Хроніка капітана Блада - Sabatini Rafael. Страница 31

— Що сталося? — спитав Блад. — Кого вбивають?

Чиясь тінь лягла на освітлену сонцем підлогу, і в дверях з'явився Бразо Лярго, сповнений гідності й похмурої рішучості.

Побачивши його, жінка застигла від непереборного жаху. Говорити вона не могла.

Бразо Лярго підійшов впритул до неї. Нахилившись над нею, він поклав руку на її тремтяче плече й швидко заговорив до неї гортанною індіанською мовою, і хоч Блад не зрозумів жодного слова, проте суворий тон наказу йому був зрозумілий.

Напівзбожеволівши з відчаю, нещасна жінка не зводила очей з капітана Блада.

— Він велить мені йти дивитись, як його спалять живцем! Пощадіть, дон Педро! Врятуйте його!

— Кого врятувати? — майже роздратовано спитав капітан Блад.

Бразо Лярго пояснив:

— Вона — моя дочка. Капітан Домінго, він приходити у село, вже рік тому, і забрати її з собою. Прокляття! Тепер я його засмажити, а її повести додому. — Він повернувся до дівчини. — Валюс, ти йти зі мною, — казав він далі своєю примітивною іспанською мовою. — Ти дивитись, як він горіти, потім іти назад село.

Для капітана Блада це пояснення було вичерпним. Йому зразу ж пригадалась надзвичайна запопадливість Гуанахані, з якою той переконував їх вирушити в похід по іспанське золото, згадалось і те, як ця запопадливість викликала в нього тоді підозру. Тепер Блад зрозумів усе. Організувавши цей напад на Санта-Марію, Бразо Лярго використав його і його піратів, щоб помститись за себе й повернути дочку, яку викрав Домінго Фуентес. Та хоч би якого покарання заслуговувало це викрадення, від ока Блада не сховалося й те, що незалежно від того, з власної волі пішла ця дівчина слідом за іспанським капітаном чи ні, але його дальше поводження з нею було таке, що тепер вона бажала залишитися з ним і мало не божеволіла, боячись за його життя.

— Він каже, що дон Домінго твій коханець, це правда? — спитав Блад.

— Він мій чоловік, мій закоханий чоловік, і я люблю його, — відповіла вона з пристрасним благанням у погляді. — Це наше дитя. Не дозволяйте їм убити його батька, дон Педро! О, якщо вони вб'ють Домінго, — простогнала вона, — я вкорочу собі віку.

Капітан Блад перевів погляд на похмуре обличчя індіанця.

— Чуєш? Цей іспанець поводився з нею добре. Вона хоче, щоб він залишився живий. А якщо його провина полягає в тому, що він, як ти кажеш, скривдив її, то їй і належить вирішувати його долю. Що ви з ним зробили?

Обоє заговорили одночасно: батько — люто протестуючи і майже нерозбірливо, дочка — з палкою вдячністю. Схопившись на ноги, вона потягла Блада за руку до свого чоловіка.

Але Бразо Ларго, все ще заперечуючи, загородив їм дорогу. Він заявив, що, на його думку, капітан Блад порушує укладену між ними угоду.

— Угоду? — зневажливо перепитав Блад. — Та ти просто використав мене для своєї власної мети. Ти мав бути щирим зі мною й розповісти про сварку з доном Домінго до того, як я дав слово, що йому не заподіють ніякого лиха. Отже…

Він знизав плечима й швидко вийшов разом з молодою матір'ю. Бразо Ларго, замислений і сердитий, поспішив за ними.

Надворі Блад зіткнувся з Волверстоном і двома десятками його людей, що саме поверталися з містечка. Блад наказав піратам іти з ним, сказавши, що індіанці ось-ось вкоротять іспанському капітанові віку.

— Хай їм щастить! — побажав Волверстон, який був напідпитку.

Та все ж таки й він, і його люди пішли з Бладом, бо були на ділі менш кровожерливими, ніж на словах.

За проломом у палісаді вони побачили чоловік з п'ятдесят індіанців, які розкладали багаття. Біля нього безпорадно лежав дон Домінго, зв'язаний реміняччям. Жінка кинулась до нього, шепочучи якісь пестливі іспанські слова. У відповідь на його зблідлому обличчі, що ще зберігало зневажливий вираз, з'явилась лагідна усмішка. Капітан Блад, практичніший, ніж індіанка, підійшов до іспанця слідом за жінкою і ножем розрізав на ньому пута.

