Коханка - Вишневский Януш Леон. Страница 18

Вона ненавиділа цю Браун насамперед за те, що саме до Браун, а не, наприклад, до неї Гітлер звертався «Євусю» чи «сонечко», що вона була на одинадцять років молодшою, та ще й виглядала так, ніби насправді ця різниця становила як мінімум вісімнадцять років, і ще за те, що під час кожного їхнього візиту до Оберзальцберґа Йозеф, ніби зачарований, витріщався на величезні груди Єви.

Незрозуміло, що Гітлер знайшов у цьому дурнуватому дівчиську, яке, попри двадцятирічний вік, усе ще читало книжки про пригоди Віннету або куповані на вагу дурнуваті любовні романи. А до всього вона ще й смерділа цигарками! Яка ще ідіотка користується найдорожчими французькими парфумами, а сама палить смердючі цигарки? Вона ж безперестанку курила. Просто не могла витримати без цигарки довше, ніж п’ятнадцять хвилин. Гітлер розповідав на терасі будинку в Оберзальцберзі про те, який шкідливий нікотин для «німецьких жінок», а вона демонстративно насвистувала пісеньку Smoke gets in your eyes. Він же тільки задоволено усміхався їй. Йозеф розповідав, що коли Браун мешкала в Оберзальцберзі, то переодягалася як мінімум сім разів на день. Але навіть це не допомагало. Вона все одно завжди смерділа цигарками.

А крім того, Браун не була породистою жінкою! Вона постійно компрометувала фюрера, батьківщину і німецьких жінок. Навіть убити себе не змогла так, щоб не було соромно за неї наступного дня. Спершу «не влучила» з батькового револьвера, і куля застрягла у неї в шиї. А через два роки, коли Гітлер знову почав ставитися до неї лише як до жінки «для спеціальних потреб», вона проковтнула двадцять снодійних таблеток — хоча якийсь придурок у рапорті для Гітлера й написав, що тридцять п’ять, аби справити сильніше враження. І тоді її випадково врятувала сестра Ільза. Бо ж насправді вона зовсім не збиралася себе вбивати. Хто сьогодні намагається отруїтися ванордомом? Це приблизно як намагатися заспокоїтися вітаміном С замість морфію. Але Гітлер дав обдурити себе і дуже розчулився від такої «безменжної любові та відданості». Він здійснив її мрію і купив їй тих двох огидних маленьких песиків, які постійно гавкали, — як можуть людині подобатися собаки, схожі на вгодованих щурів із вухами навсторч, — і почав з’являтися з нею, ясна річ, як із приватною секретаркою на офіційних бенкетах у Мюнхені та Берліні. Одного разу вони приїздили і до заміської резиденції Ґеббельсів на острові Боґен. І Маґда сама чула тоді, як Гітлер у розмові з міністром оборони Альбертом Шпеером, незважаючи на те, що Браун стояла поруч і точно все чула, сказав:

— Розумні люди повинні зв’язувати себе з примітивними і дурненькими жінками.

А ця Браун стояла поруч і мовчала, ніби соляний стовп. Навіть не додумалася демонстративно піти геть. Грала роль приватної секретарки до кінця. Шпеер тільки усміхнувся і глибше затягнувся цигаркою.

Або іншого разу! Коли Йозеф проводив нараду з Гітлером у його кабінеті в Оберзальцберзі. Маґда сиділа на дивані біля вікна, читала газету і чекала, поки вони закінчать. Почула стукіт. За мить увійшла Браун із квітами, які щойно зірвала в саду. Усміхнулася до Гітлера і хотіла поставити букет до вази на гранітній полиці над каміном. Але Гітлер тільки гаркнув із-за столу:

— Не хочу ніяких трупів у цій кімнаті.

Браун густо почервоніла, забрала квіти і мовчки вийшла.

Це все так. Але вона була згідна на все, аби тільки стати «пані Гітлер». Їй було двадцять років, коли вона почала про це мріяти, і лише три дні тому, через тринадцять років вона таки стала «фрау Гітлер». На дві ночі й півтора дня. А на додаток Гітлер не провів з нею цих двох ночей.

А вся церемонія шлюбу?! Кічовий фарс незадовго до опівночі 28 квітня. І шлюбна ніч. Хто під час шлюбної ночі пише заповіт замість того, щоб іти до ліжка з молодою дружиною?!

Йозеф сказав їй про це вже аж о 18.38. Вона не могла повірити в таке, коли він увійшов до їх бункера і радісним голосом повідомив:

— Сьогодні майже опівночі ми з Борманом станемо свідками шлюбу фюрера і Єви. Дуже прошу вас із Гельґою за півгодини до церемонії зійти донизу.

І лише багатозначно посміхнувся, коли Гельмут раптом ні з того ні з сього запитав:

— А чому тільки Гельґа? Я теж хотів би побачити, як дядько Адольф цілується з пані Браун.

