Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 70

Звук був такий несподіваний, що всі троє здригнулись.

— Я допоможу тобі, — скрикнула Гелена й кинулась до Вершника, щоб витерти йому сорочку ганчіркою. Ерагон зніяковіло став вибачатися, проте Джоуд і Гелена в один голос заспокоювали його й просили, аби він не переймався такими дрібницями.

Доки Гелена збирала уламки кухля, Джоуд заходився копирсатися у своїх книжках і сувоях.

— Я ж геть забув… — примовляв він. — У мене є те, що може стати тобі в пригоді. Ось вона, знайшов… — із радісним вигуком він випростався й помахав книжкою, яку тут-таки простягнув Ерагонові.

Це була «Доміа абр Вірда», або ж «Вищість долі», — повна історія Алагезії, яку написав колись монах Геслант. Уперше Ерагон побачив цю книгу в бібліотеці Джоуда в Тейрмі й, правду кажучи, зовсім не сподівався, що в нього коли-небудь іще буде нагода потримати її в руках.

Юнак із насолодою провів рукою по чорній тисненій шкірі старовинної обкладинки, а потім розгорнув книжку й пробіг очима по акуратних рядочках рун, виведених червоним чорнилом. Він був явно спантеличений тим, які колосальні знання зараз тримає в руках.

— Ти хочеш, аби я її взяв? — тихо спитав Вершник.

— Так, хочу, — кивнув Джоуд, відходячи від ліжка, з-під якого Гелена діставала шматочок розбитого кухля. — І гадаю, ти неодмінно знайдеш у ній щось корисне для себе. Ерагоне, ти причетний до великих подій історії, і на тебе чекає ще безліч труднощів, які сягають своїм корінням сивої давнини. На твоєму місці я б звернув найпильнішу увагу на ті уроки, які нам дає історія, бо вони можуть допомогти розв'язати безліч наших проблем. Знання минулого часто допомагало мені в моєму житті — воно додавало мені сміливості й допомагало обрати вірний шлях.

Ерагонові дуже кортіло прийняти подарунок Джоуда, проте він вагався.

— Бром казав, що «Доміа абр Вірда» була для тебе найдорожчою в житті річчю. До того ж, як твоя робота просуватиметься далі без цієї рідкісної книги? Хіба вона не потрібна для твого дослідження?

— «Доміа абр Вірда» справді дуже цінна й рідкісна книга, — мовив на те Джоуд, — але тільки в Імперії, де Галбаторікс спалює кожен її примірник та ще й вішає тих, хто ними володів. А тут, у таборі, я вже знайшов цілих шість таких книжок — і мені їх дістали слуги з двору короля Орина, який навряд чи можна назвати видатним осередком освіти. Однак я віддаю її тобі не просто так. Я точно знаю, що тобі вона знадобиться куди більше, ніж мені. Адже книжки мають бути там, де з них є користь, а не лежати без діла, всотуючи в себе пил на забутій поличці. Хіба ти не згоден зі мною?

— Згоден, — сказав Ерагон, закривши «Доміа абр Вірда» й ще раз провівши пальцями по вигадливих візерунках, витиснених на шкіряній обкладинці. — Дякую тобі. Я берегтиму її, доки вона буде в моїх руках. — Джоуд схилив голову й сперся спиною на стіну намету. Вигляд у нього був вельми задоволений.

Юнак тим часом глянув на зворотний бік обкладинки й швидко пробіг очима по напису.

— А що ти знаєш про монаха Гесланта?

— Знаю те, що він був членом однієї маленької таємної секти, яка називалась «Аркаена» й виникла поблизу Куаста. Їхній орден існує вже п'ять століть поспіль, а його адепти вважають геть усі знання священними. — На Джоудовому обличчі з'явилося щось, що нагадувало таємничу посмішку. — Усе своє життя ченці «Аркаена» присвячують збиранню й зберіганню будь-якої інформації, аби бути готовими до страшної катастрофи, що має знищити Алагезію. Принаймні вони в це свято вірять.

— Дивна якась релігія, — знизав плечима Ерагон.

— А мені здається, що кожна релігія буде дивною для того, хто стоїть осторонь від неї, — відповів на це Джоуд.

Юнак хвильку помовчав.

— У мене теж є подарунок для тебе, Джоуде, — нарешті сказав він. — Хоча ні, напевно, це буде подарунок для Гелени. — Жінка схилила голову й здивовано глянула на Ерагона. — Твоя родина була родиною торговців, чи не так? — Гелена ствердно кивнула головою. — А ти добре знала про ваші сімейні справи?

