Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович. Страница 26

Френк По стримався, щоб не запитати, який же інтерес у міс Кровс, підвівся і попрямував до бару замовити каву.

Марі крикнула вслід:

— Не подумайте мене частувати, я плачу за все сама…

Вночі, повертаючись у порожньому кур’єрському поїзді до Парижа, Френк По притулився до вікна, але заснути не міг, із щемливою тугою згадував Марі, думаючи про те, якою щасливою буде людина, котру покохає ця зеленоока, золотоволоса жінка з яскравим, хворобливим рум’янцем на гострих вилицях і такою ласкавою, м’якою, теплою долонею…

26

Ретроспектива III (п’ять місяців тому, літо 83-го)

Після того як шифрувальник доповів директорові цю телеграму суперагента ЦРУ, людини, що керувала службою телефонного і радіопрослухування контррозвідки однієї із західноєвропейських країн, в надійності інформації агента сумніватися не доводилось, директор викликав свого першого заступника Майкла Велша, почастував його кавою, попросив розповісти про останні новини в Азії та Центральній Америці, вислухав стриману відповідь про те, що ніяких особливо секретних подій найближчим часом там, за його відомостями, не передбачається, поділився інформацією, котра щойно надійшла з Каїра, про можливі перестановки в єгипетському кабінеті (слід заздалегідь підготуватися до цього), спитав — між іншим, дуже легко, — чи немає відомостей з провідних бірж, які могли б стати об’єктом уваги перед завтрашньою розмовою з президентом, почув у відповідь, що ніяких тривожних симптомів агентура не зареєструвала, потім перевів розмову на ситуацію в Албанії і на закінчення з усмішкою попросив Велша розповісти, що нового на тенісних змаганнях у Лондоні. «Я останні три дні не читав газет, тріщить голова, мабуть, ляжу в госпіталь на обстеження й профілактику, так що, Майкл, вам доведеться пересісти на тиждень у мій кабінет і взяти на себе й мою — не дуже в порівнянні з вашою велику — частину роботи… За вашою вельми досвідченою спиною я почуваю себе чудово, завжди вдячний вам за те, що ви ведете всю поточну, таку виснажливу роботу з властивим вам блиском і професорською розсудливістю; виручайте і цього разу, мій друже…»

Попрощавшись з Велшем, директор попросив помічника негайно зашифрувати запит Ульріху про те, які — приблизно — ціни будуть на акції бобів какао під час кризової ситуації в Гаривасі, хто дістане профіт, якщо обставини розвиватимуться так, як того хочеться зацікавленому концерну (чи концернам), які вразливі точки в можливій на біржі комбінації і хто візьме надприбуток, коли раптом ситуація розвиватиметься не в запланованому напрямку.

Він не виїжджав з офісу, поки від Ульріха не надійшла відповідь, де було названо оптимальні ціни і дано, — правда, досить гіпотетично — аналіз тих кроків конкурент тів Дігона, які можуть завдати йому поразки на біржах і принести величезні прибутки тим, хто в останній момент поставить на акції інших концернів та банків.

Після цього директор поїхав на побачення із спеціальним помічником президента, показав йому розшифровані телеграми і протягом двох годин розробляв план майбутніх заходів у зв’язку з щойно розкритою обставиною; вона полягала в тому, що Майкл Велш здійснював такі зовнішньополітичні кроки, котрих він не мав права здійснювати без санкції Білого дому, в крайньому разі — директора.

Через двадцять хвилин після від’їзду директора помічник президента запросив до себе давнього друга Роберта Кара, провідного спеціаліста біржових операцій, познайомив його з повідомленнями, залишеними шефом ЦРУ, і попросив, дотримуючись абсолютної конспірації, продумати можливі ходи, які дадуть змогу поставити на такі акції, що принесуть максимальний прибуток тим, хто вирішить пограти, вклавши свої гроші в цю ризиковану комбінацію.

Через сорок хвилин після того, як помічник президента попрощався зі своїм другом, до нього приїхав директор ФБР.

Повернувшись до себе пізно ввечері, директор ФБР запросив двох найдовіреніших співробітників і доручив їм протягом сьогоднішньої ночі розробити план операції, головна мета якої — організувати тотальне спостереження за Майклом Велшем.

27

14.10.83 (17 годин 05 хвилин)

— Пан Хуан Мануель Марія Хайме Антоніо Бланко? — спитав Шор чемно.

— Де Бланко, з вашого дозволу, — уточнив високий млявий чоловік, — я дворянин, інспекторе.

— З вашого дозволу, пане інспектор. Я єврей, пане де Бланко, я теж люблю точність, хоча й не можу — через факт свого народження — бути дворянином.

Бланко презирливо посміхнувся.

— А Ротшільд? Адже він барон?

— Він фінансист, пане де Бланко, — відповів Шор цілком дружелюбно, — отже, він позанаціональний.

— Однак його вважають головним покровителем Ізраїлю.

— Ізраїль — це ще не всі євреї, пане де Бланко. Ейнштейн, Пастернак і Ремарк не були громадянами цієї держави… До речі, барон Ротшільд так само активно підтримував режим Саудівської Аравії, де особливо сильні антиізраїльські настрої… Але ми відійшли від теми нашої розмови… Я запросив вас як свідка у справі загибелі Леопольдо Граціо. Мені конче потрібно поставити вам ряд запитань, пане де Бланко.

— Я до ваших послуг, інс… пане інспектор.

— Хочу попередити: наша розмова записується на плівку. Якщо ви маєте намір запросити адвоката, я згоден призначити вам інший час, але не пізніше чотирнадцятої години завтра.

— Все залежатиме від ваших запитань, пане інспектор.

Шор кивнув.

— Моє перше запитання: коли і на якому бізнесі почалося ваше співробітництво з містером Граціо?

— А чому ви називаєте покійного «містер»? Він материковий європеєць, точніше, італієць, отже, його слід називати «синьйор».

— Справедливе зауваження, пане де Бланко, але його бізнес мало поширювався на Італію, а більше на Американський континент… До речі, ви були першим, хто проводив зондаж серед членів кабінету Санчеса про енергопроект?

— На це вам відповість юрист нашої корпорації, пане інспектор… Стосовно дати, коли почалося моє співробітництво з Граціо, то це, дай боже пам’ять, почалося року сімдесят п’ятого… Так, саме так…

— Тобто після смерті іспанського диктатора?

— Я не говорив би так про генералісимуса Франсіско Франко. Він не був диктатором, принаймні в останні роки свого правління… Ми, люди бізнесу, через дружину Франко, віддавши їй акції найбільших магазинів «Корт інглез», змогли ввести його в наше середовище. А нам не потрібна диктатура, принаймні, поки не виникла кризова ситуація, яка може викликати бунт черні.

— З такою точкою зору можна дискутувати, але ви заклопотані справами, пане де Бланко, і я не маю права зловживати вашим часом. Однак ви мусите погодитись, що ваше співробітництво з синьйором Граціо почалося в перші дні детанта, чи не так?