Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 39

— Але ж чарівник міг його просто погасити, і все! — Уоррен почав панікувати, ніби навіч бачив, як на нього накочується ним же створена стіна вогню.

— Міг? — Посміхнувся Зедд. — Він теж так вважав, тільки от не врахував одну властивість ворожих щитів. Не розумієш? Вони не тільки котили вогонь, але і самі котилися разом з ним, обволікаючи його, захищаючи від магії.

— Ну звісно… — Пробурмотів Уоррен.

— На щити було також накладено заклинання, налаштоване на пошук джерела вогню, так що вогонь покотився прямо на чарівника, що сотворив його. І він загинув від власного вогню. Після того, як цей вогонь на шляху до чарівника прокотився по сотнях його ж солдатів.

У наметі повисла тиша. Навіть генерал, який все ще тримав комара, закам'янів.

— Бачте, — продовжив нарешті Зедд, поклавши нарешті вилку в миску, — застосування магії у війні — це не просто використання вашої чарівної сили, але і мізків. Візьмемо, наприклад, ось цього комара, якого тримає генерал Райбах. Під покровом темряви, ось як зараз, десятки тисяч цих створених супротивником комарів можуть обрушитися на ваш табір і заразити солдатів лихоманкою, при цьому ніхто навіть не зрозуміє, що вас атакували. А вранці противник нападе на табір і переріже хворих знесилених солдатів, як немовлят.

Вмостившись поруч з Еді сестра Філіпа тривожно відмахнулася від гудучого комара.

— Але ж наші маги змогли б протистояти такого роду атаці? — Це була скоріше благання, ніж заперечення.

— Невже? Дуже важко виявити такий крихітний шматочок чарівництва. Ніхто з вас не учув цих крихітних завойовників, вірно?

— Ну, ні, але…

Зедд люто глянув на сестру Філіпу.

— Зараз ніч. А вночі вони виглядають як звичайні комарі, докучливі, але їх абсолютно не відрізнити від інших. Та ось генерал їх зовсім не помітив. Як і жоден з вас; володіючих магією. І лихоманку, яку вони переносять, ви теж не можете вловити, тому що це теж лише мізерний вогник магії. А ви таку дрібницю і не шукаєте, ви шукаєте щось велике, могутнє і страшне. Більшу частину сестер покусають уві сні, вони і знати нічого не будуть, поки не прокинуться в темряві з височенною температурою, лише для того, щоб виявити найперший синдром цієї специфічної лихоманки: сліпоту. Бачте, це не в нічній темряві вони прокинуться — вже розвидниться, — просто вони осліпнуть. Потім виявлять, що ноги не слухаються, а у вухах стоїть дзвін, схожий на безперервний крик.

Генерал повів очима, перевіряючи зір, потім пошкріб пальцем у вусі, ніби прочищаючи його.

— До цього часу всі покусані вже занадто слабкі, щоб піднятися, — продовжив Зедд. — Тіло не слухається, і вони безпорадно лежать у власних екскрементах. До смерті їм залишається кілька годин… Але ці останні години здадуться їм роками.

— Як ми можемо цьому протистояти? — Уоррен облизав губи. — Як це лікувати?

— Лікувати? Це невиліковно! А тепер до табору починає підповзати туман. Цього разу вцілілі маги відчувають, що ця величезна маса мороку, що насувається, насичена темною, задушливою магією. Вони всіх попереджають. Ті, хто занадто слабкий, щоб пересуватися, в жаху виють. Бачити вони не можуть, зате чують віддалений бойовий клич супротивника, який насувається. Злякавшись, що до них добереться смертоносний туман, всі, хто здатний встати, встають. Хтось намагається втекти. Інші тікають щодуху, рятуючись від наповзаючого туману. І це їх остання помилка, — прошепотів Зедд, витягнувши руку перед їх побілілими особами. — Вони біжать стрімголов прямо в смертельну пастку.

До цього часу всі вже сиділи, витріщивши очі і розкривши роти, мимоволі зсунувшись на край лавки.

— Отже, генерал, — бадьоро промовив Зедд, відкидаючись на лавці, — так як щодо братських могил? Чи ви плануєте просто покидати хворих помирати, а трупи гнити? Мабуть, непогана ідея. Турбот і так буде достатньо, щоб ще турбуватися про поранених і ховати всіх померлих. Особливо якщо врахувати, що стикання з їх побілілою шкірою загрожує неминучим зараженням вельми несподіваною хворобою, а потім…

Верна схопилася.