Індіанці роздратовано загомоніли, але Бразо Ларго миттю їх заспокоїв. Він швидко промовив до них кілька слів, і вони розчаровано вгамувались. Волверстонові люди стояли з мушкетами напоготові й роздмухували ґноти.

Під їхньою охороною дона Домінго повели назад у форт. Його маленька дружина дріботіла між своїм чоловіком і капітаном піратів, якому вона пояснювала, чому індіанці так охоче послухались її батька.

— Він сказав, що ти мусиш так чинити, бо дав дону Домінго слово честі зберегти його життя. Але незабаром тобі доведеться звідси піти. Тоді вони повернуться сюди і вб'ють Домінго та інших іспанців.

— Ми повинні цьому запобігти, — сказав капітан Блад, щоб заспокоїти її.

Вступивши до форту, пірати побачили, що під час їхньої відсутності частина індіанців, близько двадцяти чоловік, вдерлась до барака, де було замкнено іспанців. На щастя, діло тільки розпочалось, і іспанці, значно перевищуючи нападників кількісно, хоч і беззбройні, поки що чинили успішний опір. Капітан Блад з'явився саме вчасно, щоб відвернути поголовну різанину.

Після того як капітан Блад вигнав геть своїх диких союзників, іспанський командир висловив бажання поговорити з ним.

— Дон Педро, — сказав він. — Ви врятували мені життя. Я не знаходжу слів, щоб подякувати вам.

— Прошу, не завдавайте собі клопоту, — відповів капітан Блад. — Те що я зробив, я зробив не заради вас, а тільки тому, що дав слово, хоч, можливо, відіграло роль і співчуття до вашої маленької дружини індіанки.

Іспанець якось замислено всміхнувся, дивлячись на свою дружину, що стояла поруч.

— Я був неввічливий з вами цього ранку. Прошу пробачення.

— Не варто про це й згадувати.

— Ви дуже великодушні,— з гідністю мовив іспанець. — Чи можу я вас спитати, сеньйоре, які у вас наміри щодо нас — мене й усіх інших?

— Як я вже сказав, ми не зазіхаємо на вашу свободу. Коли повернуться мої люди, ми звільнимо вас і підемо звідси.

Іспанець зітхнув:

— Саме цього я й побоювався. Ви залишите нас знесиленими, із зруйнованими захисними спорудами на ласку Бразо Ларго та його індіанців, які негайно виріжуть нас до ноги. Будьте певні, вони не підуть з Санта-Марії, поки цього не зроблять.

Капітан Блад, вислухавши його, спохмурнів.

— Ви, безперечно, викликали у Бразо Ларго почуття особистої ненависті, і він за всяку ціну помститься вам. Але що я можу зробити?

— Ви могли б дозволити нам вирушити в Панаму, причому негайно, поки ви ще тут, щоб прикрити нас від своїх союзників-індіанців.

Капітан Блад нетерпляче махнув рукою.

— Та дослухайте, дон Педро, — мовив іспанець, — я не звернувся б до вас з таким проханням, якби не зрозумів з того, що бачив: ви людина з добрим серцем і лицар, хоч і пірат. До того ж оскільки ви дали слово, що не будете поводитися з нами, як з полоненими, то я, власне, нічого у вас і не прошу.

Іспанець мав рацію, і капітан Блад, подумавши над його словами, прийшов до висновку, що йому також буде набагато краще сидіти в Санта-Марії без цих іспанців, яких, з одного боку, треба було стерегти, а з другого — захищати. Тому Блад погодився з цією пропозицією. Проте Волверстон вагався. Та коли Блад спитав його, чого вони досягнуть, тримаючи іспанців у Санта-Марії, Волверстон мусив зізнатися, що не знає. Всі його заперечення зводились до того, що він не вірить жодному іспанцеві на світі, але такі докази нітрохи не допомагали розв'язати питання.

Тож капітан Блад пішов шукати Бразо Ларго і знайшов його в дуже похмурому гуморі на дерев'яній пристані неподалік форту.

Коли Блад підійшов, індіанець підвівся. Вираз його обличчя був підкреслено байдужий.

— Бразо Ларго, — сказав капітан Блад, — твої люди зневажили моє слово й кинули пляму на мою честь.

— Не розумію, — відповів індіанець. — Ти став другом іспанських злодіїв?

— Став другом? Ні. Але коли вони здавались мені, я пообіцяв — і це було однією з умов їхньої здачі,— що їм не буде заподіяно ніякої шкоди. А твої люди, порушуючи мою обіцянку, повбивали б їх усіх, якби я їм не перешкодив.

Індіанець зневажливо посміхнувся.