Великий льох - Шевченко Тарас Григорович. Страница 2

А про тебе, щебетухо,

І досі б стояла.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі ж, проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала.

Ні, встали, погані,

Із шведською приблудою...

Та й тойді ж творилось!

Аж злішаю, як згадаю...

Батурин спалила,

Сулу в Ромні загатила

Тілько старшинами

Козацькими... а такими,

Просто козаками,

Фінляндію засіяла;

Насипала бурта

На Орелі... на Ладогу

Так гурти за гуртом

Виганяла та цареві

Болота гатила.

І славного Полуботка

В тюрмі задушила.

Отойді-то було свято!

Аж пекло злякалось.

Матер божа у Ржавиці

Вночі заридала.

Й я таки пожила:

С татарами помутила,

С мучителем покутила,

С Петрухою попила,

Да немцам запродала.

Та ти добре натворила:

Так кацапів закрепила

У німецькі кайдани —

Хоч лягай та й засни.

А в мене ще, враг їх знає,

Кого вони виглядають?

Вже ж і в крепость завдала,

І дворянства страшну силу

У мундирах розплодила,

Як тих вошей розвела;

Все вельможнії байстрята!

Вже ж і Січ їх бісновата

Жидовою поросла.

Та й москаль незгірша штука:

Добре вміє гріти руки!

І я люта, а все-таки

Того не зумію,

Що москалі в Україні

З козаками діють.

Ото указ надрукують:

«По милості божій,

І ви наші, і все наше,

І гоже й негоже!»

Тепер уже заходились

Древности шукати

У могилах... бо нічого

Уже в хаті взяти;

Все забрали любісінько.

Та лихий їх знає,

Чого вони з тим поганим

Льохом поспішають?

Трошки, трошки б підождали,

І церква б упала...

Тойді б разом дві руїни

В П ч е л е описали...

2 і З

Чого ж ти нас закликала?

Щоб на льох дивиться?

Таки й на льох. Та ще буде

Два дива твориться.

Сю ніч будуть в Україні

Родиться близнята.

Один буде, як той Ґонта,

Катів катувати!

Другий буде... оце вже наш!

Катам помагати —

Наш вже в череві щипає...

А я начитала,

Що, як виросте той Ґонта,

Все наше пропало!

Усе добре поплюндрує

Й брата не покине!

І розпустить правду й волю

По всій Україні!

Так от бачите, сестриці,

Що тут компонують!

На катів та на все добре

Кайдани готують!

Я золотом розтопленим

Заллю йому очі!..

А він, клятий недолюдок,

Золота не схоче.

Я царевыіми чинами

Скручу ему руки!..

А я зберу з всього світа

Всі зла і всі муки!..

Ні, сестриці. Не так треба.

Поки сліпі люде,

Треба його поховати,

А то лихо буде!

Он бачите, над Києвом

Мітла простяглася,

І над Дніпром і Тясмином

Земля затряслася.

Чи чуєте? Застогнала

Гора над Чигрином.

О!.. Сміється і ридає

Уся Україна!

То близнята народились,

А навісна мати

Регочеться, що Йванами

Обох буде звати!

Полетімо!..

Полетіли

Й летячи співали:

Попливе наш Іван

По Дніпру у Лиман

З кумою.

Побіжить наш ярчук :

В ірій їсти гадюк

Зо мною.

Как хвачу да помчу,

В самый ад полечу

Стрелою.

<i>Три лірники</i>

Один сліпий, другий кривий,

А третій горбатий

Йшли в Суботов про Богдана

Мирянам співати.

Що то, сказано, ворони.

Уже й помостили,

Мов для їх те сідало

Москалі зробили.

А для кого ж? Чоловіка,

Певне, не посадять

Лічить зорі...

Ти то кажеш.

А може, й посадять

Москалика або німця.

А москаль та німець

І там найдуть хлібець.

Що це таке верзете ви?

Які там ворони?

Та москалі, та сідала?

Нехай бог боронить!

Може, ще нестись заставлять,

Москаля плодити.

Бо чутка є, що цар хоче

Весь світ полонити.

А може, й так! Так на чорта ж

їх на горах ставить?

Та ще такі височенні,

Що й хмари достанеш,

Як вилізти...

Так от же що:

Ото потоп буде,

Пани туда повилазять

Та дивиться будуть,

Як мужики тонутимуть.

Розумні ви люди,

А нічого не знаєте!

То понаставляли

Ті фігури он для чого:

Щоб люди не крали

Води з річки — та щоб нишком

Піску не орали,

Що скрізь отам за Тясьмою.

Чортзна-що провадить!

Нема хисту, то й не бреши.

А що, як присядем

Отутечки під берестом

Та трохи спочинем! —

Та в мене ще шматків зо два

Є хліба в торбині,

То поснідаєм в пригоді,

Поки сонце встане...

Посідали. «А хто, братця,

Співа про Богдана?»

Я співаю. І про Ясси,

І про Жовті Води,

І містечко Берестечко.

В великій пригоді

Нам сьогодні вони стануть!

Бо там коло льоху

Базар люду насходилось

Та й панства не трохи.

От де нам пожива буде!

Ану, заспіваєм!

Проби ради...

Та цур йому!

Лучче полягаєм

Та виспимось. День великий.

Ще будем співати.

І я кажу: помолимось

Та будемо спати.

Старці під берестом заснули;

Ще сонце спить, пташки мовчать,

А коло льоху вже проснулись

І заходилися копать.

Копають день, копають два,

На третій насилу

Докопалися до муру

Та трохи спочили.

Поставили караули.

Ісправник аж просить,

Щоб нікого не пускали,

І в Чигрин доносить

По начальству. Приїхало

Начальство мордате,

Подивилось. «Треба,— каже,—

Своди розламати,

Вєрнєй дєло...» Розламали

Та й перелякались!

Костяки в льоху лежали

І мов усміхались,

Що сонечко побачили.

От добро Богдана!

Черепок, гниле корито

Й костяки в кайданах!

Якби в ф о р м е н и х, то добре: