Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 49

Його матисумно кивнула.

— Вид на місце, де пізніше буде побудований Палац сповідниць.

— Думаю так.

— Але перш, ніж кинутися зі стіни, він залишив дещо для тебе.

Річард витріщився на неї, не зовсім впевнений, що правильно зрозумів.

— Для мене? Ти впевнена?

Мати кивнула.

— У звіті, який ти читав, було записано не все. Бачиш, коли він повернувся з Храму Вітрів, перш ніж кинутися зі стіни Замку, він дав своїй дружині книгу і відправив її з цією книгою в свою бібліотеку.

— Свою бібліотеку?

— У Бараха була таємна бібліотека.

Річард відчував себе йдучим навшпиньки по тонкому льоду.

— Я навіть не знав, що у нього була дружина.

— Але ти знаєш її, Річард, — мати посміхнулася так, що і без того стоять дибом на потилиці волосся заворушилися.

Річард ледве міг дихати.

— Знаю? Я? Як таке може бути?

— Ну-у, — сказала його мати, знизавши плечима. — Ти знаєш про неї. Чув про чарівника, створив першу сповідниця?

— Так, — сказав Річард, збентежений такою зміною теми. — Його ім'я Меріт. Першою сповідницею була жінка на ім'я Магда Сірусом. У представницькому залі Палацу Сповідниць є їх портрети.

Мати кивнула так, що у нього звело судомою живіт.

— Це і є та сама жінка.

— Та сама?

— Дружина Бараха.

— Ні-ні… — Річард, притис пальці до чола, намагаючись обміркувати почуте. — Ні, вона була дружиною Меріта, чарівника, який зробив її Сповідницею, а не Бараха.

— Це вже було пізніше, — відмахнулася мати. — Барах був її першим чоловіком.

— Ти впевнена?

Вона ствердно кивнула.

— Коли Барах повернувся з Храму Вітрів, Магда Сірусом чекала його там, де він звелів їй чекати — в Башті Першого Чарівника. Багато днів вона чекала, боячись, що він вже ніколи до неї не повернеться. Але, на її превеликий полегшення, він, нарешті, повернувся. Поцілував її, сказав про свою безсмертну любов, а потім змусив поклястися у вічному мовчанні. Після того, як вона дала клятву, він відправив її з книгою в свою особисту, таємну бібліотеку.

— Після її відходу, Барах залишив у Вежі Першого Чарівника свій одяг — той, який тепер носиш ти. Ці підбиті шкірою срібні браслети, плащ, немов витканий з чистого золота, і амулет він залишив для чарівника, якому забезпечив майбутнє народження у світі живих… Він залишив їх для тебе, Річард.

— Для мене? Ти впевнена, що всі вони дійсно призначені спеціально для мене?

— Як ти думаєш, чому існує так багато пророцтв, які говорять про тебе? Які передрікають твій прихід? Які називають тебе то «Народженим з даром нести істину», то «каменем у ставку», то «несучим смерть», то «Кахаріном»? Чому з'являються нові пророцтва, пов'язані з тобою? Чому деякі з них здатен зрозуміти тільки ти, хоча на протязі багатьох століть, навіть тисячоліть, ніхто не міг їх витлумачити? Чому, по-твоєму, ти зрозумів деякі з них?

— Але це не означає, що всі вони говорять про мене.

Байдужим жестом його мати відмовилася підтримати або спростувати його твердження.

— Хто скаже, що трапилося раніше: Магія Збитку, нарешті, знайшла дитину, яка здатна оволодіти нею; або нарешті знайшлася особлива дитина, якій було визначено народитися обдарованою. Пророцтво потребує зернятка, щоб прорости. Повинно бути щось, щоб породити майбутнє, нехай навіть це — всього лише колір очей, успадкований тобою. Щось має змусити пророцтво збутися. У такому випадку, що це: випадковість чи навмисність?

— Я волів би думати, що випадковість.

— Як тобі завгодно. Але в даному випадку, Річард, чи має це якесь значення? Ти єдиний народжений зі здатністю, яку Барах випустив з ув'язнення в іншому світі. Ти той, чиє народження — випадкове або цілеспрямоване — визначив своїми діями Барах. Зрештою, важливо лише одне — ти єдиний, народжений з Магією Збитку.

Річард вважав, що вона права; те, як саме відбувалися події, не змінювало суті того, що сталося.

Його мати зітхнула, продовжуючи історію.

— Так чи інакше, він переконався, що все буде саме так. Він підготувався. І тільки потім покинув свою вежу і ступив у смерть. Ті, хто писав звіт, не знали, що після повернення в нього вистачило часу, щоб послати свою дружину зі строго таємною місією. Вона повернулася, щоб виявити, чоловіка мертвим.

Розум Річарда був в сум'ятті. Він ледве міг вірити своїм вухам. Він відчував запаморочення від несподівано відкритих йому подій минулого. Тим не менше, після свого відвідування Храму Вітрів, він знав, що такі речі були можливі. Він залишив знання, набуті там, як плату за повернення у світ живих. Але навіть тепер у нього залишалося відчуття, наскільки глибокими, повними, абсолютними були ці знання. І зажадав від нього такої плати, в обмін на його повернення до Келен, дух Даркена Рала, його справжнього батька.

— Убита горем, Магда Сірусом дала зоду на те, щоб стати першою сповідницею. Цей небезпечний експеримент придумав Меріт; та вона знала, що з великою ймовірністю, може не пережити невідомі небезпеки цього заклинання. Але весь її світ був зруйнований. Вона так горювала по померлому коханому чоловікові, Першому Чарівникові, що не думала, що знайде хоч що-небудь, заради чого їй слід жити. Ось Магда і зважилася на експеримент, який, як всі вважали, цілком міг виявитися смертельним. Вона бажала одного — знайти тих, хто був відповідальний за всі фатальні події, які призвели до смерті її чоловіка.

— Так, вона вижила. Багато пізніше вони з Мерітом полюбили один одного, і ця любов повернула її до життя. Звіти того часу місцями зіпсовані, деякі шматки пропущені, є помилки в хронології подій, але правда полягає в тому, що Меріт був її другим чоловіком.

Річарду довелося сісти на мармурову лаву. Сприйняти таке — це було занадто. Збіги вражали. І примиритися з ними було неймовірно важко. Він — єдиний за тисячі років народжений з магією Збитку… Барах — останній, хто був у Храмі Вітрів до самого Річарда… Барах був одружений на жінці, яка стала першою сповідницею… Річард закохався і одружився на Сповідниці — самій Матері-сповідниці Келен…

— Коли Магда Сірусом використала свою отриману владу сповідниці на Лотейном, вони дізналися, що він зробив в Храмі Вітрів — дізналися те, про що знав тільки Барах.

Річард звів очі.

— Що зробив Лотейн?

Мати пильно дивилася йому в очі, немов заглядаючи саму в душу.

— Лотейн зрадив їх, коли був у Храмі. Він звільнив якусь магію, яка була там схована — в якийсь момент майбутнього вона повинна була з'явитися в світі живих. Імператор Джеган був народжений цією силою; і саме Лотейн дозволив їй просочитися з безпечного сховища, перенесеного в інший світі. Це була магія соноходця.

— Але навіщо Лотейн створив таке? Адже він був головним обвинувачем. Це ж він зобов'язаний був простежити, щоб команда Храму була страчена за той збиток, якого вони завдали.

— Ймовірно, Лотейн вірив, що магію необхідно викорінити з людської раси. У те ж вірять і наші вороги в Старому Світі. Можу припустити, що його фанатизм знайшов новий вихід: він уявив себе рятівником людства. У підсумку це він забезпечив повернення соноходця в світ живих, щоб очистити світ від магії.

— З якихось причин, Барах був не в силах закрити пролом, створений Лотейном, не міг знищити наслідків його зради. Він зробив найкраще з того, що міг — простежив, щоб з'явився баланс, противага нанесеному пошкодженню — хтось, здатний протистояти силам, прагнучим до знищення обдарованих, хтось, хто володіє необхідними здібностями. Цим «хтось» повинен був стати ти, Річард. Барах простежив, щоб ти був народжений, щоб міг протистояти тому, що було зроблено Лотейном. Саме тому ти, Річард Рал, єдиний, хто здатний зупинити Орден.

Річард відчув себе хворим. Все, що відбувалося, змушувало його відчувати себе величезним пішаком, якого всі використовують в своїх прихованих цілях; простачком, здатним лише виконувати чужі плани, який вимушений грати роль, обумовлену йому через прірву тисячоліть.

Ніби прочитавши його думки, Шота, все ще в образі його матері, співчутливо поклала руку йому на плече.