Виклик - Паттерсон Джеймс. Страница 50

Я теж усміхалася. Здається, це найкращий у світі спосіб витратити мільйон доларів.

— Ти боїшся? — питає Ерні, і його голос долинає до мене наче нізвідки, порушуючи тишу в кімнаті.

— Це ти про мої завтрашні свідчення в суді? Та, мабуть, трохи нервую, — зізнаюсь я. — Ти ж прийдеш мене підтримувати?

Ерні киває. Він вирішив відпроситися зі школи саме на той день, коли мені призначено давати показання у суді. І ця обставина настільки мене тішить, що мою радість важко навіть описати словами.

— Ерні, мені треба з тобою про дещо поговорити, — кажу я.

Мабуть, моя інтонація підказує йому, що ми не обговорюватимемо погоду чи інші тривіальні речі нашого буття. Він відривається від комп'ютера і зазирає мені просто у вічі.

— А що сталося, мамо?

Я сідаю на його ліжко, переводжу дух і починаю. Подум-ки я планувала цю розмову вже багато років, увесь час уважаючи, що мені вдасться підготуватися заздалегідь, щоб не бути занадто емоційною.

Ну, час.

— Чому ти плачеш, мамо?

Я кажу йому правду.

— Це через Джейка. Я і досі сильно за ним сумую.

— Я теж.

— Знаю, мій маленький. Саме про це я й хотіла з тобою поговорити.

— Я щось зробив не так? — питає Ерні.

— Та ні, зовсім ні.

То я дещо зробила не так. Але це найкраща і найприємніша помилка у моєму житті, за яку я ніколи не буду жалкувати.

Я придивляюся до Ерні, до його очей, до обличчя, і мені здається, що я бачу його якось по-новому, наче вперше дізналася, хто він насправді такий.

— Мамо? — питає він. — Ти ж хотіла щось мені сказати.

— Так, любий, хотіла.

І я кажу. Я розповідаю Ерні, хто його справжній батько.

Розділ 110

Після того як увечері я розповіла Ерні правду і нічого, крім правди, вранці у суді я теж присягаюся говорити правду і нічого, крім правди. І поки що все йде нормально.

Коли завершую давати свої свідчення Ноланові Гіту та іншим представниками обвинувачення, то єдине, на що мені хочеться поскаржитися, — це твердість лавки для свідків. Невже б вони надірвалися, якби обладнали цю лавку м'якими подушечками, га? А якщо серйозно, то мені здається, що наразі у мене все виходить досить непогано. Здається, присяжні мені вірять або і співчувають нам відверто через те лихо, яке спіткало нашу родину. А одна бабуся скраю в першому ряді, так та взагалі має такий вигляд, що залюбки кожного дня безкоштовно пригощала б нас тістечками.

При цьому маю таке відчуття, ніби мої слова важать не надто й багато. Максимум, що я можу довести, — це те, що я жінка, яку вправно обдурив талановитий пройдисвіт. Мені здавалося, що я одружуюсь із дійсно визначною особистістю. Звідки мені було знати, що чарівливий Пітер Карлайл насправді є брехливим, шахраюватим і готовим на вбивство негідником?

І це було основне. Я ніяк не могла знати наперед, хто такий Пітер. Інколи мені й досі важко у це повірити. Мій чоловік намагався вбити мене і всю мою родину.

— Тепер питання до свідка від сторони захисту, — оголошує суддя Барнет. Мені відразу ж холодок поза спиною пробіг.

Досить було Ґордонові Ноулзу підвестися з лави захисту, як до мене враз дійшло, що все лише тільки починається. Не може все завжди йти нормально і гладенько на суді, де розглядається справа про вбивство.

— Докторе Дан, ця подорож із дітьми на яхті була вашою ідеєю, чи не так? — запитує він.

— Так, — відповідаю я.

— Наскільки я розумію, містер Карлайл не мав до її організації жодного стосунку?

— Так. Хоча Пітер Карлайл знав про неї задовго наперед. Точніше, за кілька місяців.

Ноулз радісно вишкіряється.

— Зрозуміло. Ви хочете сказати, що через те, що він знав про неї заздалегідь, у нього було доволі часу, щоб ретельно спланувати вбивство вашої родини?

— Я просто кажу…

— Між іншим, чимало людей знало наперед про вашу заплановану подорож — наприклад, ваші колеги в Лексинґтонському шпиталі.

