Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 10

— Якщо ти весь час була тут, то чому ледь не дозволила йому вбити мене?

— Нічого подібного! — Кара похмуро посміхнулася. — Просто я хотіла, щоб він так вважав. Якщо даєш їм можливість вважати, що вони перемогли, тим сильніше шок і більше жах. Коли ось так захоплюєш чоловіка зненацька, він миттєво ламається.

У Келен в думках панував повний хаос, і вона вирішила не продовжувати тему.

— Що сталося? Скільки я спала?

— Ми їхали два дні. Ти то засинала, то прокидалася, але перебувала в напівнепритомному стані, навіть коли не спала. Лорд Рал дуже турбувався, щоб тобі не було боляче під час руху, і переживав, що сказав тобі… Те, про що ти забула.

Келен зрозуміла, що має на увазі Кара: її втрачену дитину.

— А ці люди?

— Вони переслідували нас. Однак цього разу лорд Рал не став вступати з ними в розмови. — Схоже, цим фактом Морд-Сіт була особливо задоволена. — Він заздалегідь дізнався, що вони йдуть по сліду, їм не вдалося застати нас зненацька. Коли вони всі налетіли — з луками, мечами і сокирами, — він крикнув їм один раз, даючи можливість передумати.

— Він намагався домовитися з ними? Навіть тоді?

— Ну, не зовсім… Він запропонував їм забиратися з миром, інакше вони всі помруть.

— А потім?

— Потім вони всі заіржали. Схоже, це їх тільки підстьобнуло. Вони накинулися на нас, обсипаючи градом стріл і розмахуючи мечами та сокирами. Тоді лорд Рал побіг у ліс.

— Що-що він зробив?

— Перед тим як вони з'явилися, він сказав мені, що заставить всіх погнатися за ним. Коли лорд Рал побіг, той, що хотів перерізати тобі горлянку, загорлав іншим: «Ловіть Річарда і прикінчіть його нарешті!» Лорд Рал розраховував, що вони всі за ним поженуться, але коли один залишився і попрямував до тебе, лорд Рал подивився в мою сторону, і я зрозуміла, чого він хоче.

Заклавши руки за спину, Кара уважно озирала околиці, на випадок, якщо хто-небудь захоче застати їх зненацька. Думки Келен повернулися до Річарда. Вона намагалася уявити собі, що він відчував, коли вся ця зграя гналася за ним.

— Скільки їх було?

— Не рахувала, — знизала плечима Кара. — Може, пара десятків.

— І ти залишила Річарда одного відбиватися від двадцяти озброєних ідіотів, які мали намір його вбити? Кара здивовано подивилася на Келен:

— Допомогти йому — і залишити тебе без захисту? Коли я знала, що ця беззуба скотина хоче до тебе дістатися? Та лорд Рал з мене б живцем здер шкуру!

Келен мимоволі посміхнулася і тут же відчула біль у ледь стиснутих губах.

— Мені просто прикро, що я весь цей час не підозрювала про твою присутність. А тепер твоїми стараннями мені не знадобиться горщик.

Кара не засміялася.

— Мати-сповідниця, тобі слід було б знати: я ні за що не допущу, щоб з кимось із вас щось трапилося.

Річард виник з темряви так само раптово, як зник. Він знову заспокійливо погладив коней і швидко перевірив упряж.

— Щось сталося? — Запитав він Кару.

— Ні, лорд Рал. Все тихо і спокійно. Притулившись до карети, він посміхнувся:

— Що ж, раз вже ти не спиш, як щодо романтичної поїздки під місяцем?

Келен поклала долоню йому на руку.

— Ти в порядку?

— У повному. Ні подряпинки.

— Я про інше.

Посмішка миттєво зникла.

— Вони намагалися вбити нас. Вестланд тільки що зазнав перших втрат через Імперський Орден. — Але ж ти їх знав.

— Це не дає їм право віддавати свою вірність тим, кому не слід. Скільки тисяч вбитих я вже бачив відтоді, як залишив ці місця? Я не зміг донести істину навіть до людей, з якими виріс. Не зміг їх змусити вислухати мене без упередження. І всі ці смерті і страждання, безумовно, сталися з вини таких от людей — людей, які не бажають бачити істину. Їх добровільне неуцтво і сліпота не дають їм права на мою кров і життя. Вони самі вибрали свою долю і розплатилися сповна.

