Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович. Страница 42

Абсолютно темні зірки Е вгадувались у просторі лише за своїм тяжінням, і загибель зорельота, що проклав курс поблизу чудовиська, була неминуча. Невидимі інфрачервоні зірки спектрального класу Т також були дуже небезпечні для кораблів, як і темні хмари великих частинок або зовсім остиглі тіла класу ТТ.

Мвен Мас подумав, що створення Великого Кільця, яке зв’язало населені розумними істотами світи, було величезною революцією для Землі і відповідно для кожної населеної планети. Насамперед це перемога над часом, над короткочасністю життя, що не дозволяє ні нам, ні іншим братам по думці проникати у віддалені глибини простору. Надіслати повідомлення по Кільцю — це означає надіслати його в будь-яке майбуття, бо думка людини і далі пронизуватиме простір, поки не досягне найвіддаленіших його куточків. Можливість дослідити дуже далекі зірки стала реальною, це тільки питання часу. Недавно на Землю надійшли повідомлення від величезної, дуже далекої зірки, названої Гамою Лебедя. До неї дві тисячі вісімсот парсеків, і повідомлення йде понад дев’ять тисяч років, — але воно зрозуміле нам, і його могли розшифрувати близькі за характером мислення члени Кільця. Зовсім інше, коли повідомлення лине з кульових зоряних систем і скупчень, давніших за наші плоскі системи.

Так само і з центром Галактики — в її осьовій зоряній хмарі є колосальна зона життя на мільйонах планетних систем, які не знають нічної темряви і освітлюються випромінюванням центра Галактики. Звідти одержано незрозумілі повідомлення — картини складних, нерозв’язних, за нашими поняттями, структур. Академія Меж Знань уже чотириста років нічого не може розшифрувати. А може… — у африканця перехопило подих від раптової думки, — з близьких планетних систем — членів Кільця — прибувають повідомлення внутрішнього життя кожної з населених планет — її науки, техніки, її творів мистецтва, тоді як далекі давні світи Галактики показують зовнішній, космічний розвиток своєї науки і життя? Як перебудовують планетні системи за власним розсудом? “Підмітають” простір від метеоритів, що заважають зорельотам, звалюють їх, а заодно й незручні для життя холодні зовнішні планети в центральне світило, продовжуючи його випромінювання або навмисне підвищуючи температуру обігрівання своїх сонць. Може, і цього мало — перебудовуються сусідні планетні системи, де створюються найкращі умови для життя гігантських цивілізацій.

Мвен Мас з’єднався з сховищем пам’ятних записів Великого Кільця і набрав шифр одного з далеких повідомлень. На екрані повільно попливли дивні картини, які прилинули на Землю з кульового зоряного скупчення Омега Центавра. Воно було другим серед найближчих до Сонячної системи і перебувало на відстані всього шість тисяч вісімсот парсеків. Двадцять дві тисячі років пронизувало світовий простір світло його яскравих зірок, перш ніж стало помітним для земної людини.

Густий синій туман стелився рівними шарами, проткнутими вертикальними чорними циліндрами, які дуже швидко оберталися. Контури циліндрів час од часу ледве помітно стискалися, ставали схожими на низенькі конуси, з’єднані основами. Тоді шари синього туману розривались на різні вогненні серпи, які шалено оберталися навколо осі конусів, чорнота зникала кудись угору, виростали колосальні сліпучо-білі колони, з-за яких косими кулісами висовувались зелені гранчасті вістря.

Мвен Мас тер чоло, силкуючись піймати хоча б щось таке, що піддається осмисленню.

На екрані гранчасті вістря обвилися спіралями навколо білих колон і раптом обсипались потоком сяючих металом куль, які склалися в широкий кільцевий пояс. Пояс почав рости вшир і в висоту.

Мвен Мас посміхнувся, вимкнув запис і знову почав думати про те саме.

