Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер. Страница 75

— Облиш їх,— відповіла на те Арія— Зараз нам треба допомогти Сапфірі.

Ну що ж, тоді не гаймо часу...— буркнув Орик.

Усі троє зірвалися з місця, хоч уже невдовзі Ерагон і Арія залишили Орика далеко-далеко позаду — навіть такий сильний гном, як він, не міг змагатися з ними в спритності.

— Не зупиняйтесь! — крикнув Орик їм у спини.— Я бігтиму так швидко, як тільки дозволять мої короткі ноги.

Відмахуючись від клаптиків згорілої шерсті, що кружляли в повітрі, Ерагон помітив Нар Гарцхвога в оточенні десятьох солдатів Імперії. Роги кулла вилискували в мерехтливому світлі полум’я й виглядали майже казково. З-під закопиленої верхньої губи виднілися жахливі ікла, а зморшки на чолі надавали його обличчю непереможного й страхітливого виразу. Складалося таке враження, що його череп витесали колись тупим долотом із суцільної велетенської каменюки. Гарцхвог бився без зброї, шматуючи ворогів на частини так само легко, як Ерагон робив це зі смаженими курчатами.

Іще кілька кроків — і палаючі намети залишились позаду. За цією вогняною стіною перед очима Вершника й Арії постав справжній хаос, на тлі якого завмерли Блодхгарм і двійко його магів навпроти чотирьох чоловіків у чорних балахонах.

«Мабуть, це чаклуни Імперії»,— промайнуло в голові юнака.

І вони, і ельфи стояли непорушно, проте обличчя в усіх були вкрай напружені. Земля довкола них була всіяна десятками трупів, проте більшість ворожих солдатів усе-таки продовжували бій. Багато з них мали просто жахливі рани, від яких звичайна людина давно б сконала. Тому неважко було здогадатися, що маги зробили їх нечутливими до болю.

Ерагон не бачив решти ельфів, але відчував їхню присутність за червоним наметом Насуади, що стояв у самісінькому центрі цієї веремії. Довкола намету ганялись за ворожими солдатами три невеличкі загони котівперевертнів. Два з них очолювали Півлапа та його подруга, третім командував Солембум. А прямо біля намету билася із якимось величезним на зріст чолов’ягою знахарка Анжела. Як і раніше, вона була озброєна гребінцями для вичісування шерсті, тим часом її суперник тримав у руках булаву й молот. І попри неабияку різницю у вазі, зрості та зброї, вони билися як рівний з рівним.

Не залишилась осторонь подій і Елва, що, правду кажучи, приємно здивувало Вершника. Маленька провидиця сиділа біля барильця, обхопивши себе руками так, ніби її діймав нестерпний холод. Личко Елви було смертельно бліде, але вона вперто не збиралася покидати поле бою, воюючи у свій незвичний спосіб. Перед провидицею скупчився добрий десяток солдатів, котрі уважно дослухалися до шепотіння її маленьких губ. Кожен із них реагував на почуте по-різному: хтось непорушно вклякав, ніби дерево, хтось щулився від жаху й закривав обличчя руками, хтось узагалі в паніці кидав зброю й чимдуж тікав палаючим табором, а хтось бурмотів собі під ніс незрозумілі слова, мов божевільний. Та жоден із них не підняв на Елву меча й навіть не намагався атакувати когось із варденів.

А над усім цим шарварком, немовби дві рухомі гори, билися в небесах Сапфіра й Торнак. Вони були трохи ліворуч від намету й дубасили одне одного лапами, у розпалі боротьби змітаючи крилами цілі ряди наметів. З їхніх ніздрів раз по раз виривались блакитно-червоні цівки вогню.

«А де це Мертаг?» — спитав Вершник у Глаедра.

«Ми ще й досі його не знайшли. Сумніваюсь, що він узагалі десь тут. Принаймні я не відчуваю його свідомості. Але напевно сказати нічого не можу — тут надто багато людей і магії»,— відповів старий дракон, водночас перемовляючись з Арією й допомагаючи ельфам та Блодхгарму здолати чаклунів Імперії.

Ерагон був упевнений, що чаклуни рано чи пізно здадуться. За Елву й Анжелу він не хвилювався, бо ті й самотужки непогано давали собі раду з ворожими солдатами. А от Сапфіра опинилась у значно гіршій ситуації — вона отримала кілька серйозних поранень, і їй доводилось докладати дедалі більших зусиль, щоб стримувати атаки Торнака на табір.

Вершник крадькома зиркнув на Дотдаерт у руці ельфійки, потім перевів погляд на розлючених драконів.