— Але що ми можемо зробити?! — Вона живо уявляла можливий хаос. — Як можемо протистояти настільки мерзенній магії? — Вона сплеснула руками. — Що нам робити?

Зедд знизав плечима:

— Я думав, ви з сестрами щось придумали. Мені здавалося, ви знаєте, що робите. — Він махнув на південь, у бік супротивника. — По-моєму, ви сказали, що повністю володієте ситуацією.

— Е-е… Зедд… — Генерал Райбах розгублено сковтнув. Він простягнув комара. — Зедд, по-моєму, мене починає морозити. Ви можете щось зробити?

— З чим?

— З лихоманкою. Мені здається, у мене в очах темніє. Можете щось зробити?

— Ні, не можу.

— Не можете?

— Не можу, тому що нічого з вами не сталося. Я просто створив пару білих комарів для більшої переконливості. Справа в тому, що те, що я побачив, приїхавши в табір, налякало мене до півсмерті. Маги супротивника всі як один розумні і хитрі, а будучи в руках Джегана, стають ще небезпечніше, і ваша армія дуже погано підготовлена до зустрічі з ними.

Сестра Філіпа підняла руку, як учениця на уроці.

— Але, враховуючи кількість магів серед нас, ми напевно… дізналися б… або…

— Саме це я і намагаюся до вас донести: судячи з того, як у вас зараз поставлена справа, нічого ви не дізнаєтеся. Це речі, про які ви ніколи не чули, яких ніколи не бачили, не очікуєте і навіть уявити собі не можете, що на вас обрушиться. Звичайно, противник буде використовувати і стандартну магію, яка сама по собі принесе немало клопоту, але боятися ви в першу чергу повинні білих комарів.

— Ви сказали, що сотворили їх для більшої переконливості, — вимовив Уоррен. — Може бути, ворог не так кмітливий, як ви, і не додумається до подібного.

— Орден захопив весь Старий світ не тому, що дурний, а тому що нещадний. — Зедд насупився і підняв палець. — До того ж вони вже додумалися до такого роду речей. Минулої весни одна з сестер Джегана за допомогою магії напустила чуму, яку не зміг виявити ніхто з володіючих чарівним даром. Десятки тисяч людей, немовлят і людей похилого віку, померли болісною смертю.

Сестри, що знаходилися в руках противника, представляли собою дуже серйозну і нагальну загрозу. Енн відправилася туди, щоб або звільнити їх, або знищити. Судячи з того, що Зедду довелося бачити в Андері, Енн зазнала невдачі. Він не знав, що з нею сталося, але точно знав, що Джеган все ще має у своєму розпорядженні чаклунок.

— Але ми ж зупинили чуму, — зауважив Уоррен.

— Річард її зупинив, і це міг зробити тільки він. — Зедд подивився на молодого чарівника. — А чи знаєш ти, що для того, щоб позбавити нас від цієї зарази, йому довелося вирушити в Храм Вітрів, укритий за завісою, що відокремлює світ живих від світу мертвих? Ні ти, ні я навіть уявити собі не можемо, що йому довелося там пережити. Я бачив в його очах тіні переслідуючих його спогадів, коли він говорив про це. Я навіть думати боюся, наскільки мізерним був шанс на успіх, коли він відправився в цю безнадійну подорож. Не переможи він всупереч усьому, ми б уже померли від невидимої зарази, принесеної магією, якій ми не можемо не тільки протистояти — ми навіть не в силах її визначити.

Сперечатися ні в кого бажання не виникло. Присутні або непомітно кивали, або відводили погляди. У наметі повисла гнітюча тиша.

Верна поправила волосся.

— Гордість небіжчикам ні до чого. Визнаю: ми мало що знаємо про застосування магії у війні. Битися ми вміємо, навіть непогано, але змушена визнати, що ми повні профани в сфері бойової магії. Вважайте нас дурнями, якщо хочете, Зедд, але не думайте, що ми проти вас. Всі ми воюємо на одній стороні. — У її карих очах не було нічого, крім щирості. — Ми не тільки охоче скористаємося вашою допомогою, але будемо за неї безмірно вдячні.

— Звичайно, він нам допоможе! — Фиркнула Еді, обдарувавши Зедда похмурим поглядом.

— Ну, почали ви зовсім непогано. Визнати, що нічого не знаєш, — перший крок до знань. — Зедд пошкріб підборіддя. — Кожен день не втомлююся дивуватися, скільки ж я ще не знаю.