Вони зійшли до головного бункера вже о 23.00. Гельґа була, як і сьогодні по обіді, в білій сукні і білих рукавичках по лікоть. Вона — у синій маринарці і спідниці сталевого кольору. Із подарованим фюрером хрестом на грудях. Одягнула золотий ланцюжок, який Йозеф подарував їй на сорокові уродини. Їй більше подобалося кольє з перлами, але воно не дуже пасувало до золотого хреста. Вона знала, що Браун начепить усі діаманти, які отримала від Гітлера за час їхнього спільного життя, тому не хотіла виглядати як бідна родичка з горішнього бункера. А крім того, хрест був важливіший. Тим більше, що вона добре пригадує гримасу Браун у ту мить, коли фюрер причепив їй цього хреста зі словами:

— Для першої дами Рейху.

Тож вона обрала хрест і золотий ланцюжок.

Коли вони з Гельґою зійшли вниз, там уже зібралися всі, крім Йозефа. Борман нервово ходив уздовж стіни і раз за разом перевіряв, чи всі необхідні документи лежать на столі. Було дуже багато світла. Горіли всі світильники. Навіть у коридорі. Борман звелів, щоб тієї ночі працювали всі агрегати, попри суворий наказ розстрілювати кожного, хто нехтуватиме заощадження бензину.

Гітлер, Браун і Йозеф увійшли через бічні двері о 23.45. Вона ще ніколи не бачила Браун такою усміхненою. Вона увійшла до зали попід руку з Гітлером і вони відразу ж попрямували до столу, де уже чекав секретар, який мав зареєструвати шлюб. Браун була вбрана у кремову шовкову сукню, закриту аж до самої шиї, і, як вона й передбачала, начепила кілограми діамантів. Єва дуже хвилювалася. Йозеф згодом розповідав, що коли вона ставила підпис під актом укладання шлюбу, то помилилася і вже почала було з літери «Б». Але перекреслила її і вперше, а також востаннє, підписалася як Єва Гітлер.

Після церемонії Йозеф провів Гельґу до бункера нагорі, незважаючи на її голосні протести. А коли повернувся, то Гітлер саме виголошував тост «за історію, яка колись оцінить нашу справу і наші жертви». Цієї Браун, а точніше — на той момент уже Гітлер, не було при тості! Вона саме вийшла на перекур.

Шампанське отримали тільки вибрані. Решта піднімала тост із дешевим рислінгом, який приніс у скриньці ад’ютант Гітлера Юліус Шауб. Шауб повівся з винятковою гідністю, відмовився від шампанського, яке запропонував йому сам Борман, і пив разом із усіма вино.

О другій ночі Гітлер разом із секретарем вийшов до бічного приміщення, де фюрер продиктував свій останній тестамент. Бо Гітлер написав багато тестаментів. У цьому він оголосив історії, що Браун і він скоять самогубство, щоб «уникнути ганьби позбавлення влади чи капітуляції».

Потім вони з секретарем повернулися до зали. Близько четвертої ранку Браун і Гітлер підійшли до Бормана і Йозефа, які дискутували за столом.

За мить Йозеф обсмикнув мундир і наказав ад’ютантові Гітлера попросити про тишу.

Раптом стало якось моторошно. Затихли всі розмови. Знадвору було чути глухі вибухи. Гітлер тримав Браун за ліву руку. Вони стояли за столом. Потім Гітлер поклав праву долоню на лівий бік грудей, Браун витягла праву долоню догори. Йозеф крикнув на всю залу:

— Фюрер із дружиною виходить!

Усі, ніби за наказом, підняли праві руки і крикнули:

— Гайль Гітлер!!!

Вона пригадує, що з розчулення і збудження у неї побігли мурашки по тілу.

Йозеф до самого кінця умів сподобатися Гітлерові. «Фюрер із дружиною». Теж мені! Він умів знайти вихід із кожної ситуації.

І вони справді вийшли. Завершувати шлюбну ніч. Вона до своєї спальні, він — до своєї. Бо в Єви Гітлер, у дівоцтві Браун, у ніч із 28 на 29 квітня були критичні дні. Маґда знає це напевно від покоївки Браун Лізль Остертаґ, яка приходила до неї два дні тому позичити вати або «чогось такого», бо «моя пані має… ну, знаєте, пані… має ті… ну, знаєте, пані… ті свої дні, а я не можу дістатися складу нагорі, бо весь коридор засипаний після вчорашнього вибуху». І тоді вона віддала їй усю вату, яку мала. У неї було місячне тиждень тому, і то було напевно останнє в її житті. Тож навіщо їй вата. Вона не знала, як запакувати ту вату. Не можна ж посилати покоївку коханки Гітлера з оберемком вати в руці через цілий коридор, у якому повно солдатів. Під рукою не виявилося ніякого паперу, крім аркушів із надрукованими промовами Йозефа. Діти малювали на них. Це було ризиковано. Вата для критичних днів, запакована у «безсмертні» промови міністра пропаганди Рейху. Але зараз усе було ризиковано. Вона розклала кілька аркушів на столі і загорнула в них вату. Лізль навіть не звернула на це уваги.