Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер. Страница 36

— То, виходить, ти не збираєшся відпочивати?

— Ні,— мимохіть почухав груди Роран, та враз схаменувся й відсмикнув руку — Я й раніше не міг заснути, а тепер і поготів.

— Ясно,— повільно звівся зі свого стільчика маг.— Якщо знадоблюсь, ти знаєш, де мене шукати.

Непевною ходою Карн почимчикував углиб табору й зник серед наметів. Роран тим часом заплющив очі. Він думав про Катріну, аби хоч якось заспокоїтись. Посидівши кілька хвилин, Міцний Молот зібрав докупи рештки сил і попрямував до свого подертого намету. Дістаючи зпід клаптів шерсті свій одяг, зброю й кольчугу, він намагався не дивитись на охололе тіло нападника.

Нарешті Роран знайшов усі речі. Тепер треба було зробити найважче. Він повільно став на коліна перед трупом, узявся за руків’я кинджала й потягнув його на себе, відчуваючи, як метал шкрябає об кістки. Повернувши свою зброю, Роран начисто витер її об витолочену траву.

У таборі було тихо. Невдовзі прибіг Бальдор, що ретельно перевірив усі пости й поговорив із кожним вартовим. Ті запевнили, що нікого не бачили, тож вардени були в безпеці. Відпустивши Бальдора, Роран якийсь час тинявся між наметами, відтворюючи в пам’яті всі подробиці плану облоги Аруфса. Урешті-решт на одному з обідніх столів ватажок знайшов шмат холодної курки. Він сів, узяв м'ясо и почав замислено жувати, поглядаючи в зоряне небо.

Думки пурхали йому в голові, ніби зграйка наполоханих птахів, і весь час поверталися до загиблого хлопчини, котрого вардени вже встигли поховати за табором.

«Хто вирішує, жити комусь чи померти? — думав Міцний Молот.— Хіба моє життя важливіше за його? Та ні. З якого дива? Але сталося так, що він уже в землі, а я ще й досі дихаю цим солодким повітрям. Життя — неймовірно жорстока річ... Жорстока й незбагненна...»

ВОГНЕННЕ БОРОШНО

— Ну і як воно, мати молодшу сестричку? — спитав Роран у Бальдора, коли вони пліч-о-пліч під’їздили до найближчих млинів у ранкових сутінках.

— Та хтозна... Вона ще така дрібна, як кошенятко. Ніяк не призвичаюсь...— Бальдор натягнув повіддя, бо його кінь весь час так і норовив зупинитись, щоб пощипати соковитої трави.— А загалом, відчуття якесь дивне, бо вона настільки молодша за мене, що й подумати страшно.

Роран лиш кивнув головою й глянув через плече, аби переконатись, що піша колона з шестисот п’ятдесяти воїнів не відстала.

Доїхавши до млинів, Роран зіскочив з коня й прив’язав його перед найнижчим із трьох будинків. Тієї ж миті він підкликав до себе якогось воїна й наказав йому відігнати коней назад до табору. Тепер можна було йти до каналу.

Міцний Молот спустився дерев’яними сходами аж до що похитувалися на водній гладіні, вишикувані в лінію. Ці баржі більше нагадували велетенські корита або плоскодонні човни, на яких селяни спускалися від Нарди до Тейрма. І це було добре, бо вони не мали гострих носів, тож поєднати їх дошками та мотузками в одну довжелезну конструкцію не становило якихось проблем.

На носу першої та вздовж бортів другої барж були складені плити нарізаного сланцю, які вардени за вказівкою Рорана перетягли сюди з копалень. Сланцеві плити воїни прикрили мішками борошна. Так утворилася стіна, що сягала їм пояса. У тих місцях, де сланцю не вистачило, вардени спорудили стіну із самих мішків, кладучи по два в ширину й по п’ять у висоту.

Роран наказав навантажити баржі не просто так. Він сподівався, що вся ця важенна конструкція послужить гарним водним тараном і, розігнавшись як слід, легко проб’є ворота, розташовані на іншому кінці каналу.

Баржі й справді були такі важкі, що мали шанс пробити ворота навіть тоді, коли б ті перебували під захистом магії. Принаймні рядові маги навряд чи врятували б їх, а Галбаторікс, певна річ, не став би марнувати енергію на захист якихось там воріт. Крім того, стіна з каміння та мішків досить надійно захищала воїнів від ворожих стріл і списів.