«Таки доведеться його вбити»,— скрушно зітхнув він, відчуваючи щем у серці.

Аж раптом у голові Ерагона зринула цікава думка. Елва — мала провидиця — ось хто може врятувати життя ворожому дракону! Хіба ж ні, коли її слова потужніші за зброю, ба більше — сам Галбаторікс проти них безсилий! Може, їй вдасться заговорити Торнака й відволікти його від бою?

«Ні! — суворо сказав Глаедр.— Ти марнуєш час, юначе. Іди до свого дракона, негайно! Сапфірі потрібна твоя допомога! А Торнака слід убити... У нього зіпсоване серце, його вже ніяк не врятуєш».

Ерагон глянув на Арію — їхні очі зустрілись.

«З Елвою вийшло б краще»,— мовив він.

«У нас є Дотдаерт...»

«Так, але це надто небезпечно, надто складно...»

Якусь мить ельфійка повагалась, а потім ствердно кивнула головою й кинулась до Елви. Ерагон поспішив за нею. Та не встигли вони пробігти й десятка метрів, як позаду пролунав відчайдушний крик. Вершник вмить озирнувся назад — вхідні запони головного намету розлетілись і назовні вискочив Мертаг, тягнучи за руку Насуаду. Її волосся було розпатлане, щока розідрана... Очевидно, дівчина запекло опиралася, бо на її запиленому вбранні зяяло кілька дірок. Уже за мить дівчина спробувала зацідити Мертагу в коліно, та її нога відскочила від магічного захисного щита, не завдавши ворогові жодної шкоди. Наступного удару Мертаг чекати не став. Він щосили шарпонув дівчину до себе, а потім оглушив її ефесом Зарока.

Ерагон осатаніло кинувся вперед. Тим часом Мертаг тільки зміряв його холодним поглядом, сховав меч у піхви, перекинув Насуаду через плече й опустився на одне коліно. Мого голова схилилась так, ніби він читав якусь молитву.

«Стережіться! Він утік від мене!» — закричала Сапфіра за хвильку після того, як Вершник відчув її пронизливий біль.

У цю мить Ерагон перескочив через купу мертвих тіл і, глянувши вгору, побачив лискуче черево Торнака. Його оксамитові крила застували ледь не половину зірок. Червоний дракон безшумно планерував, спускаючись униз, ніби важкий гігантський листок, що зірвався з дерева.

Вершник стрибнув убік, упав на землю й відкотився до намету. Частка секунди — і його кісточки тільки б хруснули під тушею Торнака. Коли дракон приземлився, на всі боки, ніби бризки, роз летілись каменюки, одна з яких боляче зачепила Вершникове плече.

Торнак блискавично викинув уперед передню лапу, важку й товстелезну, немов стовбур дерева, і підхопив Мертага з Насуадою. Закидаючи їх собі на спину, дракон так чіпко вп’явся в землю кігтями, що лишив по собі глибокі борозни. Його крила з глухим звуком легко розітнули повітря, дракон відштовхнувся лапами від землі й почав повільно набирати висоту.

Сапфіра й собі здійнялась у небеса. По її лапах стікали червоні струмочки крові. У повітрі вона була значно швидша за Торнака, хоч юнак геть не уявляв, як Сапфіра збирається врятувати Насуаду, не завдавши їй шкоди.

Ерагон стояв розгублений. Але раптом повз нього на шаленій швидкості промчала Арія. Ельфійка легко заскочила на купу барил і підстрибнула в повітря високо-високо — значно вище, ніж це міг зробити будь-який інший ельф. їй пощастило вхопитися за хвіст Торнака. Отож тепер вона, гойдаючись тудисюди, висіла на ньому, ніби якась дивовижна жива прикраса.

Нарешті й Вершник прийшов до тями. Він роздратовано лайнувся, зробив півкроку назад і буркнув собі під ніс: «Аудр!»

Заклинання підкинуло його вгору, мов тятива лука стрілу. Заручившись підтримкою Глаедра, юнак кинувся вперед. Він витрачав їхню спільну енергію так безоглядно, ніби це був останній бій у його житті.

«Наздогнати Торнака й урятувати Насуаду з Арією — все інше байдуже»,— крутилось у голові Вершника.

Промчавши повз Сапфіру, він побачив, що Арія почала здиратися вгору по хвосту Торнака, використовуючи його шипи, ніби сходинки. А щоб не зірватись, ельфійка з кожним кроком заганяла в щілини між лускою дракона Дотдаерт. Торнак відчайдушно звивався в повітрі, клацаючи зубами, як кінь, котрого діймає ґедзь, проте ніяк не міг дотягнутись до Арії.