Розмова набирала цікавого повороту, тож в очах у жінки спалахнули жваві вогники.

— Якби я не вийшла заміж за нього, — вона повела плечем убік Джоуда, — то успадкувала б сімейну справу після смерті мого батька. Адже я була єдиною дитиною в родині, і він навчив мене всього, що знав сам.

Саме це Ерагон і сподівався почути.

— То ти казав, що цілком задоволений своїм статусом серед варденів? — спитав він у Джоуда.

— Авжеж, — кивнув той.

— Я все чудово розумію. Ти сильно ризикував, допомагаючи мені й Бромові, а ще дужче ризикував тоді, коли допомагав Рорану й усім карвахольцям.

— Пірати Паланкар… — почав був Джоуд, проте Ерагон лиш посміхнувся й вів далі:

— І якби ти не допоміг їм, то Імперія напевне захопила б їх у полон. Через бунт ти втратив усе, що в тебе було в Тейрмі.

— А ми б і так усе втратили, — скрушно зітхнув Джоуд, — Я збанкрутував, а Близнюки видали мене Імперії. Отож те, коли лорд Рістхарт кине мене до в'язниці, було тільки питанням часу.

— Може, воно й так, але ти все одно допоміг Роранові. І ніхто не зможе звинуватити тебе н тому, що ти сам намагався врятуватись! Ти пожертвував спокійним життям у Тейрмі задля того, щоб викрасти «Крило дракона» й разом із Рораном та карвахольцями вирушити до варденів. І я завжди буду вдячний тобі за це. Тож прийміть невеличку частинку моєї вдячності…

По тих словах Вершник дістав із-за пояса одну з трьох золотих кульок і подарував її Гелені. Жінка взяла її так обережно, ніби це було пташеня вільшанки, й уважно стала розглядати. Джоуд і собі витяг шию й намагався розгледіти, що ж воно таке подарував його дружині Вершник.

— Звісно, це важко назвати багатством, але якщо ви розумно ним скористаєтесь, то зможете швидко стати на ноги. Насуада затіяла справу з мереживом і довела мені те, що можна отримувати некепські прибутки навіть під час війни.

— О так, — закивала головою Гелена. — Це добрий час для торговця.

— Минулої ночі під час вечері Насуада сказала мені, що в гномів нібито закінчується медовуха, і в них є достатня кількість грошей, аби купити стільки барилець, скільки їм заманеться, навіть якщо ціна буде в тисячу разів вища за ту, що вони сплачували до початку війни. Я тільки натякнув, а ви вже самі вирішуйте, як і з ким вам торгувати.

І щойно Ерагон вимовив останнє слово, як Гелена кинулась до нього, щоб обняти. Утім вона швидко зніяковіла й відступила на кілька кроків назад.

— Дякую тобі, Ерагоне! Дуже дякую! — сказала жінка, піднісши золоту кульку поближче до очей. — Я знаю, що з нею робити, і в мене неодмінно все вийде. Завдяки цьому золоту я матиму ще більший статок, ніж мій батько. — Жінка примружила очі й стисла кульку в кулаці. — І можеш мені повірити — все буде саме так, як я сказала. Я впораюсь!

— Я дуже сподіватимусь на те, що ви досягнете успіху й ваш успіх піде на користь не тільки вам, а й нашій спільній справі, — вклонившись, відповів їй Ерагон.

Жінка присіла в реверансі, й Ерагон помітив, як у неї на шиї випнулись жилки. Витримавши невеличку паузу, вона ледь помітно кивнула головою й мовила:

— Ти дуже щедрий, Убивце Тіні. Я ще раз красно дякую тобі.

— Я теж, — пробуркотів Джоуд, зводячись із ліжка. — Не думаю, що ми заслуговуємо на це… — Гелена кинула на нього сердитий погляд, та він не звернув на неї уваги, — але ми все одно дуже раді.

Хвильку помовчавши, Ерагон посміхнувся.

— На тебе, Джоуде, — сказав він, — також чекає подарунок, проте не від мене, а від Сапфіри. Вона згодна, щоб ти літав на ній, коли у вас обох випаде вільна хвилина. — Правду кажучи, юнакові дуже не хотілося ділити Сапфіру з Джоудом, і він точно знав, що дракон образиться, коли дізнається, що юнак дозволив літати на ньому старенькому, навіть не порадившись із нею. Тим не менше, він не міг вчинити якось інакше, бо йому було дуже незручно, що Джоуд залишився без подарунка.

Почувши таке, старенький ледь не просльозився. Він схопив Ерагона за руку й, гарячково її тиснучи, сказав: