Слід «Баракуди» - Тендюк Леонід Михайлович. Страница 41

Наступного дня після відвідин королем плантації, коли ми, стомившись, ще спали, пролунали удари в кулкул. Щоразу сільський глашатай сая — ми звикли до цього — вдаряв не більше трьох разів, а нині він калантирив, мов на сполох.

Не встигли відлунати ті звуки, як на порозі нашої хижки з'явився розгублений Міністр Двору, присадкуватий, в обворсаній пов'язці тубілець, в якого безперервно сіпалася ліва щока.

— Гамал-мал! — гукнув він.

По-хібокськи «гамал-мал» — «підйом».

— Що таке?

І ми вибігли з хижки.

За свинарником, неподалік від вантілана, де недавно відбувалися півнячі бої, яблуку ніде впасти: міністри, вищі сановники, представники хібокського духовенства.

У натовпі я помітив бороду Цвяхецького, прямовисно опущену до землі, яка засвідчувала, що справи його (видно, побила Чебурашка!) кепські.

— Пашо, що тут відбувається? — запитав я, гукаючи здалеку.

— Іди-но сюди, приятеліє, я розповім.

Як тільки ми поминули курник, на приступках перед резиденцією — широка клуня на високім помості,— уздріли знайомий паланкін: носії очікували короля, щоб нести його до майдану, де зібрався народ.

— Гура! (Не треба!) — великодушно махнув рукою Ефо-Аліандро і перевальцем — так ходять качки — попрямував повз курник.

— Ефо-Аліандро — мурма! — залунало звідусюди.

— Мурма-бура! — підхопили ті, що стояли позаду.

І «мурма» й «мурма-бура» одним словом перекласти не можна. Спрощено воно означає «слава» або ж «ура».

— Мурма! — і собі закричав Альфред.

— Замовкни! — глянув на нього сердито Кім Михайлович.

— Далеко, хлопчику, підеш і зробиш блискучу кар'єру, якщо вчасно ніхто не зупинить!

Мені гидко було бачити Зайцеве підлабузництво перед королем. Я ніби передчував, говорячи про його кар'єру…

— Це що, бесалол? — запитав у Цвяхецького Кім Михайлович.

— Ні, братику, — відповів чорногорець. — Плановий бесалол має відбутися через кілька місяців, на початку каса (червня). А сьогодні Його Величність скликав хібокців позачергово.

На порядку денному стояло два питання:

1. Просушка копри (почалися дощі, й копра без навісів підгнивала).

2. Обговорення розміру суми за продаж Австралії атола Хібоко (Австралійський Союз, давно претендуючи на коралові острови, пропонував за них Ефо-Аліандро три мільйони дев'ятсот тисяч доларів, король же наполягав на сорока мільйонах).

Крім цих двох питань, були ще, як водиться завжди, поточні справи.

Про копру, що гнила під дощем, говорили багато й довго. В дебатах виступало дев'ять міністрів (один утримався). Друге питання — ціна за атол — розв'язали швидко. Король знову повторив названу раніше суму — сорок мільйонів доларів, які мали піти в його кишеню, — і всі одностайно підтримали.

Поточні справи стосувалися дрібниць у масштабах королівства: добробуту бідних остров'ян, зловживання деякими міністрами своїм становищем. Нарешті, затверджувались нові призначення сановників та переміщення їх по службі.

За недбалість й безгосподарність — здохло, застудившись під час зливи, в гувунганах кілька улюблених королем півнів, — з поста полетів Курячий Міністр, похмурий, мовчазний тубілець Ува. Міністру Моралі (він таки, всупереч протестам трьох дружин, привів у свою хижку четверту) вліпили догану.

Багато нарікань було на Міністра Двору. Насамперед за те, що проявив не сумісну з його званням і становищем безпринципність: коли в родині короля виникла сварка і одна з дружин до крові пошкрябала обличчя Його Величності, міністр не вжив ніяких заходів. І тому, щоб приборкати і вгомонити розлючену «фурію», Ефо-Аліандро змушений був — ганьба! — скористатися допомогою свого молодого конюха, якому симпатизувала знахабніла королева. Ніхто, крім нього, заспокоїти її не міг.

