Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий. Страница 16

Троє повiй виструнчились, витягли шиї, як базарнi голоднi суки бiля брами бойнi. Музика вдягла перстень, i тепер лал спалахував за кожним злетом руки над золотавою декою аль-ута.

На очi красунi-персiянки Нiссо напливли сльози, вона до кровi прикусила нижню губу.

От її Алi зрозумiв зразу – вона не знала цiєї пiснi i не могла її проспiвати своїм чародiйським голосом, вiд якого наморочиться в головi i млость розливається в грудях.

Зате наступну пiсню – тiльки почала Кадарiя, як Нiссо пiдхопила ридаючим солодким голосом i вже вела всю до кiнця.

В цей час стали в дверях троє – два купцi, що вже трапезували сьогоднi вдень з мосульцем; третiй був у шкiрянiй куртцi-панцирi i при зброї, одязi стражникiв. За поясом Йєменська джамбiя 21 в дорогоцiнних пiхвах, при боцi дорога дамаська шабля2.

Нiхто з трьох не порушив спiву пишногрудої персiянки. Абу Амар теж не ворухнувся, не повiв i пальцем, поки лилася пiсня i дзвенiли струни пiд тонкими пальчиками Кадарiї. Лише коли вiдбринiла остання струна, Абу Амар пiдвiвся i. пiшов до дверей вiтати гостей.

I що здивувало Алi: коли мосулець вiтав озброєного чоловiка – очi його свiтилися щирою радiстю, а усмiхнене лице було сповнене великої поваги.

Далi пiшла робота для Алi – вiн допомагав змити руки гостям, подавав їм солодощi, бiгав униз до господинi Айшi за глеками вина. Обносив усiх вином, всiм пiдливав у чашi, дозирав за свiтильниками – щоб гноти не чадiли i полум'я не блимало.

Лише озброєний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик яблучного соку з лавки торгiвця Сахла, того самого, в якого росли бiло-червонi троянди.

– Це правда яблучний сiк? Так? На вино зовсiм не схоже.

Йому всi хором вiдповiдали;

– Це чистий яблучний –сiк! А яблука найкращi – сiрiйськi!

Якраз Алi пiдливав у чашу однiй повiї пахуче солодке вино, i вона не втрималась, прошепотiла:

– П'яниця i бабiй! Ще й удає з себе, шакал, чистого мухтасiба

Озброєний гiсть чи не найбiльше випив повних чаш «соку» i покликав пiсля цього Алi.

– Принеси менi ще соку яблучного! Тiльки дивись, щоб не було в ньому й краплi вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його заповiти – святi! – Вiн пiдняв товстого пальця вгору i похитнувся усiм тiлом, ледь не завалившись на скатертину з пригощанням.

Гостi-купцi були добре пiдпилi, тiльки мосулець не виявляв ознак сп'янiння, хiба що легкий пiт виступав на його засмаглому обличчi.

Повiї та спiвачка теж добре сп'янiли, певно, що й музика Кадарiя трохи пiдпила, бо вона, це добре Алi помiтив, час вiд часу крутила на пальцi перстень i милувалася спалахами кривавого лала.

Мосулець попрохав проспiвати вiрша Омара про газелей, i Кадарiї довелось i спiвати, й грати самiй – Нiссо лише весело хихотiла i розпустила поли свого халату так, що у вирiзi сорочки були добре виднi великi бiлi опуклостi грудей.

Та стражник чомусь не зацiкавився її щедротами, а тодi, коли стомлена Кадарiя попросила перепочинку, покликав до себе дiвчину, перевдягнену на хлопця.

– Я стражник i всi це знають! А тому я повинен пересвiдчитися – чи ти дiвчина, чи ти хлопець? Якщо ти хлопець, то ти бiглий раб Сахла. I я маю тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому слiду.

Мосулець напружився, це зразу помiтив Алi, та крiм нього нiхто на мосульця не звернув уваги.

Обидва купцi почали переморгуватись мiж собою i тихенько похихикувати в бороди.

Тим часом стражник посадовив повiю поруч себе на килим i почав розв'язувати її пояс, здирати з неї каптанчик, знiмати з голови шапку i залазити в пазуху.

– Ану знiмай сорочку! Щось я нiяк не намацаю в тебе грудей, певно, ти хлопець!

I, не чекаючи, поки дiвчина знiме сорочку, сам здер з неї одежину. I перед всiма бризнули її маленькi тугi груди, всi в червоних плямах вiд безжальних лабет стражника.

– Дiйсно – ти дiвчина… Хоча дуже схожа на раба цього клятого мiняйла Сахла. Слухай, а ти танцювати вмiєш?

