Думи старика - Кобылянская Ольга Юлиановна. Страница 3
Братці мої!
Я передаю вам свою наймолодшу самітну дитину під опіку. Не забудьте оці слова мої, що я її вам полишаю. Опікуйтесь нею так, щоб вона не відчувала, що осталася сиротою, без батька й матері, і в неї товариша нема. Опікуйтесь нею без наруги, без жорстокості, сучасної й минувшої безсердечності, що в жінці шанує лиш одну молодість, а душі не бачить; шануйте її тією любов’ю, про яку розказав нам св. апостол Іоанн, що вона терпелива, независна, не поступає нескромно, що не гороїжиться, не честолюбива, що не самолюбна, що не огірчається, не думає про нічого злого, що не радується несправедливості, але тішиться правдою. Що зносить усе, вірить усе, надіється всього, терпить усе. Що вона не устає ніколи, наколи б навіть і всі віщування устали; бо й справді, наколи б ви все добро своє розложили у ніг її і дали й тіло своє спалити, а не подали їй любові,- то все те не помогло б вам нічого...
В оці слова складаю я просьбу свою до вас, братці мої,- про опіку над наймолодшою самітною дитиною моєю...
Голубе мій білий!
Спинайся, над чим сила твоя дозволяє тобі.
Не криви душу свою і не замикай її, щоб осталася вільною тайною для ближніх твоїх, бо вічною тайною для них остануться закони душі тієї і зворушення її в широкім смислі слова,- і будеш невільницею вузьких традицій, що обмежують жизнь твою на однім полі, і односторонньою матір’ю, як сина здобудеш.
Дітоньки!
Ви на мене не зважаєте, а я вас заєдно бачу. Як той дуб, старезний великан, у молодім ліску, так остався я між вами і бачу кожний рух ваш, і укладаю, і формую його в будучність вашу.
Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не згубіть...
Молюся за вас…
Чернівці, 17 березня 1903 р.