Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 99

Потому один із повстанців дістав із сідельної торби смоляний факел, ударив кресалом об кремінь, підпалив його й помчав увдовж обозу, аж доки полум'я не охопило геть усі вози. Вкинувши факела до останнього з них, воїн хутко повернувся до загону.

— По конях! — гаркнув Мартланд.

Сівши на Сніговій, Роран відчув якусь неприємну пульсацію в ногах й пришпорив свого скакуна, щоб порівнятися з Карном. Вершники тим часом вишикувались у колону по двоє, а їхні коні нетерпляче били копитами об землю, бажаючи якнайшвидше опинитись подалі від вогню.

Нарешті Мартланд махнув рукою й риссю помчав уперед. Загін не змусив себе чекати й подався за своїм ватажком, залишивши позад себе палаючий обоз і здалеку нагадуючи намистинки, нанизані на нитку дороги.

КАМ’ЯНИЙ ЛІС

Юрба сповнила повітря радісними вигуками.

Вершник сидів на дерев'яному помості, який гноми збудували довкола зовнішніх укріплень Брег Холда. Сама фортеця височіла на одному з виступів гори Тардур, здіймаючись більш ніж на милю над вкритою туманом долиною. З неї було видно на безліч ліг навкруги, аж доки лінію горизонту не уривали гірські пасма. Брег Холд, так само як і решта міст гномів, включно з Тронжхеймом, був збудований із велетенських кам'яних брил, точніше, з червоного граніту, через що всі коридори й кімнати видавались тут дуже теплими. А сама фортеця була напрочуд міцною п'ятиповерховою будівлею, що закінчувалась дзвіницею, над якою на чотирьох ребрах височіла скляна крапля завбільшки з двох гномів. Орик розповідав Ерагонові, що то був збільшений варіант гномівських ліхтарів, який вони використовували під час визначних і урочистих подій, аби освітити цілу долину м'яким золотавим світлом. Гноми називали цю краплю Синдризнаррвел, або ж Коштовний камінь Синдри.

До високих стін фортеці зусібіч примикали численні будівлі, у яких мешкали слуги та воїни Дургрімст Інгейтум. Відразу ж за ними стояла церква пресвятого Морготала, бога вогню й покровителя ковальського ремесла, а вже потім — кузні та хліви. За стінами самого містечка розпочиналися ферми, що доходили аж до самісінького лісу. Вони були охайні й затишні, а над димарями їхніх кам'яних будиночків здіймалися цівки диму.

Про все це Вершник дізнався від Орика вже після того, як його привели до міста трійко дітлахів, дзвінко гукаючи всім, хто міг їх почути, своє «Арджетлам!».

Орик зустрів Ерагона, як і належить зустрічати брата. Відвівши його до купалень, він простежив, щоб юнакові видали темно-пурпуровий балахон, а також вінець на голову.

Потому він привів до нього пані-гнома з великими яскравими очима й кругленьким личком.

— Це Хведра, — мовив Орик, — ми одружились із нею два дні тому.

Ошелешений Вершник почав був їх вітати, а гном лиш ніяково затупцяв з ноги на ногу:

— Мені дуже прикро, що ти не зміг прибути на нашу церемонію, Ерагоне. Я ж бо прохав одного з чарівників зв'язатись із Насуадою й спитав у неї, чи вона часом не зможе переказати тобі й Сапфірі моє запрошення, але та навідріз відмовилася вам про це говорити, пояснюючи, що наше запрошення може відволікти тебе від якогось дуже важливого завдання. Зрештою, я ні в чому її й не звинувачую, але мені дуже не хотілося, щоб ця війна завадила побувати вам на нашому весіллі. Адже ми з тобою брати — хай навіть і не по крові, але за законом.

Ніби на підтвердження чоловікових слів, Хведра й собі додала, промовляючи людською мовою з дуже сильним акцентом:

— Убивце Тіні, відтепер ти можеш вважати своєю родичкою й мене. І доки я буду жити, тебе завжди прийматимуть в Брег Холді як члена родини. Ми чекаємо на тебе будь-коли, якщо тобі буде потрібен притулок… Байдуже, нехай навіть сам Галбаторікс полюватиме на тебе!

Ерагон був дуже схвильований її словами й уклонився на знак вдячності:

— Ви надзвичайно люб'язні.

Вершник якусь мить помовчав, а потім спитав:

— Якщо вас не образить моя цікавість, то я хотів би дізнатись, чому ви з Ориком вирішили побратися саме зараз?

— Ми хотіли поєднати наші руки навесні, але…

— Але, — доволі безпардонно урвав її Орик, — ургали напали на Фартхен Дур, а потім Ротгар послав мене супроводжувати тебе до Елесмери. А коли я повернувся додому й родини клану прийняли мене, як свого нового грімстборітхн, ми подумали, що це пречудова нагода стати чоловіком і дружиною. Адже може бути й таке, що нікому з нас не пощастить залишитись живими до кінця цього року… То чого зволікати?

— Отже, ти став ватажком клану? — радісно посміхнувшись, перепитав Ерагон.

— Так. Нового ватажка Дургрімст Інгейтум обирали доволі довго. Ми говорили про це більше тижня, але врешті-решт більша частина сім'ї таки зійшлася на тому, що саме я маю піти шляхом Ротгара й посісти його місце, оскільки я був його єдиним названим спадкоємцем.

Тепер Ерагон сидів поруч із Ориком і Хведрою, смакуючи хліб та ягнятину й спостерігаючи за змаганнями, що відбувалися навпроти помосту. Орик пояснив йому, що багаті сім'ї гномів, які мали запаси золота, залюбки влаштовують такі ігри під час весілля, щоб розважити своїх гостей.

Ігри тривали вже третій день і мали протривати ще чотири, оскільки їх влаштувала одна з найбагатших сімей — сім'я Ротгара. Учасники змагалися в багатьох видах єдиноборств — у боротьбі, стрільбі з лука, билися на мечах, але саме сьогодні мала відбутися надзвичайна подія — Гхастгар.

Із протилежних боків галявини назустріч одне одному, осідлавши білих фельдуностів, мчали два гноми. Рогаті гірські козли долали відстань просто божевільними стрибками, кожен із яких був щонайменше на сімдесят футів. А найцікавішим було те, що гном, котрий виїхав на галявину з правого боку, мав усього лиш невеличкого щита, тоді як його супротивник, що виїхав зліва, був озброєний дротиком.

Коли відстань між козлами стала зменшуватись, Ерагон затамував подих. Невдовзі їх розділяло не більше тридцяти футів, і тоді озброєний гном замахнувся своїм дротиком і щосили пожбурив його в супротивника. Кидок був навмисне неточний, тож другий гном скорше не прикривався щитом, а навпаки — виставив його вбік і хвацько зловив ним дротик. Потому він браво помахав ним у себе над головою, а юрба вибухнула оплесками.

— Вправні хлопці! — вигукнув Орик. Він голосно засміявся й спустошив свій кубок із медом. На гномові була кольчуга, що вилискувала у вечірньому світлі, й шолом, прикрашений золотом, сріблом і рубінами. На ватажковій талії висіла його вірна сокира, а на пальцях красувалося п'ять великих перснів. Хведра була вбрана ще розкішніше — у її спідницю було вшито смуги гаптованої тканини й цілі вервечки перлин. Кілька золотих прикрас на шиї та кістяний гребінь зі смарагдом, завбільшки з Ерагонів великий палець, довершували її вечірній туалет.

Тим часом на середину галявини вибігли кілька гномів і просурмили в роги, звук яких полинув по цілій долині. Потому до них, випнувши груди, ніби барильця, повагом вийшов іще один гном й оголосив переможця останнього змагання, а також імена наступної пари, яка мала змагатися на Гхастгар.

Коли майстер церемоній завершив свою промову, Ерагон нахилився й запитав:

— Ти підеш із нами до Фартхен Дура, Хведро?

Та заперечно похитала головою у відповідь і широко посміхнулася:

— Я не можу, бо маю залишатись тут і займатися справами Інгейтум, доки не буде Орика. Не те, щоб мені це подобалось, але я дуже не хочу, аби він повернувся й побачив, що його воїни сидять голодні, а все його золото розтринькане невідомо куди й навіщо.

Орик теж посміхнувся й простягнув свій кубок до одного зі слуг, які стояли за кілька ярдів від них. Той похапцем підбіг до нього й наповнив кубок медом. Лиш тоді Орик задоволено сказав Ерагонові:

— Ти не думай, Хведра не хизується. Адже вона не тільки моя дружина, вона… Ой… у вас, здається, і слова такого немає. Вона — грімсткарвлорс Дургрімст Інгейтум. Грімсткарвлорс означає… «берегиня дому», «та, що слідкує за господарством». До її обов'язків уходить геть усе: перевірка, чи всі родини клану сплачують десятину до Брег Холд, чи наші стада випасаються на добрих луках, чи досить у нас запасів їжі й зерна, чи жінки Інгейтум тчуть належну кількість полотна, чи наші воїни добре екіпіровані, чи наші ковалі завжди мають руду, щоб виплавити з неї метал, та й узагалі — вона слідкує за тим, щоб наш клан процвітав. У нашого народу навіть є приказка: добра грімсткарвлорс може відродити клан.