Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич. Страница 104

Ті, хто залишився в живих після Четвертої глобальної війни, — а природа знову довела непереможну здатність людства до виживання й самовідновлення, — дивовижно швидко почали відтворювати такі рятівні форми самоорганізації народу як самоврядна громада і держава, піднімати з руїн промислові підприємства, транспорт, зв'язок, сільське господарство. В неймовірно короткі строки було відновлено функціонування комп'ютерних мереж, налагоджено випуск надійних вітчизняних комп'ютерів; завдяки зусиллям таких концернів, як «Чорнобиль-30» та «ВК», відбулася справжня революція в енергозабезпеченні країни. Це був процес відродження народу і держави, час сподівань на мирне майбутнє.

На жаль, деякі міжнародні державні об'єднання і окремі держави почали готуватися до нової Великої Гри, восьмої в історії людства, суть якої полягає в агресивній боротьбі за продовольчі, водні, енергетичні та інші ресурси. Вже на початку 2079 року коли українське суспільство тільки виходило з летаргічного стану спричиненого Великим Вибухом і Великою Темрявою, різні сили обрали за жертву і донора найслабшу на їхню думку країну Євразії — Україну–Русь, Дике Поле, за термінологією загарбників, — цей стратегічно важливий обшир, багатий на природні ресурси, продукти харчування.

Група патріотично налаштованих громадян України–Руси, насамперед співробітників військової розвідки як найбільш поінформованої і стратегічно мислячої частини суспільства, почала з лютого 2079 року підготовку до відродження державності та до самостійної участі у Великій Грі. В ході прямих контактів з представниками сил, що загрожували Україні–Руси, та в результаті активної агентурної діяльності військовій розвідці вдалося встановити характер викликів та загроз і дізнатися про таємні плани поневолення й пограбування України–Руси. Так, ми отримали детальний план операції «БІС» і заздалегідь дізналися про дату нападу — 22 червня 2079 року.

Цю важливу для національної безпеки роботу довелося вести в неймовірно важких внутрішньополітичних умовах, по суті, таємно від тодішнього керівництва Волі–Капрана, команди популістів, які, граючи на миролюбних настроях суспільства, намагалися обеззброїти Україну–Русь. Питання, свідомо чи несвідомо вони це робили, ще розслідується.

Василь Капран–Воля, ставши маріонеткою в руках злочинної групи Чаленка — Богошитської, у власних політичних цілях перешкоджав розбудові Збройних Сил та сприяв міжнародній ізоляції держави. Зараз колишній президент В. Капран–Воля інтернований, ведеться слідство, і Вищий військовий трибунал вирішить долю екс–президента.

В інтересах встановлення історичної правди варто нагадати, що при Бюро з безпекових і міжнародних питань ЦКР вже в середині лютого 2079 року почав працювати спеціальний штаб, метою якого стали відновлення інтелектуального потенціалу Збройних Сил, створення розвідувальних структур, реорганізація офіцерського корпусу підготовка до відродження Української Народної Армії. Незважаючи на опір правлячої верхівки та агентів впливу інших держав, фінансові обмеження та інші негативні фактори, вдалося досягти швидкого прогресу завдяки самовідданим зусиллям тисяч патріотів. Особливу роль відіграли військово–патріотична офіцерська організація СІЧ — «Слава і честь», козацькі братства, створені в усіх землях України–Руси. Цей процес був пришвидшений трагічними подіями — підлим вбивством видатного політичного діяча нашої Вітчизни Індіри Голембієвської, яка зробила неоціненний внесок у зміцнення обороноспроможності країни. Це вбивство і підписання зрадницького Пакту Трьох значною мірою вплинули на те, що нам довелося діяти в умовах дефіциту часу грати на випередження, перебуваючи під дамокловим мечем як внутрішнього перевороту до якого готувалася група Капрана–Волі, так і повно–масштабної війни з Північним союзом. Тільки завдяки втручанню Збройних Сил та проведенню рішучих військово–політичних заходів — насамперед запровадженню надзвичайного стану на всій території України–Руси — нам вдалося ліквідувати смертельну загрозу що нависла над державою втретє в XXI столітті (напад їмперії Двоголового Орла, наступ Чорної Орди і війна з Північним союзом).

