Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 92

— Барах говорив мені те ж саме.

— Келен говорила, що Мерехтливих в ночі не видно вдень, їх можна побачити тільки вночі. Я думаю саме тому їх і називають Мерехтливими в ночі. Келен говорила, що вони схожі на зірки, які ніби впали з неба. Вона говорила, що це схоже на те, ніби бачиш зірки серед трави.

Сильфіда кивнула, відчувши його хвилювання.

— Господар, я рада, що Ви задоволені.

— Ти можеш туди перенести? На батьківщину Мерехтливих в ночі — у те місце, де зірки впали на землю?

— Боюся що ні, навіть якби Ви могли подорожувати, — відповіла Сильфіда. — Барах навмисне наполіг, щоб аварійний вихід був влаштований саме тут. Він не хотів, щоб я могла потрапити на батьківщину Мерехтливих в ночі, бо він хотів, щоб ніхто не дізнався, що він там був. Також, він не хотів, щоб це місце стало пунктом призначення в подорожі, а краще б залишалося віддаленим і таємним місцем зірок, які впали на землю.

Барах повідомив мені, що батьківщина Мерехтливих в ночі знаходиться не дуже далеко від цього виходу, і це місце — саме близьке до них, з усіх, куди я можу потрапити. Він хотів, щоб я навіть не натякала на те, що це місце існує, або повідомляла комусь про свого майбутнього Господарях. Таким чином, він захистив Вас. Саме тому я не могла повідомити вашим друзям, де Ви опинилися. Така таємничість і безпека були також призначені, щоб стати частиною того, що повинно відбутися слідом за цим — правильний чоловік виголосить правильні слова. Цей щит не тільки захистив Вас, але й змусив Вас відкинути допомогу ваших друзів, спонукав Вас думати самостійно. Барах сказав, що розум поверне для Вас ключ.

Голова Річарда йшла обертом від всього, що він дізнався. Шукаючи підтвердження того, що він уже знав, він схилився ближче.

— Ти доставила сюди дружину Бараха, Магду, вірно? І у неї з собою дещо було.

— Так. Саме сюди я доставила Магду після того, як в останній раз бачила Господаря — Бараха. Перед тим, як піти, вона відновила кам'яну кладку. Я бачила її тоді в останній раз. З тих пір тут більше ніхто не проходив. Господарю, Ви пройшли випробування. Це — шлях до секретної бібліотеки, яку Барах залишив для Вас.

Келен обережно ступала серед останків древніх, поточених і нарешті звалених тисячоліттями, споруд, які усипали своїми фрагментами крутий схил. Весь схил був усіяний старими уламками цегли та каменів, що валялися в сухому, курному бруді. У темряві можна було легко спіткнутися і впасти, а початок підйому залишився далеко внизу. Попереду всіх темнів гнучкий силует Джилліан, яка дерлася вгору, легко, немов гірська кізка. Сестра Юлія, що йшла перед Келен і інші дві Сестри, позаду неї, пихкаючи і задихаючись від натуги, долали важкий підйом. Їх бажання наполягти на своєму призвело до того, що Сестри почали втомлюватися. Вони часто оступалися і ковзалися, ледь не зриваючись з кручі.

Келен подумала, що було б непогано, якби хтось порадив їм почекати світанку, щоб закінчити підйом до руїн Каска. Однак, радити це їм вона не збиралася. Сестри робили те, що вважали за потрібне, і Келен не могла з цим нічого вдіяти. У кінцевому рахунку, єдиним результатом будь-якої її пропозиції, буде те, що її поб'ють, щоб не втручалася.

Келен була б рада побачити, як хто-небудь з Сестер впаде і зламає собі шию, але вона знала, що неприємностей від двох решти буде не менше, ніж від усіх трьох. Втім, і однієї Сестри було більш ніж достатньо, щоб перетворити життя Келен в болісний кошмар. Будь-яка з них могла легко скористатися своєю владою, щоб залізний нашийник, надітий на Келен, піддав її нестерпним мукам. Тому, вона піднімалася, не обговорюючи розумність рішення продовжувати підйом при світлі одного тільки місяця.

