Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 57

Вершникові дуже хотілося, аби все це скінчилося якомога швидше. Тоді б він заліз на спину Сапфіри й полетів би деінде, в якусь тиху й спокійну місцину. Проте діватися було нікуди. Однією-єдиною втіхою для Вершника залишалось хіба що спостерігати за тим, як гості реагували на двох велетенських ургалів, які нависали над Насуадиним стільцем. Дехто намагався вдавати, ніби не помічає рогатих воїнів, але якоїсь миті гостей зраджували їхні хаотичні рухи й тремтливі голоси. Дехто зацікавлено розглядав ургалів і не знімав руки зі своїх мечів чи кинджалів. А дехто взагалі намагався поводитись зухвало, вихваляючись своєю силою та явно недооцінюючи спритність і могутність ургалів.

Цілком байдужими до велетенських воїнів залишилися всього кілька осіб. Це були Насуада, король Орин, Тріанна й граф, який казав, ніби бачив Морзана та його дракона, що спустошили ціле місто, коли той був малюком.

Невдовзі терпець Ерагонові почав уриватися, тож Сапфіра, відчувши це, набрала повні груди повітря й загарчала так гучно, що чарівне дзеркало аж забряжчало у своїй рамі. У наметі миттю зробилось тихо, мов на кладовищі. І хоч гарчання дракона не здавалось загрозливим, кожен із гостей мав досить розуму, аби не випробовувати Сапфіриного терпіння. Поквапливо вибачаючись і збираючи свої речі, останні відвідувачі попрямували до виходу, а дракон нервово шкрябав своїми пазурами по землі. Побачивши це, навіть найбільш мужні гості вилетіли з намету, ніби обпечені.

Коли всередині не залишилося сторонніх осіб, Насуада полегшено зітхнула.

— Дякую тобі, Сапфіро, — сказала вона. — Мені дуже прикро, що вам довелося відбути цю церемонію, але ви маєте розуміти, ким ви є для варденів. Я не можу весь час тримати вас біля себе, адже ви належите людям. А вони хочуть бачити вас, тож ані я, ані король Орин не годні йти проти волі війська. Зрозумійте, навіть Галбаторікс у своєму темному лігві в Урубейні боїться праведного гніву свого війська й намагається бути якнайближче до людей.

Король Орин тим часом позбувся своєї незворушної королівської маски, його обличчя набуло більш м'якого виразу, а в очах з'явилися іскорки безмежної зацікавленості. Кілька разів розправивши плечі під своїм цупким вбранням, він глянув на Насуаду.

— Гадаю, — сказав він, — тепер ваші Нічні Яструби можуть зайняти свої пости перед наметом.

— Авжеж, — погодилась Насуада, потім плеснула кілька разів у долоні й відпустила шістьох охоронців.

Підтягнувши вільного стільця, король Орин усівся поруч із дівчиною.

— От що, — мовив він, переводячи погляд з Ерагона на Арію, — давайте-но послухаємо повну розповідь про твої пригоди, Убивце Тіні. Адже допоки ми не почули жодної важливої підстави, яка б справді вимагала того, аби ти мав залишитись у Хелгрінді. Ти годував нас оманливими відповідями, а тепер повинен розповісти, навіщо ти залишився в Імперії й що саме там із тобою сталося. І май на увазі, доки я не буду вдоволеним з того, що почую від тебе, ніхто з нас не покине цього намету.

Однак Насуада увірвала короля.

— А чи не надто багато ви на себе берете… Ваша Величносте? — сказала вона крижаним голосом. — Адже ви не маєте права затримувати ані мене, ані мого васала Ерагона, ані Сапфіру, ані Арію, яка не підкоряється жодному смертному правителю і є підданою королеви Ісланзаді. Так само, як ми не можемо затримувати вас. Тож ви повинні пам'ятати, що тут зібралися п'ять осіб, які володіють абсолютно рівними правами.

Відповідь короля Орина була вже не такою твердою:

— Ви хочете сказати, що я перевищив свої повноваження? Гм… Може, воно й так… Але якщо всі присутні тут особи рівні за своїми правами, то я просив би ставитись до мене належним чином. Ерагон підкоряється вам і тільки вам. Але ж після випробування довгими ножами ви отримали владу над мандрівними племенами, безліч з яких підкорялися мені. Ви командуєте варденами, а також людьми із Сурди, що довгий час доблесно служили моїй родині.

— Стривайте, хіба не ви самі попрохали мене стати на чолі варденів у цій війні? Я ж не тягнула вас за язик!