“Через відсутність населених світів або, вірніше, в зв’язку з ними у високих широтах Галактики, ми, люди Землі, ще не можемо вирватися з нашої затемненої екваторіальної смуги Галактики. Не можемо піднятися над космічним пилом, у який занурена наша зірка — Сонце і його сусіди. Тому вивчати всесвіт нам важче, ніж іншим…”

Мвен Мас перевів погляд до горизонту, туди, де нижче від Великої Ведмедиці, під Гончими Псами, лежало сузір’я Волосся Вероніки. Це був “північний” полюс Галактики. Саме в цьому напрямку відкривалась уся широта позагалактичного простору, так само як і на протилежній точці неба — в сузір’ї Скульптора, недалеко од відомої зірки Фомальгаут, біля південного полюса галактичної системи. На крайній частині, де знаходиться Сонце, товщина віток спірального диска Галактики становить усього близько шестисот парсеків. Перпендикулярно до площини екватора Галактики можна було б пройти триста-чотириста парсеків, щоб піднятися над рівнем її гігантського зоряного колеса. Цей шлях, нездоланний для зорельота, не був таким для передач Кільця. Але поки що жодна планета зірок, розташованих у цих областях, ще не включилася в Кільце…

Вічні загадки й питання без відповіді перетворилися б на ніщо, якби пощастило здійснити ще одну з найвеличиіших наукових революцій — перемогти час, навчитися долати будь-який простір за будь-який проміжок часу, наступити ногою володаря на безмежні простори космосу. Тоді не тільки наша Галактика, а й інші зоряні острови стануть від нас не далі, ніж дрібні острівці Середземного моря, що хлюпоче зараз внизу в нічній темряві. У цьому виправдання відчайдушної спроби, яку задумав Рен Боз, і здійснював він, Мвен Мас, завідуючий зовнішніми станціями Землі. Коли б вони могли краще обґрунтувати проведення експерименту, щоб дістати дозвіл Ради…

Вогні Спіральної Дороги змінили колір з оранжевого на білий: друга година ночі — час, коли збільшується кількість перевезень. Мвен Мас пригадав, що завтра свято Полум’яних Чаш, на яке його запрошувала Чара Нанді. Завідуючий зовнішніми станціями не міг забути знайомства на морському березі і цю червоно-бронзову дівчину з відточеною гнучкістю рухів. Вона була мов квітка щирості й сильних поривань, рідкісна для епохи добре дисциплінованих почуттів.

Мвен Мас повернувся в робочу кімнату, викликав Інститут Метагалактики, який працював уночі, і попросив прислати йому на завтрашню ніч стереотелефільми кількох галактик. Заручившись згодою, він піднявся на дах внутрішнього фасаду. Тут був його апарат для далеких стрибків. Мвен Мас любив цей непопулярний вид спорту і досяг у ньому майстерності. Закріпивши лямки від балона з гелієм навколо себе, африканець пружним стрибком шугнув у повітря, на секунду ввімкнувши тяговий пропелер, що працював від легкого акумулятора. Мвен Мас описав у повітрі дугу близько шестисот метрів завдовжки, приземлився на виступі Будинку їжі і повторив стрибок. Стрибнувши п’ять разів, він дістався невеликого саду під обривом вапнякової гори, скинув апарат на алюмінієвій вишці і спустився по жердині на землю, до своєї твердої постелі, що стояла під величезним платаном. Під шелест листя величезного дерева він заснув.

Свято Полум’яних Чаш дістало свою назву од відомого вірша поета-історика Зан Сена, який описав стародавній індійський звичай вибирати найвродливіших жінок, котрі підносили бойові мечі та чаші з палаючою в них ароматною смолою героям, що вирушали на подвиг. Мечі й чаші давно зникли з ужитку, але символом подвигу лишилися. Подвиги ж неймовірно збільшилися серед відважного, сповненого енергії населення планети. Величезна працездатність, що була колись відома тільки в особливо витривалих людей, яких називали геніями, цілком залежала від фізичної міцності тіла і кількості гормонів-стимуляторів. Піклування про здоров’я зробило протягом тисячоліть те, що рядова людина планети стала схожою на стародавніх героїв, ненаситних у подвигах, любові й пізнанні.

Свято Полум’яних Чаш стало весняним святом жінок. Щороку, четвертого місяця від зимового сонцеобігу або, по-стародавньому, в квітні, найвродливіші жінки Землі показувались у танцях, піснях, гімнастичних вправах. Тонкі відтінки краси різних рас, що проявились у змішаному населенні планети, чарували тут своєю невичерпною різноманітністю, наче грані коштовного каміння, даючи безмежну радість глядачам, від стомлених терплячою працею вчених та інженерів до натхненних художників або зовсім ще юних школярів третього циклу.