Незважаючи на бажання КОПОР уникнути жертв, при запровадженні надзвичайного стану на всій території довелось вжити силу в ході чого було вбито 123 чоловіка, переважно з числа співробітників таємної поліції, які чинили збройний опір; затримано 2081–го, з яких заарештовано за підозрою в скоєнні тяжких злочинів (вбивство І. Голембієвської та інші) 87 чоловік, інтерновано 1151–го, з них звільнено через два місяці 843. Слідством було доведено роль Богошитської та Чаленка в організації вбивства Індіри Голембієвської. Обоє підозрюваних, на жаль, не предстали перед трибуналом — Чаленко наклав на себе руки, доля Богошитської досі невідома.

Треба зазначити, що громадяни України–Руси, втомлені безпринципною, брудною політичною боротьбою в ім'я влади, в основному підтримали заходи КОПОР Особливо позитивно вони зустріли скасування посади президента держави, оскільки багатостраждальна історія України–Руси засвідчила, що концентрація влади в одних руках є архаїчним пережитком феодалізму несе небезпеку захоплення влади кримінальними елементами, психічно хворими особами, схильними до садизму кривавої помсти та тиранії.

Нам непросто було піти на обмеження демократії, контроль над ЗМІ, заборону політичних партій. Але перед нами стояло питання — чи Україна–Русь і надалі, попри всі проблеми, існуватиме в кордонах, визнаних міжнародним співтовариством ще в 1991 році, чи розпадеться на дрібні, слабкі фрагменти, які будуть знищені в ході Великої Гри. Члени КОПОР, серед яких були українці, росіяни, поляки, татари, євреї та представники інших національностей, дійшли спільного висновку що Україна–Русь в нас одна, єдина — від Луганська до Ужгорода, від Чернігова до Одеси. Всі, хто населяє цю територію, — українська політична нація, громадяни держави, яку хочемо бачити вільною, багатою і щасливою. Ми — європейська нація, європейська держава з власними геополітичними інтересами і власною долею.

Ми були сповнені рішучості не допустити розгулу агресивного етнонаціоналізму та войовничого шовінізму і сепаратизму вивищення одних національних чи соціальних груп за рахунок інших. Найбільшими злочинами XX століття, що принесли незчисленні страждання українському народові, члени КОПОР вважали комунізм і нацизм, включаючи червону і чорну українофобію.

Ми поділяли погляди великого українського державотворця, поляка за походженням, В. Липинського, який казав: «поняття Нації ототожнюється з поняттям Держави. Нація для нас — це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної держави, а не «пролетаріат» і не мова, віра, племена… ми хочемо Української Держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі».

Такими були, є і будуть принципові погляди військового керівництва на проблеми державотворення. Ми були переконані, що заборона політичних партій, заборона руйнівної, агресивної політичної пропаганди — цієї зброї ненависті — благодійно вплине на суспільство, яке потребує спокою, мирної творчої праці.

Будуючи державність України–Руси, ми виходили з того, що центральний уряд у Києві не повинен — або повинен мінімально — втручатися в справи бізнесу й повсякденного життя громадян; центри прийняття більшості важливих для громадян соціальних рішень формуються в органах місцевого самоврядування, в земельних органах влади.

Сказане має, на мій погляд, велике значення для розуміння того, яку державу збирався будувати і захищати КОПОР. Читачам може здатися дивним, але професійні військові, готуючись до війни, відчуваючи брак часу вирішуючи безліч мобілізаційно–оборонних справ, вели також багатогодинні дискусії щодо державного устрою і форм політичного життя в майбутньому.

Ми вірили, що після Великої Темряви в історії людства, в історії України–Руси починається якісно новий період: нам дуже хотілось, щоб це був період відмови від цинічної брехні, від подвійних стандартів і демагогії політичних смертохристів; сподівалися, що надходить новий час повернення до моралі, до віри, до правди.