Роран обережно йшов палубами до головної баржі. Опинившись на її носі, ватажок поклав свою зброю під купу сланцю й озирнувся назад. Він хотів глянути, чи всі вардени зможуть розташуватись на суднах.

Кожен воїн, який спускався на баржі, додавав їм свою вагу, тож палуби занурювались усе глиб ше й глибше, аж доки не стали визирати з води всього на кілька дюймів.

Карн, Бальдор, Гемунд, Делвін та Мандел розташувалися поряд із Рораном. Усі п’ятеро, не вагаючись ані миті, обрали для себе найнебезпечнішу позицію на цьому плавучому тарані. Воно й не дивно, бо вже невдовзі на варденів чекав штурм Аруфса, тож попереду мали бути найсильніші — помилка навіть одного з бійців могла поставити під загрозу всю операцію.

На одній із барж Роран помітив Брігмана. Той стояв у колі людей, якими раніше командував. За порушення субординації Міцний Молот позбавив його всіх регалій і взагалі усунув від служби. Проте невдовзі Брігман знову прийшов до нього й почав благати, щоб ватажок дозволив йому взяти участь у вирішальній битві за Аруфс. Роран довго вагався, але врешті-решт погодився — варденів було обмаль, тож кожен меч міг стати в пригоді.

Міцний Молот іще раз глянув на Брігмана й закусив губу. Чи правильно він зробив, що взяв Брігмана? З одного боку, солдати Брігмана стали поважати Рорана, а з іншого — Брігман командував ними тривалий час. Хтозна, чим усе це може обернутися. Зараз він хоч до рани прикладай, а що як раптом візьме й відмовиться виконувати накази, особливо його, Роранові?

«Нічого,— заспокоїв себе Міцний Молот,— найменший непослух з боку Брігмана, і я покажу йому, де раки зимують...» Ясна річ, це було трохи наївно, бо штурм є штурм, і навряд чи під час нього знайдеться бодай хвилина, щоб з’ясовувати стосунки з колишнім командиром.

Нарешті всі були на баржах. На березі залишилося всього шестеро воїнів. Можна було починати.

— Відкривайте! — крикнув Роран двом чоловікам, які стояли на бермі під самісінькою верхівкою гори. Ця берма сповільнювала й стримувала потік води, який ішов каналом від північних боліт. Футів за двадцять нижче перебували перше водяне колесо й басейн. Навпроти басейну розташовувалась друга берма, поруч з якою чекало сигналу ще двійко солдатів. Наступне водяне колесо з басейном було на двадцять футів нижче. Цей басейн, як і належить, теж закінчувався бермою, після якої потік води уже без перешкод прямував аж до самого Аруфса.

Усі три берми були сполучені зі шлюзовими воротами, які Роран із Бальдором закрили, коли вперше оглядали млини. Останні два дні вардени пірнали в воду й підкопували ґрунт біля шлюзових воріт, і їм таки вдалося встромити під них міцні металеві балки.

І ось тепер солдати на верхній та середній бермі взялися за ці балки й почали методично розхитувати їх туди-сюди. За планом, воїни, які перебували на нижній бермі, повинні були почати робити те саме на кілька хвилин пізніше.

Роран уп’явся пальцями в мішок борошна — він явно нервував, бо чудово розумів, що варто якійсь із ланок затриматись хоч на кілька секунд, і вся його затія буде зведена нанівець.

Спливла хвилина, друга — нічого не відбувалося.

Аж раптом найвищі шлюзові ворота гучно зарипіли й відчинилися. Берма розламалась навпіл, посипалася земля, і гігантський язик брудної води лизнув водяне колесо, що стало швидко обертатись. Вардени, які стояли на бермі, ледве встигли відскочити геть.

Ринувши в чорний басейн під водяним колесом, вода здійняла стовп бризок заввишки в тринадцять футів. На наступну берму пішла пара могутніх кількафутових хвиль. Воїни, які чатували на ній, миттю покинули свій пост і відбігли на безпечну відстань. Це був правильний крок, бо вже невдовзі хвилі вдарили в шлюзові ворота із силою дракона й каламутна вода змила геть усе, що лишилось від берми.

Стрімкий потік закрутив друге колесо з іще більшою швидкістю, ніж попереднє. Під тиском води дерев’яні бруски затріщали так пронизливо, що Роранові здалося, що колесо може ось-ось зламатися. У такому разі баржам загрожувала велика небезпека, а атака Аруфса могла завершитись, так і не розпочавшись.