Енн із Острова Принца Едварда - Монтгомери Люси Мод. Страница 40

— Чому ж ви не обрали його? — запитала Енн.

— Він, бачте, не кохав мене, — серйозно мовила пані Скіннер.

Вражена Енн утупилася в неї, широко розплющивши очі від подиву. Та в обличчі пані Скіннер не знати було ані тіні жарту. Певне, нічого кумедного у власних словах вона не бачила.

— Він три роки жив удівцем, а на господарстві в нього сестра порядкувала. Але потім вона теж заміж вийшла, то йому знадобився хтось, щоб на хазяйстві порався. А хазяйство добряче, є де рук докласти, будьте певні. Паняй, конячко! А щодо Томаса — то він бідний, і коли дім його не протікає під дощем, то, певне, більш нічого доброго й не скажеш про нього, хоча так він доволі гарний. Але, бачте, я кохала Томаса, а до Вільяма мені й байдужки було. І так сама із собою сперечалася. «Саро Кроу, — казала я собі: бо ж мій перший чоловік був Кроу, — можеш собі вийти за багатого, звісно, але щаслива ти не будеш. Не можуть люди жити на цім світі без бодай краплиночки любові. Ліпше живи собі з Томасом, бо й він тебе любить, і ти його. А що тобі ще треба?» Паняй, конячко! І я сказала Томасу, що вийду за нього. Але весь той час до весілля й проїхати повз ферму Вільяма боялася, щоб знову не засумніватися, як уздрію його показний дім. А тепер уже геть про це не думаю, бо мені так легко й добре з Томасом. Паняй, конячко!

— А що сказав на те Вільям? — поцікавилася Енн.

— Понарікав трохи. А тепер ходить за одною кощавою старою панною в Міллерсвілі, то, думаю, вона хутенько й погодиться. Буде йому з неї ліпша жінка, ніж та перша. З нею Вільям і женитися не хотів. Просто освідчився їй, бо так велів його батько, та все надіявся, що вона скаже «ні». А вона взяла й сказала «так»! Бачте, як воно. Паняй, конячко! Добра була господиня, хоч і скупиндя така. Вісімнадцять років носила той самий капелюшок. А потім купила новий, то він зустрів її на вулиці й не впізнав. Паняй, конячко! Ото я замалим у халепу не вскочила. А могла ж вийти за нього й бути всеньке життя нещасна, як моя сердешна кузина Джейн-Енн. Вона віддалася за багатого, хоч і геть його не кохала, то життя тепер у неї собаче. Того тижня приїздила до мене, та й каже: «Саро Скіннер, я тобі заздрю. Ліпше жити в халупі на узбіччі з милим, ніж у великому домі з таким, як мій». Але в неї чоловік незлецький, хоча впертий такий, що натягає шубу, коли надворі усі дев’яносто градусів. [35] Коли хочеш його вмовити щось зробити, треба казати, щоб усе робив навпаки. Та коли нема любові, щоб оте врівноважити, то й життя, вважайте, нема. Паняй, конячко! Онде вже й ферма Джанет. Узбіччя — так вона її назвала. Гарна, правда? Ви, певно, раді звідси вилізти — геть вас ця пошта притисла.

— Так, але мені було дуже приємно їхати з вами, — щиро відказала Енн.

— Та що ви кажете, — утішено мовила пані Скіннер. — Я розповім Томасові, неодмінно. Він так пишається, коли мене хвалять. Паняй, конячко! Ось уже й приїхали. Хай вам добре в тій школі ведеться. Тут за фермою Джанет є болото, там коротша стежка. Як будете нею ходити — глядіть пильнуйте. Бо коли провалитеся в ту чорну грязюку, враз утопитеся, як корова Адама Палмера. І до Судного Дня вас ніхто не побачить і не почує. Паняй, конячко!

Розділ 31

ЕНН ПИШЕ ФІЛІППІ

«Вітання Філіппі Гордон від Енн Ширлі.

Люба, я знаю, що давно вже мушу написати тобі. От я й знову сільська вчителька, тепер у Веллі Роуд. Живу в Узбіччі — обійсті панни Джанет Світ. Джанет мила й доволі гарна: не надто висока, повненька, але не занадто, що свідчить про бережливу душу, котра не виявляє надміру навіть у питаннях огрядності. У неї виткі каштанові коси із сивими ниточками, закручені в дульку на потилиці, усміхнене рожевощоке лице й великі лагідні очі, сині, мов незабудки. Та ще вона з тих дивовижних, старомодних господинь, які геть не турбуються, що зіпсують тобі травлення, коли тільки мають змогу щедро тебе нагодувати.

Вона подобається мені, а я — їй; найбільше, здається, тому, що в неї була сестра на ім’я Енн, яка померла молодою.

