Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович. Страница 59

Іва Джан спинила рух креслень та символів і, схиливши голову, зійшла з трибуни. Слухачі жваво переглядалися і перешіптувались. Обмінявшись непомітними жестами з Громом Ормом, на трибуні з’явився молодий начальник експедиції на Плутон.

— Безумовно, дослід Рен Боза спричиниться до тригерної реакції — спалаху найважливіших відкриттів. Мені він здається таким, що веде до недоступних раніше далей науки. Так було з квантовою теорією — першим наближенням до розуміння репагулюма, або взаємопереходу, з наступним потім відкриттям античастинок та антиподів. Потім настало репагулярне числення, яке здобуло перемогу над принципом невизначеності стародавнього математика Гейзенберга. І, нарешті, Рен Боз зробив ще один крок — до аналізу системи простір — поле, прийшовши до розуміння антигравітації та антипростору, або, за законом репагулюма, до нуль-простору. Всі невизнані теорії зрештою стали фундаментом науки!

Від групи дослідників Плутона я пропоную передати питання у світову інформацію для обговорення. Поворот планети відносно осі зменшить витрату енергії на підігрівання полярних поясів, ще більше згладить полярні фронти, підвищить водний баланс материків.

— Чи ясне питання, щоб поставити його на голосування? — спитав Гром Орм.

У відповідь спалахнуло багато зелених вогників.

— Тоді почнемо! — сказав голова і засунув руку під пюпітр свого крісла.

Там було три кнопки сигналів лічильної машини: права означала “так”, середня — “ні”, ліва — “не вважаю за можливе висловитись”. Кожен член Ради також послав непомітний для інших сигнал. Натиснули кнопки і Евда Наль і Чара. Окрема машина лічила думки слухачів для контролю правильності рішення Ради.

Через кілька секунд спалахнули великі знаки на демонстраційних екранах — питання поставили для обговорення всією планетою.

На трибуну піднявся Гром Орм.

— З причини, яку я прошу дозволу не називати до закінчення справи, слід розглянути зараз вчинок колишнього завідуючого зовнішніми станціями Ради Мвена Маса, а потім вирішувати питання про тридцять восьму зоряну експедицію. Чи довіряє Рада серйозності моїх мотивів?

Зелені вогні були одностайною відповіддю.

— Чи всі знають подробиці цього випадку? Знову каскад зелених спалахів.

— Це прискорить справу. Я прошу колишнього завідуючого зовнішніми станціями Ради Мвена Маса розповісти про мотиви свого вчинку, який призвів до таких фатальних наслідків. Фізик Рен Боз ще не видужав після поранення, і ми не викликали його як свідка. Відповідальності він не несе.

Гром Орм помітив червоний вогонь біля Евди Наль.

— До уваги Ради! Евда Наль хоче додати щось про Рен Боза.

— Я прошу дозволу виступити замість нього.

— З яких мотивів?

— Я люблю його!

— Ви висловитесь після Мвена Маса. Евда Наль погасила червоний сигнал і сіла.

На трибуні з’явився Мвен Мас. Спокійно, не жаліючи себе, африканець розповів про сподівані наслідки досліду і про своє незвичайне видіння, реальність якого не може бути доведена. Квапливість у проведенні досліду, викликана секретністю й незаконністю вчинку, призвела до того, що вони не підготували спеціальних приладів для запису, по-кладаючись на звичайні пам’ятні машини, приймачі яких одразу ж були зруйновані. І проведення досліду на супутнику — теж помилка. Треба було причепити до супутника 57 старий планетоліт і спробувати встановити на ньому прилади для орієнтування вектора. В усьому цьому винен він, Мвен Мас. Рен Боз займався установкою, а винесення досліду у космос перебувало в компетенції завідуючого зовнішніми станціями.

Чара стиснула руки — обвинувачувальні аргументи Мвена Маса здалися їй вагомими.

— Спостерігачі загиблого супутника знали про можливу катастрофу? — спитав Гром Орм.

— Так. Вони були попереджені і з радістю погодились.

— Мене не дивує те, що вони погодились, — тисячі юнаків беруть участь у небезпечних дослідах, які щорічно відбуваються на нашій планеті. Буває, що й гинуть… І нові йдуть з не меншою мужністю, — похмуро промовив Гром Орм, — на війну з невідомим. Але ви, попереджаючи юнаків, тим самим передбачали можливість такого кінця. І все-таки зробили рискований експеримент…

Мвен Мас мовчки похилив голову.

Чара, не відводячи очей од нього, затамувала важке зітхання, відчувши на плечі руку Евди Наль.

— Назвіть причини, які спонукали вас піти на це, — після паузи сказав голова Ради.

