Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі. Страница 26

— Де твій ніж?

Людина подивилася вниз на свій пояс так, наче він боявся, що змія збирається занурити в нього свої ікла. Він відвів погляд від порожніх піхов.

— Ваше Превосходительство… Я, я, мабуть, втратив його.

Від крижаного погляду Джегана обличчя солдата стало блідим.

— Ти втратив його, це вже точно.

Джеган розвернувся і з розмаху вдарив Джилліан настільки сильно, що вона відірвалася від землі. Впавши в бруд, вона скрикнула від потрясіння і болю. Збоку її обличчя з'явилося величезна червона пляма.

Джеган повернувся до Келен і простягнув руку.

— Віддай мені ніж.

Його абсолютно чорні очі настільки промінилися спрагою смерті, що Келен спіймала себе на думці, що від переляку зробила крок назад.

Джеган похитав пальцями.

— Коли я задам чергове запитання, я виб'ю їй зуби.

В одну мить Келен перебрала всі свої думки. Напевно, вона переживала зараз те, що швидше за все відчував той чоловік з сірими очима, коли він умисно плюхнувся обличчям у бруд. У неї теж не було вибору.

Келен вклала ніж у перевернуту долоню Джегана. Він тріумфально всміхнувся.

— Ах, дякую, люба.

Без всяких пауз під час свого розвороту, він рухом кулака потужно вдарив ножем прямо в обличчя тієї людини, яка раніше володіла цим ножем. По вологому повітрю пронісся голосний звук тріснутої кістки.

Вже мертвий, чоловік повалився в бруд. Розлита кров виглядала огидно в сірому світлі. Людина навіть не встигла скрикнути до того, як померти.

— Повертаю тобі твій загублений ніж, — звернувся Джеган до лежачого на підлозі трупу.

Його увага зосередилася на приголомшених обличчях спеціальних стражників Келен.

— Хотів би запропонувати вам трохи краще стежити за своєю зброєю, на відміну від нього. Якщо вона оволодіє зброєю будь-якого з вас, навіть якщо вона вас не прикінчить, це зроблю я. Цього прикладу досить, щоб ви зрозуміли, про що мова?

Всі, як один, вони відповіли:

— Слухаємося, Ваше Превосходительство.

Джеган схилився і ривком поставив на ноги ридаючу Джилліан. Він з легкістю утримував її так, що та торкалася землі лише кінчиками пальців своїх ніг.

— Чи знаєш ти, скільки кісток можна нарахувати в людському тілі?

Келен ледве стримувала сльози.

— Ні.

Він повів плечима.

— Я теж. Але у мене є можливість дізнатися про це. Ми можемо почати одну за однією переламувати їй кістки, поки не перерахуємо всі.

— Будь ласка… — звернулася Келен, з усіх стримуючись від того, щоб не розридатися.

Джеган пхнув дівчинку до Келен так, немов кинув їй ляльку в натуральну величину.

— Тепер ти відповідаєш за її життя. Всякий раз, коли ти даси мені якийсь привід розсердитися, то я буду ламати одну з її кісточок. Не знаю точну кількість кісток у її худому маленькому тілі, але впевнений, що їх там вельми достатньо, — він вигнув брову, — А ось в чому я точно впевнений, так це в тому, що мене дуже легко розсердити.

Але, якщо тобі вдасться викликати щось більше ніж просте невдоволення, я замучу її на твоїх очах. У мене предостатньо людей, які відносяться до майстрів, що володіють витонченим мистецтвом тортур, — шторм сірих хмар пронісся в його чорних очах, — Їм дуже добре вдається на протязі довгого часу підтримувати життя в людях, поки ті переносять невимовні муки, але якщо раптом трапиться так, що вона помре під час тортур — тоді мені доведеться перемкнутися на тебе.

Келен сильно притиснула до грудей кровоточачу голову бідної дівчинки. Джилліан приглушено ридала в Келен, переповнена жалем, що дозволила, щоб її спіймали. Келен ніжно заспокоювала її.

— Ти мене зрозуміла? — Запитався Джеган мертвенно розміреним голосом.

Келен сковтнула.

— Так.

Він загріб оберемок волосся Джилліан в свій величезний кулак і почав відтягувати її назад. Джилліан зойкнула від відновлення насильства.

— Я зрозуміла, Ваше Превосходительство! — Закричала Келен.