Він говорив зовсім не як людина, яка тільки що закінчила бій. Річард як і раніше стискав руків'я, і в ньому ще вирувала лють меча. Келен погладила його по руці, показуючи, що все розуміє. Їй було абсолютно ясно: він щиро жалкує про те, що довелося зробити. А ці люди, зумій вони вбити Річарда, ні про що б не жалкували і ні в чому не каялися. Вони святкували б його смерть як велику перемогу.

— І все ж небезпечно було змушувати їх усіх гнатися за тобою.

— Зовсім ні. Вони віддалилися з відкритої місцевості в гущавину, і там їм довелося спішитися. Грунт тут кам'янистий, йти важко, обрушитися на мене всі скопом вони ніяк не могли. До того ж темніло. Вони-то вважали, що в цьому їх перевага, — і помилилися. Серед дерев було ще темніше, а я одягнений в чорне. Зараз тепло, золотий плащ я залишив в кареті. А та позолота, що є на одязі, лише краще ховає фігуру в напівтемряві. Ось тому їм вельми непросто було мене виявити. Як тільки я вбив Альберта, вони втратили розум і впали в лють. А потім побачили кров і смерть. Ці люди звикли до бійок, а не до битв. Вони сподівалися швидко нас прикінчити і не були готові битися за власне життя. Тільки зрозумівши, що відбувається насправді, вони побігли. Ті, хто вцілів. Але це мій ліс. У паніці вони розгубилися і плутали. Я просто перебив їх і все.

— Всіх? — Поцікавилася Кара, турбуючись, чи не втік хто і чи не приведе підмогу.

— Так. Більшість з них я знав, до того ж знав скільки їх всього було, бо вів рахунок. Але на всяк випадок потім перелічив тіла.

— І скільки ж їх було? — Уточнила Кара. Річард повернувся, щоб взяти поводи.

— Явно недостатньо.

Клацнувши язиком, він смикнув поводами — коні рушили з місця.

5

Річард піднявся і витягнув меча. Цього разу, коли ясний звук рознісся в ночі, Келен спала. Першим її бажанням було сісти, але Річард тут же схилився до неї і ласкаво утримав. Вона лише трохи підвела голову і побачила Кару, яка підвела до багаття якогось чоловіка. Роздивившись, кого привела Кара, Річард прибрав меч. Прибув капітан Мейфферт, д'харіанський офіцер, який воював з ними в Ейдіндрілі.

Офіцер опустився на коліна і схилився до землі, торкнувшись чолом посипаного хвоєю грунту.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. — У голосі капітана Мейфферта звучала щира повага. — Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї наша сила. У милосерді твоєму наше спасіння. У твоєї мудрості наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Коли він опустився на коліна, щоб вимовити «посвячення» (так називалася ця літанія). Кара рефлекторно схилила коліна слідом за ним, настільки захоплюючим був ритуал, який виконували кожен день всі д'харіанці. У польових умовах вони зазвичай вимовляли слова посвяти один раз, а іноді, в особливих випадках, тричі. У Народному Палаці Д'хари було прийнято виконувати ритуал двічі в день.

Будучи полоненим Даркена Рала, Річард, замучений Морд-Сіт, сам змушений був годинами простоювати на колінах, знову і знову повторюючи слова посвяти. А тепер Морд-Сіт, як і інші д'харіанці, свідчили так свою повагу Річарду. Якщо Морд-Сіт і вважали в глибині душі такий поворот подій неможливим або навіть іронічним, то ніяк цього не показували. А що вони дійсно вважали абсолютно неймовірним, так це те, що Річард, зробившись Магістром Ралом, не наказав їх всіх стратити.

Однак саме Річард виявив, що посвята Магістрові Ралу — не що інше, як збережений впродовж тисячоліть заклик чарівних уз, давньої магії, створеної одним з його предків, щоб захистити народ Д'хари від соноходців.

Довгий час вважалося, що соноходці, створені чарівниками як зброя під час великої, а нині майже забутої війни, зникли з лиця землі. Якимось чином іскорка цих злих чар три тисячі років передавалася з покоління в покоління і в кінці кінців розгорілася яскравим полум'ям в імператорі Джегані.

Кален дещо знала про цілеспрямовані чарівні трансформації. Сповідники, як і соноходці, були породженням саме такої магії. У Джегані Келен бачила створене чарами чудовисько. І знала, що багато хто точно так само сприймають і її. Подібно до того, як деякі народжуються світловолосими або кароокими, Келен народилася, щоб вирости високою, стрункою жінкою, з м'якими каштановим волоссям і зеленими очима. І з даром сповідниці. Вона любила і сміялася і жадала жити як і ті, хто народився карооким блондином без будь-якого магічного дару.