Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич. Страница 98

Воля вже натискав щосили цю рятівну кнопку, але в кабінеті так ніхто й не з'являвся. Не знайомі йому похмурі люди в камуфляжах і з автоматами напоготові мовчки стояли, слухаючи перепалку Василя Волі з генералом Гайдуком.

— Кілька днів тому ми активізували розвідувальний супутник «Січ-77», — наче на таємному брифінгу інформував Гайдук. — Напередодні Великого Вибуху ми встигли закласти в комп'ютери «Січі» великий масив інформації ДерВару але не встигли проаналізувати… Та не тисніть ви кнопку ніхто не прийде. Вислухайте уважно. Тепер ми ознайомились з цікавими матеріалами…

— Це брехня! Провокація! — з безнадійною впертістю повторював Воля, думаючи, де подівся Чаленко, який обіцяв бути о 7.00 РМ у палаці зі своїми людьми й знешкодити Гайдука. — Я служив українському народу а ви — американським курвам. Я боровся, а ви — завжди при владі… Ви краще подивіться, що архів ДерВару каже про цю вашу Олю Гудиму про її роль у провалах ЛУК та УРА. Врешті–решт, час вам знати, як вона зі мною…

Гайдук, втративши контроль над собою, шмагонув екс–президента топірцем — не загостреною сокиркою, яку тримав у лівій руці, а різьбленою довгою палицею, яка, на диво, не зламалася. Міцною виявилася деревина карпатська.

— Ти… Ти… — в нестямі шмагав Гайдук улюбленця мас Волю, — ти знищив українську ідею, ти вбив її на ціле покоління уперед своєю брехнею, своєю зрадою! Ти й такі, як ти, зрадники — Падські, Щенки, Махуни — своєю слинявою брехнею про ідеальне минуле, якого не було, і про ідеальне майбутнє, якого теж не буде, обманювали народ, породжували ілюзії, замість того, щоб казати правду! І не зраджувати людей!

Василь Воля від ударів впав на коліна перед Гайдуком й, схлипуючи від страху болю й приниження, затуляв голову руками, по яких пройшовся карпатський ціпок генерала.

— Народ хотів чути неправду народу потрібні ілюзії, — виправдовувався він.

— Народ? Народ тисячу разів розумніший за тебе і мене, — Гайдук вже не бив екс–президента, тільки поклав йому на плечі топірець, щоб Воля не смикався. — Ти все спаскудив своєю брехнею і своїм пафосом, своїми обіцянками щасливого життя вже завтра. Ти нічого не вмів будувати… тому й пішов у революціонери. Ти такий самий слизовик з КОМАН, тільки під іншим прапором.

— Обіцяють усі, — стогнав Воля, — і ви так робитимете! Влада без цього не може існувати. Без обіцянок.

— Ти хоч раз побував у військових частинах, відвідав підприємства оборонного комплексу? Хоч одну доповідь Розвідувального комітету прочитав? Ти побував у лікарнях для бідних, у дитячих будинках, у заводських їдальнях? Ти знаєш,в якому стані наука? І взагалі — розумієш,що таке держава? Ти цікавився тільки своєю трухлявою археологією, мертвою глиною, що належала невідомим зайдам.

— Без минулого немає держави!

— І тому ти продав майбутнє Ніколаю Третьому? Ти подумав про наслідки пакту? Знаєш,хто стане правителем Малоросії, як прийдуть сюди війська Північного союзу?

— Хто? — вперше боязко підвів голову Воля.

— Твій друг Крейда, який спустить з тебе шкуру Вставай, досить рюмсати.

Підвівшись з підлоги і схиливши голову Воля попрохав:

— Я піду Але дозвольте мені піти з честю.

— Спробуй, — Гайдук топірцем підштовхнув Волю до стільця.

Воля, діставши з шухляди папір і ручку написав короткий текст і подав Гайдукові: «Враховуючи скоєні мною помилки, складаю з себе повноваження президента України–Руси. Прошу народ України–Руси вибачити мені. Василь Воля, 15 червня 2079 рік».

Нестерпний біль охопив Гайдукову спину — треба було знову ковтати знеболювальне.

Відчув, що ступив на край прірви, назва якої — вища влада в державі Україна–Русь.

Перед ним у руїнах лежала страшна, нещасна країна, яка не хотіла жити по–старому Попереду — або перемога, або загибель.