— Рада вас бачити, — жваво сказала вона, коли я зійшла з воза на її подвір’ї. — Боже, та ви геть не така, як я думала. У моєї сестри Енн були темні коси, то я собі гадала, що й у вас вони темні будуть. А ви онде яка руда!

На кілька хвилин мені здалося, що Джанет не сподобається мені так, як я того чекала, щойно її уздрівши. Та потім я нагадала собі, що нерозумно ставитися до людини упереджено лиш за те, що вона назвала твої коси рудими. Можливо, слова „каштановий“ узагалі немає в словнику Джанет.

Узбіччя — то дуже мила й гарна ферма. Будиночок невеличкий, білий, стоїть у чарівнім видолинку обіч дороги.

А поміж дорогою й домом є сад, де плодові дерева й квіти ростуть уперемішку. Стежка від хвіртки до дверей викладена по боках морськими черепашками — „роззявляками“, як називає їх Джанет, — понад ґанком звивається віргінський виноград, а дах весь порослий мохом. Кімнатчина в мене при вітальні — невеличка, світла й охайна; місця там стане хіба що для ліжка й трохи для мене. В узголів’ї висить картина з Роббі Бернсом на могилі Горянки Мері під велетенською вербою. Обличчя в Роббі невимовно скорботне, тож не дивно, що мені тут сняться жахіття. Уяви собі — найпершої ночі мені наснилося, що я НЕ МОЖУ СМІЯТИСЯ.

Вітальня крихітна й дуже чиста. Попід єдиним її вікном росте така тіниста верба, що в кімнаті панують незмінні смарагдові сутінки, які роблять її схожою на грот. На ручках і спинках крісел викладені прегарні серветки, на підлозі — пістряві килимки, на круглому столику охайно розташовані книжки й листівки, на камінній полиці вази із сухотрав’ям, а між ними — веселенька прикраса: п’ять металевих табличок із трун, що належать відповідно батькові Джанет, її матері, брату, сестрі Енн і наймиту, що колись тут помер! Тож коли я найближчими днями збожеволію, „цим ставлю вас до відома“, що завинили цьому вищезгадані таблички.

Та разом усе має дуже приємний вигляд, і я так і сказала Джанет. Вона одразу полюбила мене за це, так само, як колись запідозрила, що із сердешною Естер щось негаразд, бо та запевняла її, що морок у вітальні — це негігієнічно, і з тих самих причин відмовлялася спати на перині. Ну, а я на перинах розкошую, і що більш вони м’які й негігієнічні, то сильнішу я відчуваю втіху. А ще Джанет каже, що страшенно радіє, коли дивиться, як я їм. Вона боялася, що я буду, як панна Хейторн, котра снідала хіба фруктами, заливаючи їх гарячою водою, і вмовляла Джанет не їсти смаженого. Естер — чудова дівчина, хоч і надзвичайно примхлива. Уся біда в тім, що в неї недостатньо розвинена уява й таки є схильність до нестравності.

Джанет сказала, що я можу приймати у вітальні юних джентльменів! Хоч не думаю, що їх тут буде багато. Я ще не бачила жодного юнака у Веллі Роуд — окрім сусідського наймита Сема Толлівера, худющого, довготелесого хлопця із чуприною, мов солома. Днями він прийшов до нас надвечір і цілу годину просидів на садовій огорожі, коло ґанку, де ми із Джанет вишивали. Єдиними словами, котрі він із власної волі проказав, були: „Ви візьміть льодяника. Бо росяно, то щоб не кашляти, льодяник“ і „Страшно багато тут цвіркунів. Еге“.

Та все ж і тут є любовна історія. Здається, така моя доля — втручатися, більш-менш активно, у любовні історії старшого покоління. Пан та пані Ірвінг часто кажуть, що побралися завдяки мені. І пані Кларк із Кармоді невтомно дякує мені за натяк, що його, напевне, так чи так зробив би хтось інший, якби не я. Утім, я переконана, що Людовік Спід навряд чи перейшов би до наступного кроку після млявих упадань за Теодорою Дікс, якби я їм не допомогла.

Але зараз я — усього лише пасивний спостерігач. Я вже була спробувала втрутитися й замалим усе не зіпсувала. Тож краще лишуся осторонь, а тобі про все розповім особисто».

Розділ 32

ЧАЮВАННЯ В ПАНІ ДУГЛАС

Першого ж четверга по приїзді Енн у Веллі Роуд Джанет запросила її на молитовне зібрання. Готуючись до вечора, її господиня цвіла, мов ружа. Убрана була в ясно-блакитну муслінову сукню в квіточки, із далеко більшою кількістю рюшів та брижів, ніж тим зазвичай грішила ощадлива практична Джанет, і білий солом’яний капелюшок із рожевими трояндочками й трьома страусовими перами. Енн здивувалася, та невдовзі збагнула, що причини, з яких Джанет вирішила саме так одягнутися, були старі, як світ.