I, не чекаючи, що вона вiдповiсть, вiн покликав двох її подруг.

– Кастаньєти взяли з собою? Добре! А бубона нема? Є? Чудово! А ну йди i танцюй! Та дивись менi, щоб з Йєменськими придиханнями, з негритянськими вихиляннями, з магрiбiнськими зойканнями. Дiвчина потяглася до сорочки, та стражник боляче вдарив її по руцi.

– Танцюй так, щоб усi бачили, що ти дiвчина!

Ляснула долонею одна блудниця в невеличкий бубончик, а друга – застрекотiла кастаньєтами.

Напiвоголена схопила з пiдлоги пояс i пiд стукiт бубонця вийшла на середину помешкання, обгортаючи довгий червоний пояс навколо тонкого стану.

Дiвчина танцювала добре, i навiть спiвачка i гостi почали ляскати в такт танцю.

– Тихо! – нараз закричав стражник i, не чекаючи, звернувся до басрiйських купцiв: – А раптом той бiглий раб євнух або гермафродит? Як ви, шановнi, вважаєте? Може так бути?!

Обидва купцi весело й п'яно закричали:

– Може, може бути!

Мосулець з усмiшкою схилив голову, але слова не подав.

Стражник пiдкликав до себе танцiвницю i почав сам на нiй розкручувати пояс.

Без пояса шовковi шаровари зiслизнули з її худих нiг i впали на пiдлогу.

– Слава Аллаху! Дiвчина! А то вже думав – доведеться полишити шляхетну компанiю i вiдвести втiкача до мiняйла… Танцюй, дiвко, i звеселяй нас!

Крутилася в шаленiм танцi блудниця – вуста розкритi, очi безтямнi. Але тiло вiдгукувалось на кожен удар бубонця i трiскотiння кастаньєт.

На здивування всiх, музика Кадарiя пiдстроїла аль-ут i дрiбними краплями задзвенiли його струни. Всi аж пiдстрибували на мiсцi, шарпались тiлом, трусили плечима. А Нiссо сп'янiлим солодким голосом завела соромiцьку пiсню.

Стражник раптом пiдхопився i, згарбавши танцiвницю здоровенними лабетами, понiс її пiд стiну на м'якi подушки…

Музики замовкли, приголомшенi дiями стражника, але мосулець в тишi промовив:

– Музики! Продовжуйте гру!

Тонесеньким голоском засмiялася Кадарiя на зауваження Абу Амара i задзвенiла струнами. Загуркотiла бубоном блудниця, заклацала кастаньєтами друга. Старий i молодий купцi плескали в долонi…

Гармидер настав неймовiрний! Всi просто оскаженiли, споглядаючи стражника i блудницю.

Алi не витримав i пiдвiв голову, щоб подивитись на шпарку пiд стелю. Вiн просто вже не мiг побороти заборону – його цiлий вечiр тягло подивитися на ту щiлину, таємницю якої вiн перший узнав. В щiлинi блищали чиїсь чотири ока.

Алi зразу ж нахилився до глечикiв з водою, щоб нiхто не перехопив його погляду. Та було пiзно – Абу Амар вже кликав його до себе i зашепотiв хлопцевi на вухо:

– Важиш головою! На перший раз – вибачаю, вдруге повториш – годуватимеш крабiв у каналi! – I голоснiше, щоб усi чули: – Вiдчини дверi в сусiдню кiмнату, вони зразу за килимом! Запали в кiмнатi свiтильник, постав воду!

В напiвтемрявi Алi нечутно вiдхилив край килима, зразу за ним намацав дверi, i вони без звуку вiдвернулись усередину невеличкої кiмнатки. Крiзь високе вiконце пробивався промiнь мiсяця i клав дивний вiзерунок на долiвку. Хлопець, полишивши мiдного глека i тазик, поспiшив до хазяїна.

– Там видно й без свiтильника – мiсяць через вiконечко падає.

– Я бачу, ти стомився й тому верзеш дурницi, – зашепотiв йому мосулець.

А всi навколо дiйшли до сказу, спiвали дурними голосами похабну базарну пiсеньку.

– Вiзьми халви та родзинок i поспи.

– Де?

– В кiмнатi Айшi. Скажи їй, що я наказав.

Алi в темрявi загрiб зi скатертини в шапку добрi куски халви та жменi родзинок. Ще йому межи пальцi попали фiсташки, фiнiки, медовi колобки, сушенi смокви, але з цього вiн не прихопив нiчого. Джафаровi фiнiки вкарбувалися йому назавжди.