Далі. В обов'язки Міністра Двору входило також доглядати за нешлюбними дітьми короля, ретельно вести облік, скільки королівських родичів на атолі. Згідно з негласним циркуляром Міністра Моралі й наказом самого Ефо-Аліандра в той список повинно входити не більш як п'ятдесят осіб. Та перевірка показала, що їх набралося понад сто, Почались додаткові витрати з королівської казни (за останній рік хібокські гроші «ефорінки» — сто «ефорінок» дорівнювали трьом австралійським доларам — упали в ціні, й остров'яни старалися обмінюватись натуральними товарами — копрою, в'яленою рибою й фруктами, пов'язками для стегон тощо).

— Амбогом! (Ганьба!) — з обуренням вигукнув король.

І доля Міністра Двору тієї ж миті була вирішена — його звільнили з посади. Ліва щока нещасливця (і навіть права) ще дужче засіпалися. Схопившись за серце, він, знепритомнівши, впав. Слина запінилась у куточках рота,

— Барміла (тобто — дрібниці), — мовив Володар, подаючи знак слугам, щоб ті віднесли колишнього міністра в сарай.

І, не відкладаючи на потім, король відразу взявся до справи. Назвавши кандидатів на щойно звільнені пости та охарактеризувавши кожного з них, почав затверджувати список. Вигукуючи те чи інше ім'я, він скіпетром — довгою, з горіхом на кінці, бамбучиною — бив об землю.

— Мандура… Хіва… Чупака… Заяц.

Серед тих, кого назвав Ефо-Аліандро, на наше здивування, був і Альфред.

— Його величність, — переклав промову короля Цвяхецький, — схвально відгукнувся про роботу Зайця на кокосовій плантації, зокрема, раціоналізацію — застосування на горіхозбиранні мавп. — Він призначає тебе, братику, — ввернувся Паша до Альфреда, — Міністром свого Двору — будеш няньчити королівських дітей і втихомирювати дружин. Ха-ха!

— Та я… та ми, — як завжди, удаючи із себе скромника й невинного голуба, щось намагався лепетати Заєць. — Я ж не зможу — мені не доводилося бути на такому посту. Який із мене міністр? Ну, подумайте самі? Та ми… Та я…

— Мовчи! — перебив його Цвяхецький. — Ніхто з теперішніх міністрів на атолі Хібоко не був раніше міністром і теж думав спочатку, як і ти, що не зможе. А потім звикли і вже думають, що без них остров'яни не проживуть і не зможуть. Таке тут, у Кораловому Королівстві — я набачився! — буває завжди.

— Ну, гаразд, переконали, — погодився Заєць.

— До речі, й ти, приятеліє,— глянув на мене Цвяхецький, — був претендентом на міністерський пост. Але ж міністром у Королівстві Його Величності без зубів не можна, а ти, братику, беззубий. Втім, король про тебе не забув — він тебе призначив своїм Головним козопасом, — утішив мене чорногорець.

І ми з Альфредом почали виконувати свої обов'язки: він — міністерські, я — козопаські.

Міністр і козопас. Це все одно, що принц і злидар. Мене така моя посада трохи гнітила. Хоч, власне, що змінилося? Анічогісінько. Правда, не зовсім…

Перед Зайцем тепер усі — навіть міністри! — почали низько схиляти голову. Ще здалеку, забачивши його, вітаються. Хібокський народний умілець вирізав із дерева безліч фігурок — Заєць у профіль і анфас. Ці вироби продають навіть у королівській крамниці. Сорок «ефорінок» за одного дерев'яного Зайця.

Коли ми з Альфредом зайшли до тієї крамнички, продавець (за прилавком стояла якраз одна з королевих дружин) запобігливо кинула:

— Там для вас, пане міністр, дещо є.

Королева подала загорнутий банановим листям пакунок.

Як і всі міністри Коралового Королівства, Заєць одержував тепер додатковий пайок, в який входили дефіцитні товари (переважно австралійські цигарки, справжня гумка, газові запальнички, продукти харчування).

До речі, Міністру Моралі до його пайка додавався ще й поживний, що за калорійністю не поступається перед чорною ікрою, голубиний паштет і форшмак із папайї. Не зважаючи на п'ятдесятирічний вік та багатодітність, колишній танцюрист, нинішній Міністр Моралі любив потанцювати. І хоч був на диво гнучкий, проте літа зробили своє: ноги в колінах тремтіли і не згиналися. Папайя, точніше, форшмак із папайї, що його додавали в раціон харчування міністрів атола Хібоко, розм'якшував кістки. [60]

Але — цур їм тим паштетам та форшмакам! Ми ж бо живемо не хлібом єдиним.