Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 89

— А що, це дуже некепська ідея, — згодилась Насуада. — Обов'язково зв'яжися зі мною, коли гноми знатимуть точну дату коронації.

— Я так і зроблю.

— Ну от… Твою пропозицію я почула, а тепер кажи, про що ти хотів мене прохати?

— Оскільки ти наполягаєш на тому, щоб я вирушив у цю подорож, то чи не дозволила б ти мені полетіти на Сапфірі від Тронжхейма до Елесмери, коли відбудеться коронація.

— А це ще для чого?

— Ми б хотіли завітати до наших учителів, адже пообіцяли їм, що як тільки в нас з'явиться нагода повернутись до Елесмери, ми неодмінно це зробимо й завершимо наше навчання.

— У нас обмаль часу, щоб ви дозволили собі розкіш надовго залишитися в Елесмері, — насупивши брови, мовила Насуада.

— А можна ми хоч на трішки до них завітаємо?

Дівчина сперлась на різьблену спинку стільця й пильно зиркнула на Ерагона з-під важких повік:

— А хто ваші вчителі? Я помітила, що ви завжди уникаєте відповіді на це питання. Хто вас навчав в Елесмері, Ерагоне?

Розглядаючи каблучку, яку йому подарував Бром, Ерагон відповів:

— Ми заприсяглись Ісланзаді, що нікому не назвемо їхніх імен без її дозволу, без дозволу Арії або ж того, хто сяде на трон після Ісланзаді.

— Лихі б демони вас побрали! А в чому ще ви присягнули Ісланзаді? — вилаялась Насуада. — У мене таке враження, ніби ви готові скласти присягу кожному стрічному.

Ерагон трохи зніяковів, знизав плечима й відкрив був рота, щоб почати виправдовуватись, проте замість нього заговорила Сапфіра: «Ми не даємо присяг кожному стрічному, але як нам уникнути обіцянок, коли ми не спроможні перемогти Галбаторікса й Імперію без підтримки інших рас Алагезії? Присяга — це ціна, яку ми сплачуємо для того, щоб пізніше мати змогу звернутись по допомогу до тих, хто має владу».

Насуада вислухала Сапфіру й невдоволено гмукнула.

— Отже, — мовила вона, — щоб отримати відповідь на своє запитання, я маю поговорити з Арією?

— Так. Але сумніваюся, що вона бодай щось тобі скаже. Адже ельфи намагаються тримати імена своїх учителів у найбільшій таємниці. І якщо в них не буде крайньої потреби, вони ніколи не скажуть того, чиїми учнями їм випала честь бути. Вони ж бо дуже переймаються тим, щоб про це ненароком не довідався Галбаторікс. — Ерагон дивився на блакитний камінь у своїй каблучці, замислившись про те, скільки ще дозволять йому сказати його присяга й честь: — Ти маєш знати тільки одне — насправді ми не такі самотні, як думали раніше.

— Я все зрозуміла, й мені дуже приємно це чути, Ерагоне… Я б тільки хотіла, щоб ельфи були зі мною більш відверті, — мовила Насуада. У її голосі вчувалася невеличка напруга. Помовчавши якусь мить, вона знов заговорила: — Але навіщо вам летіти до Елесмери? Хіба ви не можете зв'язатися з вашими вчителями за допомогою магії?

— Якби ж то, — безпорадно розвів руками Ерагон. — Та, на жаль, поки ще нікому не вдалося вигадати таке закляття, яке б змогло подолати охоронну магію Ду Вельденвардена.

— Дивно, невже ельфи не залишили жодної шпаринки, якою б самі могли скористатись?

— Якби така шпаринка існувала, то Арія б зв'язалася з королевою Ісланзаді відразу ж потому, як прийшла до тями у Фартхен Дурі… І їй би не довелося йти до Ду Вельденвардена.

— Справді, ти маєш рацію, Тоді як у тебе вийшло порадитись із королевою Ісланзаді про долю Слоуна? Адже ти казав, що під час вашої розмови армія ельфів була ще в Ду Вельденвардені.

— Саме так, — відповів Ерагон. — Але вони були на узліссі, а там захисна магія вже не діє.

По цих словах у наметі запала мовчанка. Схоже, Насуаді потрібно було дуже ретельно обміркувати прохання Вершника. Тим часом юнак почув, як охоронці Насуади стали сперечатися, чим краще відбиватись від великої кількості ворогів — списом чи алебардою. Далі до його слуху долинули рипіння возу, брязкіт чиїхось обладунків і ще добра сотня звуків, чиє походження визначити було досить важко.

— А що саме ти хотів би отримати під час цього візиту? — нарешті озвалась Насуада.

