Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 79

Але їм все ж це вдалося. Річард раптово опинився зовсім один посеред невідомості, лицем до лиця зі слизьким скляною, неймовірно сильною істотою, яка намагалася затягнути його всередину себе. Туди, звідки доносилося гарчання, клацання і тріск. І не було ніякої можливості здолати цю тварюку, ніякої можливості перевершити її по силі, ніякої можливості втекти. Щупальця тяглися, щоб схопити його; їх ставало все більше і більше.

І до того, як руки-щупальця встигли його схопити, він зібрав останні сили і метнув ножа в самий центр тієї самої маси, яку так і не зміг толком розглянути.

Він потрапив куди треба. Звір ухнув так, що у Річарда заклало вуха. Щупальця ще не відпустили його, але все ж ослабли. Цього було достатньо, щоб Річард відчайдушно вивернувся і вирвався зі смертельних обіймів тварюки. Вискочив, як гарбузове зернятко вислизає з мокрих пальців.

Річард намагався випливти, будь-яким способом уникнути пастки. Але звивисті руки тяглися за ним і були швидше, ніж він, більш сильними і невтомними.

— Ось він! — Сікс впевнено постукала кісточками пальців по самому центру символу.

Віолетта різко повела рукою до місця, зазначеного радницею. Її пальці рухалися швидко і впевнено. Тильною стороною іншої руки королева витерла піт з лиця і протерла очі.

Рейчел ніколи не бачила, щоб Віолетта трудилася настільки ретельно. Дівчинка не знала, що трапилося, але було очевидно, що відбувається щось таке, чого Сікс не очікувала і тепер коливається між панікою і гнівом. І те, і інше однаково лякало Рейчел.

Поки Віолетта, міняючи крейди, закінчувала малювати заклинання, Сікс знову прийнялася м'яко наспівувати. Рейчел здавалося, що тихі скрипучі звуки цього співу ніби висушують її душу. Хоча дівчинка не могла розібрати слів і зрозуміти їх, вона відчувала прихований в них зловісний сенс, який наповнював її жахом.

Рейчел подивилася у бік входу в печеру. Але зовні вже починало темніти і розглянути не вдалося нічого. Їй дуже хотілося втекти, але не вистачало сміливості, адже якщо Віолетті або Сікс доведеться залишити своє заняття для погоні за нею, то покарання буде жахливим.

Чейз часто говорив, що не можна діяти імпульсивно, потрібно чекати справді зручного випадку. Він завжди вчив Рейчел діяти тільки по продуманому плану, якщо тільки вона не була в смертельній небезпеці. Він говорив, що не можна дозволяти сліпому страху штовхати себе на поспішні рішення, навпаки, треба намагатися знайти способи збільшити свої шанси на успіх.

А зараз Рейчел бачила, в якому настрої перебувають ці двоє. І, незважаючи на всю їх зайнятість, будь-яку провина Рейчел викличе швидке і хворобливе покарання. Значить, робити щось прямо зараз було б не дуже хорошим планом. Це вона вже зрозуміла.

І тому дівчинка сиділа тихо й нерухомо, намагаючись зробитися непомітною. Сікс обережно провела пальцями вздовж ліній, які Віолетта закінчила малювати. Від цього яскраві лінії темніли, видаючи звуки, що нагадують низьке гарчання, від чого по спині Рейчел пробігало тремтіння. Здавалося, вся печера вібрує в такт ритмічним звукам заклинання.

Віолетта малювала широкими, розмашистими рухами і часом поглядала в бік, стежачи за просуванням Сікс. Часом рука відьми наздоганяла королеву, тоді Віолетта, немов перебуваючи в якомусь трансі, приймалася працювати швидше. Тихе постукування крейди, що виводила на камені чергову лінію, дивним чином зливалося з ритмічним скандуванням Сікс. І це все навколо зображення Річарда.

Багато годин Сікс бурмотіла заклинання і від невиразних строф, що нагадують дивні співи, повітря в печері закружляло подібно вихору. Відьма невпинно постукувала кісточками пальців по лініях, які без зупинки малювала і малювала Віолетта. Рейчел почало здаватися, що королева в будь-який момент звалиться від виснаження, але та продовжувала гарячково працювати, немов з усіх сил намагалася випередити Сікс. Незважаючи на поспіх, рука Віолетти вірно виводила кожну нову лінію. Кожен новий перетин було зображено точно і повністю. Сікс змушувала Віолетту багато практикуватися в малюванні, і тепер, здавалося, її старання повністю окупалися.

Тепер зображення Річарда майже повністю було вкладено в мережу символів і пересічних ліній.

Перекриваючи шум вітру, Сікс викрикнула дивне слово і останні лінії, оточуючі фігуру Річарда, згасли. Вітер різко припинився і тільки маленькі шматочки листя і сміття все ще кружляли в нерухомому повітрі. Сікс замовкла, брови її смикалася. Кінчиками пальців відьма обережно доторкнулась до дескількох символів, немов намагаючись відчути їх пульс. Печеру осяяв спалах кольорового світла.

— Він попався, — прошепотіла про себе відьма.

Віолетта призупинилася і, задихаючись, глитнула.

— Що?

— Апогей до підлеглої вершини… — відьма злобно глянула на вражену Віолетту. — Ну ж бо!

Віолетта ступнула до стіни і без коливань зобразила спіраль, яка спускалася вниз від одного з центральних елементів над головою Річарда.

Сікс підняла руку.

— Будь готова, але не торкайся до основних пунктів заклинання, поки я не скажу.

Віолетта кивнула. Очі Сікс знову звернулися на зображення Річарда. Вона схилилася і провела кінчиками пальців по малюнку, а потім низьким голосом немов видихнула дивні слова.

Ніккі з'явилася на ртутній поверхні Сильфіди; тягуча рідка маса скочувалася з її обличчя і волосся. М'яка, спокійна темрява, здавалося, вибухнула численними відтінками світла.

— Дихай…

Ніккі із зусиллям видихнула з легень сріблясту рідину.

— Дихай…

Охоплена непереборним жахом, вона відчайдушно ловила ротом повітря. Легені палило, ніби кислотою.

Кімната огидно оберталася навколо неї, а перед очима маячіла розмита червона пляма. Ніккі безпорадно борсалася, шукаючи опору, відчайдушно намагаючись зробити новий вдих. Перебуваючи на межі паніки, вона абияк дотяглася до краю колодязя і судорожно вчепилася в сірий камінь.

Хтось ухопив її зап'ястя, і Ніккі з великими труднощами все ж вдалося закинути мішок на стіну. Друга рука, опустившись вниз, підтягла її ближче і допомогла вчепитися за стінку колодязя. Червона пляма виявилося Карою.

— Де лорд Рал?!

Свідомість Ніккі ще не прояснилося після пережитого замішання, і дзвінкий голос Кари пробирав до кісток. Вона подивилася на Кару і, закривши очі, труснула головою. Пильний погляд блакитних очей Морд-Сіт заподіював майже фізичний біль.

— Річард…

Від болісного бажання допомогти Річарду всередині у Ніккі все стислося.

— Річард…

Кара, крекчучи від зусилля, витягла заніміле тіло з колодязя і посадила на підлогу. Ніккі відчувала себе, як викинута штормом на берег після руйнування корабля — вона зісковзнула по краю кам'яної стінки, нездатна навіть триматися на ногах. Опустившись на коліно, Кара, підхопила Ніккі перш, ніж її неслухняне тіло вдариться об камінь.

Як тільки Кара відпустила її, Ніккі, зібравшись з силами, сперлася тремтячими руками об кам'яну підлогу. Їй ніяк не вдавалося змусити слухатися власне тіло, і це лякало. З великими труднощами, вона, нарешті, прийняла вертикальне положення і важко притулилася до колодязя Сильфіди. Вона все ще ніяк не могла віддихатися. Біль не вщухала. На якусь мить сили знову залишили її, і Ніккі незграбно сповзла на підлогу уздовж кам'яної стінки.

Кара вхопила її за комір сукні і струснула.

— Ніккі! Де лорд Рал?

Ніккі кліпала, оглядаючись, намагаючись відчути хоч що-небудь, крім жахливого болю, який нагадував їй люті побої Джегана. Тоді світ теж починав розчинятися в напівнепритомному тумані небуття. Але зараз імператор був ні при чому — біль виник після того, що відбулося в Сильфіді. Раніше подорожі не були настільки болючі.

— Де лорд Рал?!!

Крик заповнив кімнату, відбиваючись від стін і завдаючи їй нових страждань. Ніккі сковтнула і здригнулася — горло теж обпекло болем.

— Не знаю. — Вона сперлася ліктями на коліна і запустила пальці у волосся, обома руками стискаючи важку голову. — Добрі Духи, я не знаю.