Африканець знову почав говорити, цього разу палко, схвильовано. Він розповів, як з юнацьких років звертались до нього з докором мільйони безіменних могил людей, переможених невблаганним часом, як нестерпно було не спробувати зробити, вперше за всю історію людства і багатьох сусідніх світів, крок до перемоги над простором і часом, поставити першу віху на цьому великому шляху, на який рушили б негайно сотні тисяч могутніх умів. Він вважав, що не має права відкласти — можливо, на століття — дослід тільки через те, що цим він наражатиме кількох людей на небезпеку, а себе — на відповідальність.

Мвен Мас говорив, і серце Чари билося дужче від гордості за свого обранця. Провина африканця почала здаватися не такою вже тяжкою.

Мвен Мас повернувся на місце і чекав рішення.

Евда Наль передала магнітофонний запис виступу Рен Боза. Його кволий, уривчастий голос загримів на весь зал через підсилювачі. Фізик виправдовував Мвена Маса. Не знаючи всієї складності питання, завідуючому зовнішніми станціями лишалося тільки довіритися йому, Рен Возу, а той переконав його в неодмінних успіхах. Але фізик не визнавав і себе винним. “Щороку, — казав він, — проводяться менш важливі досліди, які іноді кінчаються трагічно. Наука — боротьба за щастя людства — теж вимагає жертв, як і всяка інша боротьба. Боягузам, що дуже бережуть себе, не даються повнота і радість життя, а вченим — великі кроки вперед…”

На закінчення Рен Боз коротко проаналізував дослід та свої помилки і сказав, що він упевнений у майбутньому успіху. Запис промови скінчився.

— Рен Боз нічого не сказав про спостереження під час досліду, — підвів голову Гром Орм, звертаючись до Евди Наль. — Ви хотіли говорити за нього.

— Я передбачила питання і попросила слова, — відповіла Евда. — Рен Боз втратив свідомість через кілька секунд після включення Ф-станцій і більше нічого не бачив. Перебуваючи на грані непритомності, він помітив і запам’ятав лише показання приладів, що свідчили про появу нуль-простору. Ось його запис по пам’яті.

На екрані з’явилося кілька цифр, і більшість людей негайно переписала їх.

— Дозвольте мені додати ще від Академії Горя і Радості, — знову почала Евда. — Підрахунок народних висловлювань після катастрофи дає таке…

Ряди восьмизначних цифр потяглися на екрані, розпадаючись на графи осудження, виправдання, сумніву в науковому підході, звинувачень у поспішності. Але загальна думка, безумовно, була на користь Мвена Маса й Рен Боза, і обличчя присутніх проясніли.

Спалахнув червоний сигнал на протилежному боці залу, і Гром Орм дав слово астроному тридцять сьомої зоряної — Пур Хіссу. Той почав голосно і темпераментно, незграбно жестикулюючи довгими руками і випинаючи кадик:

— Ми з групою товаришів астрономів осуджуємо Мвена Маса. Його вчинок — проведення досліду без Ради — викликає підозру, що Мвен Мас діяв не так безкорисливо, як це намагалися показати тут ті, що висловлювались!

Чара спалахнула від обурення і лишилася на місці, тільки скоряючись холодному погляду Евди Наль. Пур Хісс замовк.

— Ваші звинувачення тяжкі, але безпідставні, — заперечив з дозволу голови Мвен Мас, — уточніть, що ви маєте на увазі під корисливістю.

— Безсмертна слава, коли дослід цілком вдасться, — ось корислива причина вашого вчинку. А боягузтво — ви боялися, що вам не дозволять зробити дослід, тому й діяли поспішно й таємно.

Мвен Мас широко посміхнувся, по-дитячому розвів руками і мовчки сів. У всьому вигляді Пур Хісса з’явилося злобне торжество.

Евда Наль повторно попросила слова.

— Висловлювання Пур Хісса поспішне і надто злобливе для вирішення серйозного питання. Його погляди на таємні мотиви вчинків відносять нас до часу Темних віків. Так говорити про якусь безсмертну славу могли тільки люди сивої давнини. Не знаходячи радості й повноти у своєму повсякденному житті, не відчуваючи себе часткою всього людства-творця, вони лякалися неминучої смерті і чіплялися за найменшу надію увічнення. Вчепий-астроном Пур Хісс не розуміє, що в пам’яті людства живуть лише ті, чиї думки, воля і досягнення продовжують діяти і після їх смерті, а після припинення дії їх думок забуваються і зникають. Часто вони воскресають знову з небуття, як чимало давніх учених або художників, якщо їхні творіння знову стають необхідними і відновлюють дію в суспільстві… особливо в багатомільярдному сучасному суспільстві! Я давно вже не стикалася з таким примітивним розумінням безсмертя й слави і здивована, зустрівши його у космічного мандрівника.