— Так, я прохав вас, щоб ви взяли командування над нашими військами. І я геть не соромлюся того, що ви досягли значно більших успіхів у воєнній справі порівняно зі мною. Одначе я б переконливо просив вас не забувати про те, що я ще й досі залишаюся королем Сурди, а також належу до родини Лангфельд. Самі розумієте, мені нічого не варто повернути свої війська до Таненбранда, який дав нам перстень і був першим із нашої раси, хто сів на трон там, де зараз перебуває Урубейн.

— Я дуже поважаю те, що Дім Лангфельдів вирішив допомогти нам, але мене неабияк обурює те, що ви наважились ігнорувати права мого Дому. Ви чините так, ніби ваші слова — то єдина істина, й не берете до уваги нічиїх думок. Ви весь час намагаєтесь видобути користь для своїх людей, не зважаючи на те, що ваші дії можуть зашкодити нашій спільній справі. А як можна назвати ваші переговори з ургалами, на яких ви говорите від нашого імені, навіть не повідомивши нас про це? Ви влаштовуєте державні прийоми високого рівня, як, приміром, із Блодхгарм-водхром, навіть пальцем не поворухнувши, аби попередити мене про його прибуття. Не кажучи вже про те, що вітаєте його делегацію самі, не дочекавшись, доки до церемонії долучусь я!

— А якщо я просто хочу спитатися, чому Ерагон, заради якого я приєднав своє військо до варденів, наражаючи на небезпеку всіх підлеглих мені гномів, як у Сурді, так і тут, залишився сам-самісінький на ворожій території Галбаторікса… Якою буде ваша відповідь? Невже ви ставитесь до мене, як до цікавого хлопчиська, що надумав понабридати вам своїми дурними запитаннями? Я в жодному разі цього не потерплю! Тож, якщо ви не поважаєте мій титул і не хочете порівну розподілити обов'язки, як це належало б зробити двом рівноправним спільникам, тоді мені доведеться визнати, що вам не під силу керувати нашим союзом! І тоді я чинитиму так, як вважатиму за потрібне!

«Який довгокрилий хлопчина», — зауважила Сапфіра.

Дуже стривожений річищем, у яке спрямувалась розмова, Ерагон у розпачі спитав: «А що мені тепер робити? Я не хотів казати про Слоуна нікому, крім Насуади, бо чим менше людей знатиме про те, що він залишився живим, тим буде краще».

Схожі на діаманти, гострі кінчики луски на Сапфіриній шиї стали майже дибки, а до її плечей прокотилась неспокійна блакитна хвилька — це була вірна ознака того, що дракон дуже занепокоєний.

«Малий, я не можу сказати тобі, як буде краще. У цій ситуації тобі краще покластися на самого себе. Прислухайся до свого серця й, може, воно підкаже тобі, як уникнути наклепів і підозри в тому, що ти зрадник».

Вислухавши тираду короля Орина, Насуада склала руки на колінах і спокійним рівним голосом мовила:

— Якщо я виявила до вас неповагу, сер, то це сталося через мою необачність, а не через бажання образити вас або ваш Дім. Тож я прошу, щоб ви пробачили мені мою помилку, й обіцяю, що цього більше ніколи не повториться. Ви ж самі знаєте, що я зовсім недавно на цій посаді й іще не цілком опанувала належну манеру дипломатичного спілкування.

Орин повагом схилив голову, приймаючи її вибачення.

— А що стосується Ерагона та його пригод в Імперії, то я не могла вам про це розповісти, оскільки й сама нічого не знала. Гадаєте, мені легко було змиритися з тим, що я зовсім нічого не знаю про свого Вершника дракона?

— Авжеж ні.

— Отож, я вважаю, що нашій суперечці якнайшвидше покладе край розповідь Ерагона, а ми уважно її вислухаємо й уже тоді будемо вирішувати, що його робити.

— Не впевнений, що це зможе покласти край суперечці, проте радо вислухаю Вершника, — погоджуючись, кивнув король Орин.

— Тоді не будемо гаяти жодної хвилини, — мовила Насуада. — Давайте послухаємо розповідь Ерагона, адже він зараз тут саме для цього.

Потому юнак відчув на собі чотири сповнених цікавості погляди. Він важко зітхнув і врешті-решт почав:

— Нехай усе, що я зараз вам розповім, залишиться таємницею. Я чудово розумію, що не можу просити ані вас, королю Орине, ані вас, леді Насуадо, тримати цю таємницю глибоко в серці аж до смерті, проте благаю зробити саме так, бо якщо мою історію почують чужі вуха, це може спричинити велике лихо.