85

За Богошитською, яка була відрізана від будь–яких засобів зв'язку й неприкаяно перебирала свої дитячі малюнки в порожній батьківській квартирі, прийшли опівночі.

Щойно почула гуркіт двигунів десантної «черепахи» й постріли на даху башти, як швидко й неполохливо, наче тренувалася все життя, вдягла апарат індивідуального лету на груди почепила автомат–пістолет, накинула на плечі плащ з паспортами і, ставши на підвіконні, глянула вниз: по Окружному шосе повзли поодинокі світлячки фар, у приміських лісах причаїлася непроникна темрява, наче збереглася там з часів Київської Русі. Зітхнувши, ввімкнула апарат й зробила рішучий крок у ніч, у небуття, у невідомі світи.

Коли до квартири на тридцять п'ятому поверсі увірвалися опера–тивники РОК, там було темно і порожньо, тільки вітер вганяв усередину білі тюлеві крила фіранок. Пошуки тіла Богошитської у радіусі п'ятиста метрів навколо башти, в якій Ерна Еріхівна опинилася 15 червня, не дали результатів. Якась парочка, яка займалася коханням на узбіччі Окружного шосе у відкритому електромобілі, стверджувала, що наче якесь видиво в подобі людській чи відьомській прошелестіло над ними, та їм ніхто не повірив — надто далеко стояли вони від дому Богошитської і надто п'яні були тої ночі.

Чаленко був заарештований у підземному тунелі, яким рухався з Володимирської до президентського палацу.

Заарештували його свої ж співробітники Центрального управління контррозвідки, з якими агентура РОК провела відповідну роботу Його відправили до в'язниці РОК на Дегтярівській, де першу бесіду провів з ним Микола Мармиза.

Переворот йшов за планом, й уже о 2.00 AM 1б червня був завершений: в руках армії та розвідки опинилися всі урядові будівлі, сенат і ЦУК, вузли зв'язку і магістральні сервери Інтернету оборонні об'єкти та штаб–квартири партій, редакції газет та центральне телебачення, банки, залізничні й автобусні станції, аеропорти.

86

О сьомій годині ранку на екранах телебачення, комп'ютерів і геджетів на території всієї країни з'явився Гайдук в оливковій формі генерала з чотирма ледь помітними зірочками на польових погонах. Був невиспаний, погано поголений — від гриму відмовився, — але жорстко твердий. Запис робили в армійській пересувній телевізійній студії, де ледве знайшли державний прапор, щоб на його тлі виступив Гайдук.

— Громадяни України–Руси, — сказав він, і темний погляд його, здавалося, вивчав кожного, хто дивився на екран. — Сьогодні, шістнадцятого червня 2079 року вночі Комітет порятунку — КОПОР, сформований з представників Збройних Сил України–Руси та громадянського суспільства, перебрав на себе усю повноту влади в державі — як у столиці Києві, так і в усіх землях. Мене, генерал–полковника Ігоря Гайдука, обрано головою комітету.

Президент Воля добровільно подав у відставку частина державного керівництва інтернована. Створено спеціальний військовий трибунал, який розслідуватиме вбивство Індіри Голембієвської та інші резонансні злочини, зокрема корупційні.

На засіданні КОПОР було одноголосно прийнято рішення про негайну денонсацію Тристороннього пакту як акту державної зради. Ми заявляємо, що жодні військові формування інших держав, хоч би під яким приводом діяли, не порушать священних рубежів нашої держави.

У зв'язку з існуючою загрозою агресії проти України–Руси на всій території держави, в усіх її землях, вводиться надзвичайний стан. До кожної землі призначено військових комендантів, під контролем яких перебуватимуть земельні уряди і органи місцевого самоврядування. Оголошується загальна мобілізація резервістів до рядів Української Народної Армії, головнокомандуючим якої призначено бригадного генерала Ігоря Палія. Всі козацькі братства і приватні військові формування поставлено під контроль командування УНА.

Комітет порятунку закликає народ до захисту Вітчизни, до опору агресорам.

В рамках надзвичайного стану всі політичні партії припиняють своє існування, сенат розпущено, вибори президента і членів парламенту відкладаються на строк від двох до чотирьох років. Ліквідуються партійні засоби масової комунікації, вводиться цензура на телебаченні й в Інтернеті.