Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович. Страница 43

— Пане майор, тітка вчила мене: якщо твоєму хазяїнові добре, то й тобі добре, а в того, хто міняє хазяїв, немає хазяїна в голові.

— У тебе розумна тітка.

— Вона померла, — нагадав Вайс.

Майор сказав сухо:

— Іншим разом розвідай усе, що його цікавить. — Поліз у кишеню, витяг бумажник, простягнув марки. — Це вам з ним на пиво.

— Дякую, пане майор.

Проте експлуатувати цього вигаданого гестапівця, щоб помучити Штейнгліца страхом і, головне, дещо вивідати про нього самого, Вайсові не вдалося: наступної ночі спеціальний підрозділ зненацька підняли по тривозі. Разом з іншими Йоганн покинув розташування і виїхав до східного кордону. Розквартирувалися на хуторі, з якого вже давно вигнали населення. Проїжджаючи заборонену зону, Йоганн бачив військові піхотні та моторизовані частини другого ешелону: вони стояли на вихідних позиціях. Було це шістнадцятого червня 1941 року.

Останні вказівки, віддані обер-єфрейтором, колишнім чиновником міністерства освіти доктором Зуппе, стосувалися головним чином методів розсортовування документів противника. Їх слід було складати за певною системою в захисного кольору брезентові мішки і скрині: партійні — в одні, державні — в другі, економічні — в треті і т. д. У відра з кришками клали значки, медалі, ордени, печатки, штампи. Кожен солдат одержав сумку, таку, як носять листоноші.

Напередодні від'їзду підрозділ поповнився чотирма солдатами, спорядженими набором злодійських інструментів і газовими різаками для злому вогнетривних шаф.

Той-таки Зуппе розповів, як поводитися з радянськими громадинами, коли треба буде витягнути з них відомості про місце зберігання документів та їхню систематику. На закінчення Зуппе процитував фюрера:

— «Я звільняю людину від принизливої химери, що зветься совістю. Совість, як і освіта, калічить людину». — І додав од себе — Велич нашої свободи полягає в тому, що ми звільнилися від таких сковуючих особу понять, як жалість, великодушність, милосердя до ворога.

Літній солдат Курт Рейнхольд зневажливо сказав про Зуппе:

— Цей проноза все силкується замазати свої ліберальні промови в період Веймарської республіки. Потім він доносив на професорів і студентів. Це було враховано, коли його брали в абвер.

— А ти звідки знаєш?

Рейнхольд скоса глянув на Вайса:

— Служив швейцаром у Лейпцігському університеті, ходив за його дорученнями з пакетами у відділ гестапо. Значить, знаю.

В сусідньому хуторі розмістився підрозділ зондеркоманди СД. Вайс дізнався, що солдати цього підрозділу недавно пройшли практичний курс навчання в концентраційних таборах, створених при кожному полку СС ще в лютому 1933 року.

В усіх населених пунктах Німеччини гестапо мало на кожні п'ять будинків по інформатору, який виявляв осіб, що підлягали табірному концув'язненню.

Методику обробки людського матеріалу, що доставлявся в табори, було якнайстаранніше продумано. Найдокладніші інструкції передбачали геть усе: були креслення табірних споруд, статистичні дані про те, які епідемічні захворювання найефективніші за числом смертельних випадків; медичні поради, яких застережень слід дотримуватися персоналові, щоб уникнути інфекції; табірне меню для підтримки в'язнів на час виконання ними трудових обов'язків і спеціальний голодний раціон, розрахований на контингент, обтяжливий для рейху та економіки табірного господарства.

За вказівкою до спеціальних табірних блоків, де ставляться наукові медичні досліди, результати яких можуть бути корисні для збережений здоров'я громадян Третьої імперії, вхід стороннім особам був якнайсуворіше заборонений. І будь-яке розголошення методики цих дослідів нещадно каралося.

Існували схеми ровів, де позначалась їхня відстань од місць ув'язнення. Рекомендації про те, як найдоцільніше укладати мертві тіла. Таблиця ємкостей ровів при певній глибині і профілях. У примітці говорилося, що, оскільки Німеччина не визнає Женевської угоди, відповідний режим поводження для військовополонених має виробити табірна адміністрація.

В розділі «Заходи покарання порушників табірного розпорядку» зазначено: «Найефективніші».

Ці настанови нікому з солдат не видавали на руки.

Офіцер, командуючий підрозділом, гримав настанову в планшеті за целулоїдною прозорою кришкою і давав прочитати кожному солдатові, не випускаючи планшета з рук.

Останнім часом Вайс підмітив, що всі солдати підрозділу життєрадісно настроєні і задоволені своєю долею. Ще б пак! Адже вони уникли служби в лінійних армійських частинах, і війна для них не страшна: просування вслід за ударними частинами вимагає самої лише виконавської і канцелярської запопадливості.

Деякі навіть казали, що взагалі люблять подорожувати і війна відкрила перед ними можливість задурно побачити багато країн Європи, привезти звідти сувеніри. Для чоловіка перестати воювати — однаково, що жінці перестати родити. І охоче згадували стару німецьку приказку: «Король на чолі Пруссії, Пруссія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі всього світу».

Здебільшого це були солідні, статечні люди — дрібні чиновники, крамарі, власники майстерень; змінивши цивільні костюми на солдатські мундири, вони відчули себе в них цілком затишно.

Дехто в свій час тішився ілюзіями, що Гітлер, як він обіцяв у своїх «революційних» промовах початку тридцятих років, створить умови для процвітання дрібної німецької буржуазії за рахунок обмеження могутніх концернів.

Він обіцяв навіть конфіскувати великі універмаги, щоб розмістити в них дрібних торговців. Такими обіцянками він зробив дрібних торговців і підприємців палкими і пристрасними прихильниками фашизму. Одні з них, спритніші, ринулися до наці, інші постаралися влаштуватися в армію, в спецпідрозділи, де їхня соціальна благонадійність була запорукою того, що й тут вони не пропадуть.

Це були бюргери в солдатських мундирах, заклопотані лише тим, щоб з найменшими незручностями і втратами пройти переможний шлях, визначений їм фюрером. Вони давно привчили свою свідомість до того, що фашистська партія — «носій державної думки». І якщо раніше їхні жінки вишивали на серветках доброчесні сентенції на всі випадки життя, то тепер стіни їхніх квартир прикрашали вигадливо вишиті висловлювання Гітлера, Геббельса, Розенберга.

І якщо раніше вони повчали своїх дітей цитатами з біблії, то тепер за найвище мірило моральності правили висловлювання фюрера: «Ми виростимо молодь рішучу, вимогливу і жорстоку… Я хочу, щоб вона скидалася на молодих диких звірів».

І багато з тих неофітів, заповнюючи анкети, з гордістю писали, що їхні сини виконують свій обов'язок перед рейхом у частинах гестапо, СД, СС, абверу. Це давало батькам безліч усяких привілеїв, зокрема й право на службу в спеціальному підрозділі.

Майор Штейнгліц зайняв невелику віллу разом з капітаном Оскаром фон Дітріхом.

З Дітріхом майора єднало давнє знайомство, майже дружба. Майже! Бо він не звик обтяжувати своє життя нерозлучними друзями, хоч би хто вони були; він дотримувався правила: кожен сам за себе, і ніхто — за всіх. Кожен платить за себе й не бажає платити за тарілки, розбиті кимось, — цей девіз визначав не тільки побутові, але й моральні устої Штейнгліца: для нього протягом усього його життя дружба з будь-ким була тільки прийомом, шляхом до мети.

Дітріх походив із знатного юнкерського роду. Пропорції його черепа, носа, вух могли б захопити кожного дослідника благородних ознак арійської раси.

Він здобув не тільки військову, але й ширшу освіту і ризикував попасти під формулу фюрера, проголошену під час виступу в рейхстагу 30 січня 1930 року: «Інтелігенція — це покидьки нації…» Проте і з цього боку ніщо не загрожувало капітанові Оскару фон Дітріху, керівному співробітникові відділу абверу «ІІІ-Ц» — контррозвідка.

Аксоль Штейнгліц служив у другому відділі «Ц» — диверсії, саботаж, терор. Багато років він був виконавцем, трудягою і власноручно виконував чорну роботу… Людина неосвічена, Штейнгліц у період виконання завдання міг видатися якоюсь мірою за освіченого, простудіювавши матеріали, дібрані йому університетськими професорами, які співробітничали в межах своєї спеціальності в імперській розвідці. Але так само як, повернувшись із завдання, він з полегкістю скидав костюм, в якому виконував це завдання, так само легко він розлучався і з дещицею знань, потрібною йому для успішного завершення операції.