— Я більш аніж впевнена, що ніхто з них не бажав моєї смерті.

— А ви сама, докторе Дан?

Я ошелешена.

— Я не впевнена, що зрозуміла ваше запитання. Будь ласка, сформулюйте його якось інакше, добре?

— Ви певний час лікувались у психіатра, чи не так? — питає Ноулз.

— Так, я буваю на прийомі у психоаналітика. І так чинять багато людей.

— Ви приймаєте антидепресанти?

Мить — і я відчула, як моя кров, котра, дякувати Богові, досі грілася на слабкому вогні, починає закипати. Слова «отетеріння» та «огида» і близько не передають того, що я відчуваю в цей момент.

— Ви і справді хочете сказати, що я мала до цього якийсь стосунок?! — питаю я Ноулза тремтливим від обурення голосом.

— Ваша честь, поясніть, будь ласка, свідкові, що лише я наразі маю право ставити запитання, — самовдоволено вишкірився Ноулз.

— Гадаю, ви якраз і зробили це замість мене, адвокате. Давайте далі, — каже суддя Барнет, кинувши на нього суворий погляд.

— Залюбки, — проспівав Ноулз. — Це була так собі, лише розминка…

Розділ 111

Ноулз обертається до мене і підступає ближче. Настільки близько, що я відчуваю запах його дорогого одеколону з дизайнерської серії парфумів. Скоріше за все, це «О де Помпу», а може, й ні… Мені ніколи не подобався цей чоловік. Навіть тоді, коли він був на прийомі, присвяченому нашому з Пітером одруженню. Тепер це навіть важко уявити. Приятель Пітера піддає мене перехресному допиту на суді, де розглядається справа про вбивство!

— Вам відомі останні слова, записані Береговою охороною на сеансі радіозв'язку, здійснюваного Джейком Даном під час шторму?

— Ні, не відомі.

— А мені відомі. Ось вони, — каже Ноулз і сягнистим упевненим кроком підходить до столу захисту. Він бере свій жовтий блокнот і поправляє окуляри. — Якраз перед тим, як радіо замовкло, Джейк Дан заволав: «Ні, Кетрін, не роби цього!»

Ноулз схрещує руки і дивиться на мене упритул.

— Не роби що, докторе Дан?

Я зиркаю на нього і спантеличено кліпаю очима, намагаючись пригадати. Бо тоді, під час шторму, сталося багато чого.

Нарешті до мене доходить. Ящик з балонами.

— Мені здається, що…

Ноулз перериває мене.

— Вам здається? Що це означає? Ви пам'ятаєте чи ні?

— Протестую, ваша честь, — каже Гіт, устаючи з лави обвинувачення. — Він заплутує свідка. Доктор Дан не мала змоги відповісти на запитання.

— Я беру назад своє запитання, — швидко каже Ноулз.

Звісно, береш, сволото хитрожопа, бо твоє завдання вже зробило свою справу й завдало мені шкоди. Недивно, що у Пітера такі ж огидні приятелі, як і він сам.

Та Ноулз веде далі:

— Докторе Дан, скільки грошей успадкували ви, коли помер ваш перший чоловік?

— Я не знаю точної суми.

— Чи можна з великою ймовірністю стверджувати, що вона становила близько ста мільйонів доларів?

— Так, — кажу я.

— Ви були останньою, хто бачив вашого першого чоловіка живим на його яхті, чи не так?

— Загалом, ні…

— Я протестую! — кричить Гіт. — Яке неподобство! Це недоречність, котра не має жодного стосунку до нашої справи!

Ноулз хутко обертається до судді.

— Ваша честь, суд постановив, що смерть Стюарта Дана сталася внаслідок нещасного випадку. Я просто намагаюся загострити увагу на тому, що випадковості трапляються на човнах так само, як і в усіляких інших місцях.

— Зауваження приймається, — заявляє суддя Барнет.

Ноулз знову крутнувся в мій бік.

— Фактично, докторе Дан, у своїй попередній заяві ви визнали, що перед штормом на вашій яхті виникли технічні проблеми, вірніше, поломка. Це так чи ні?

— Так. У нас лопнув шланг зовнішнього сполучення.

— Для тих, хто не знайомий з морською справою, пояснюю: це шланг, який подає забортну воду для охолодження двигуна. Я правильно кажу?

— Взагалі, я й сама не знала, доки мені Джейк не пояснив.