Джеган вишкірився і відпустив волосся дівчинки.

— Так-то краще.

Келен більше ніж щоб то не було бажала, щоб цей кошмар припинився, але вона прекрасно розуміла, що все тільки починалося.

— Перестань смикатися і стій смирно, — сказав Річард.

Джонрок несамовито закліпав.

— Не сунь мені це в очі.

— Та не збираюся я совати тобі це в очі.

Джонрок заклопотано зітхнув.

— Чому я перший?

— Тому що ти — мій правий нападник.

Джонрок не відразу знайшовся, що відповісти. Він вивільнив підборіддя з хватки Річарда.

— Ти й справді думаєш, що це допоможе нам виграти?

— Допоможе, — відповів Річард, випрямляючи, — якщо ми всі через це пройдемо. Сама по собі фарба не принесе нам перемоги, але додасть дещо дуже важливе, чого просто перемога дати нам не зможе — вона допоможе нам створити репутацію. І ця репутація позбавить спокою тих, хто вийде на нас наступними.

— Так давай вже, Джонрок, — промовив один із решти, в нетерпінні склавши руки на грудях.

Інша частина команди зібралася навколо, спостерігаючи і згідно киваючи. Насправді ніхто з них не хотів йти першим. Більшість, хоча і не всіх, як мінімум переконало пояснення Річарда тієї ролі, яку належить відіграти для них розмальовці.

Джонрок, оглянувши присутніх в очікуванні людей, нарешті, скривився.

— Ну, гаразд, давай.

Поверх свого правого нападника Річард глянув на вартових, що стояли напоготові з натягнутими луками. Зараз, коли з бранців зняли ланцюга, вартаа уважно спостерігала за найменшими ознаками непокори, очікуючи моменту перепровадити команду на їх перший матч.

Коммандер Карго завжди виставляв посилену охорону, коли Річарда та інших бранців визволяли від ланцюгів. Від уваги Річарда, однак, не сховалося, що більша частина стріл націлена саме на нього.

Знову повернувшись до Джонрока, він розставив пальці і поклав їх на верхівку його голови, утримуючи її в нерухомому стані.

Річарда дещо турбувало те, що він мав намір намалювати на обличчях команди. Коли його вперше осінила ця ідея, він вважав, що варто, ймовірно, просто дати кожному члену команди розмалювати власне лице, як кому заманеться.

Але після недовгого роздуму він визнав, що не може спустити це на самоплив. Занадто багато що було поставлено на карту.

Крім того, вони всі хотіли, щоб це зробив саме Річард. Він був ключовим. І це була його ідея. Він зрозумів, що більшість з них просто соромилися — вони вважали, що їх обсміють, тому воліли, щоб це було зроблено його руками, ніж їх власними.

Річард занурив палець у маленьке відерце з червоною фарбою. Він вирішив не використовувати пензель, який командер Карго приніс разом з фарбою. Річард хотів відчувати сам процес розфарбовування.

За той малий час, що у нього був, він встиг подумати, що саме він вималює. Він знав, що це має бути щось, що в першу чергу повинно змінити лице до невпізнаності.

Щоб це спрацювало так, як він задумав, він повинен був намалювати щось, що знав добре. Йому належало намалювати танець зі смертю.

Танець зі смертю, врешті-решт, був зосереджений виключно на житті, хоча значення танцю зі смертю не означало одне лише виживання.

Призначенням символів була можливість, зіткнувшись зі злом, знищити його, дозволивши зберегти життя, нехай навіть тільки своє власне. Це була тонка грань, але важлива: визначення її вимагало виявлення зла заради здатності битися за життя.

В той час як необхідність розпізнати зло була очевидна для Річарда, більшість інших явно свідомо відмовлялися її визнавати. Вони воліли сліпоту, життя у вигаданому світі.

Танець зі смертю не допускав цих смертельних ілюзій. Виживання вимагало ясного і чіткого усвідомлення реальності; таким чином, танець зі смертю вимагав бачення істини. Все це було частинами одного цілого, і досягти успіху, відкинувши частини, було неможливо.

Елементи танцю зі смертю — його форми — в основі своїй мали елементи всіляких бойових прийомів, від роздумів ще до гри, до самого бою зі смертю. Викладені мовою символів, ці елементи становили концепцію танцю.