— Я не знаю! — вигукнув Ерагон, стиснувши руків'я шаблі. — І це найголовніше… Адже ми ще багато чого не знаємо. Може статися так, що ця подорож не дасть нам нічого корисного, проте, з другого боку, ми можемо дізнатися щось таке, що допоможе нам раз і назавжди перемогти Мертага й Торнака. Адже вчора ми ледь їх не перемогли. Розумієш, Насуадо, ледь-ледь! І тепер я боюся… Бо знаю, що, коли ми знову з ними зійдемось, Мертаг буде ще сильніший. А коли я думаю про те, що Галбаторікс має значно більше сили, ніж мій брат, мої кістки проймає мороз. Ельф, у якого я вчився, він… одним словом… — Ерагон став вагатися, чи варто йому продовжувати, але все ж таки здолав сумніви й став розповідати далі: — Він натякав на те, що знає, як саме з кожним роком збільшувалась Галбаторіксова сила, але обіцяв поділитись цією таємницею тільки тоді, коли ми як слід опануємо його науку й станемо такими ж вправними, як і він сам. Тож, я гадаю, що тепер, після наших сутичок із Торнаком і Мертагом, у нього немає жодних підстав щось далі від мене приховувати. Більше того, існує ще безліч розділів магії, які ми не встигли опанувати, і я майже впевнений, що вони допоможуть нам упоратися з Галбаторіксом. Будь ласка, Насуадо, дозволь нам завітати до ельфів! Адже вардени опинились у дуже скрутній ситуації, а ми зробимо все для того, щоб зробити їх сильнішими.

Кілька хвилин помовчавши, Насуада врешті-решт озвалася:

— Я не можу прийняти цього рішення, аж доки гноми не проведуть коронацію. Тож, доля вашої подорожі до Ду Вельденвардена залежатиме від дій Імперії, а ще від того, що саме наші вивідачі дізнаються про плани Мертага й Торнака.

Наступні дві години Насуада розповідала Вершникові про всі тринадцять кланів гномів. Про їхню історію та політику, про ремесла й ватажків, а також про всі важливі тунелі, які вони вирили й контролювали. Насамкінець дівчина ще раз наголосила на тому, що треба переконати гномів обрати такого нового правителя, який би дружньо ставився до варденів.

— Я була б надзвичайно задоволена, якби новим королем став Орик, — мовила Насуада. — Адже піддані короля Ротгара дуже його поважали, а Дургрімст Інгейтум є одним із найбагатших та найвпливовіших кланів. Усе це свідчить тільки на його користь, а сам він душею й тілом підтримує нашу справу. Він служив у лавах варденів, і ми обоє вважаємо його своїм добрим другом. До того ж ти — його названий брат. Гадаю, Орин чудово б упорався зі своїми обов'язками, ставши новим королем. Однак… — Насуада хвильку повагалася, — є кілька суттєвих обставин, які можуть завадити йому стати королем. По-перше, він надто молодий, а по-друге, ватажкам багатьох кланів може не сподобатись те, що він підтримує стосунки з варденами. І ще — слід зважати на те, що корона вже й так понад сотню років перебуває в членів клану Інгейтум, а представникам інших великих кланів, таких як Дургрімст Фельдуност і Дургрімст Кнурлкаратн, це не вельми подобається. Отож, одне з двох: або ти за всяку ціну будеш підтримувати Орика, або, якщо побачиш, що його шанси стати королем — мізерні, тобі доведеться підтримати ватажка якогось одншого клану, що прихильно ставиться до варденів. Підтримати навіть тоді, коли це образить Орика. На жаль, тут нічого не вдієш, адже дружба й політика — речі несумісні. Як би це сумно не звучало, але коли мова заходить про політику, про дружбу слід забути.

Після того як Насуада завершила свої наставляння, вони утрьох іще доволі довго розмірковували над тим, як Ерагонові найкраще покинути табір, щоб його ніхто не помітив.

Невдовзі Вершник і дракон попрощались із Насуадою й повернулися до свого намету, де все переповіли Блодхгарму. На превеликий подив Ерагона, ватажок ельфів не мав нічого проти їхньої мандрівки.

— Виходить, ти схвалюєш наш план? — спитав Ерагон.

— Я не маю звички казати, чи схвалюю я щось, чи ні… — відповів Блодхгарм своїм тихим муркотливим голосом. — Та оскільки ідея Насуади здається мені доволі безпечною й дозволить вам із Сапфірою продовжити навчання в Елесмері, то ані я, ані мої друзі не маємо нічого проти. — Він схилив голову й додав: — А тепер вибачайте, я мушу йти.