З тих пір, як стежка, по якій їх вела Джилліан, стала занадто вже ненадійною, вони змушені були залишити коней біля підніжжя. Однак у Сестер були деякі речі, з яких вони не спускали очей, тим більше, не могли допустити, щоб залишити їх десь, і тому змусили Келен нести їх, разом з тими речами, які вона змогла підняти. Тягти такий вантаж вгору було виснажливо важко. Джилліан хотіла допомогти їй, взявши деякі тюки, але Сестри їй не дозволили, сказавши, що Келен була рабинею і її призначенням є рабська праця. Вони сказали, що Джилліан повинно турбувати лише те, як довести їх до Тові. Келен поглядом показала Джилліан, щоб та зробила так, як потрібно Сестрам і не сперечалася. Вона мовчки нагадала собі, що ця робота зробить її сильнішою, тоді як Сестри, що уникають будь-якої праці, стануть тільки більш слабкими.

Келен хотіла залишатися сильною. Коли-небудь її сила їй знадобиться. Але позаду був довгий день, і сили походили до кінця.

Принаймні, вони наближалися до кінця своєї довгої, безрозсудної подорожі. Досить скоро Сестри возз'єднаються, і тоді, можливо, вони на якийсь час заспокояться, стануть трохи менше нервовими, не так швидко будуть впадати в гнів. Хоча Келен з нетерпінням чекала перепочинку на день-другий, її однак турбувало, чим це обернеться.

Вид Сестер ясне давав зрозуміти, що тут буде кінець їхньої подорожі, кінець їхньої боротьби, і початок нової ери. Келен не могла уявити собі, що це могло означати, але це її дуже хвилювало. Сестри часто говорили між собою про нагороду, яка чекала їх, яка вже майже була у них в руках. Не раз Сестра Юлія, відповідаючи на нетерплячі зауваження решти Сестер, підкреслювала, — «Тепер уже недовго залишилося».

Келен поняття не мала, в чому полягав їх план, яка велика подія повинна була ось-ось статися, але вона була впевнена, що це пов'язано зі скриньками, які вона несла на своїй спині — шкатулками лорда Рала. Дві Сестри, які слідували за нею, ретельно доглядали за скриньками. Попередньої ночі Келен підслухала, як Сестри говорили, що, коли вони знайдуть Тові з третьою скринькою, тоді почнуть підготовку.

Келен з полегшенням зітхнула, коли вони, нарешті, досягли вершини крутого схилу, і виявили, що вони стоять на фундаменті розваленої стіни. Місцями стіна була погризена вітрами і дощами, і цілі секції стіни були змиті. Перш, ніж піти за Джилліан в один із темних проломів в стіні, Келен кинула останній погляд на залиту місячним світлом рівнину, що лежала далеко внизу. Опинившись всередині пролому, де над головою нависала уціліла частина стелі, Келен виявила, що стіна була товщиною з невеликий будинок. Який би народ не збудував таку стіну, він, очевидно, був дуже стурбований можливістю нападу.

Стежка круто спустилася вниз по іншу сторону стіни, і далі їхній шлях пролягав між тісно стоячих будов. Багато з них були зруйновані до основи, або покосилися так, що готові були впасти. Масивна стіна стримала більшість уламків руйнувань, але місцями руїни будівель пересипалися через її краї. Подекуди уламки цегли, плит і каменів змило в проходи між будинками.

Незабаром вони опинилися на вузькій вулиці, де будови знаходилися в кращому стані. Мабуть зовнішні будівлі були сильніше піддані впливу стихії, і тому, були зруйновані більше. Від скупчення будівель стежка привела їх на кладовище. Місячне світло надавало йому примарного вигляду. Тут і там стоячі статуї здавалися фантомами мерців.

Пробираючись серед могил, Келен звернула увагу, що верхівки будівель обрамляють плоский простір, утворюючи нескінченний візерунок. У чистому небі вона помітила ворона Джилліан — Локі. Дівчина жодного разу не подивилася прямо на нього, мабуть, сподіваючись, що Сестри подумають, що це просто дика птах, але коли Келен видивлялася шлях, Джилліан іноді поглядом показувала їй, щоб та звернула увагу наверх. Локі витворяв в небі усілякі трюки, які викликали у Джилліан посмішку, якщо Сестри у цей момент не дивилися в її бік. Здавалося, дівчина шукає приводу для радості посеред горя, що спіткало її разом з дідусем через Сестер. Раз, коли Сестра Ерміна помітила ворона, то вирішила, що це стерв'ятник стежить, як вони пробираються через пустку. Келен не стала її переконувати в іншому.