Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий. Страница 49

Вода навально плинула до моря.

Стугонiли струменi пiд масними, гнутими боками човнiв – бусiй.

Плюскотiла й вирувала вода навколо стовпiв, що до них було припнуто млина.

В черевi млина все крутилося, все оберталося. Клубочились, плавали пасма сизого диму.

Крутились, загвинчувались дзигою молодi в ковпаках.

Крутився Абу Амар, розпустивши поли дорогого мосульського каптану,

Крутились, рипiли й чадiли блакитним димом вiд тертя вали й зубчатi колеса млинового механiзму.

Крутились несамовито каменi жорен, i щось перетерте й пiдгорiле сипалося в корзину з пальмового листя. I до дурманного аромату гашишу додавався ще й запах пiдгорiлого, солодкого борошна.

Крутилося, то риплячи, то гупаючи, водяне колесо.

Час од часу вiд плину води та нерiвного обертання колеса весь млин здригався, його струшувало.

Та весь час, не звертаючи нi на що уваги, крутилися навiженi танцюристи з ножами, i всi приявнi ревли в один голос: «Аллах акбар! « Поступово Алi все ж очманiв i почав, не тямлячи себе, горлати: «Аллах акбар!»

Та ось водяне колесо стишило свiй хiд, загальмувалось його обертання i обертання валiв i дерев'яних зубчатих колес, стишилось стрекотiння жорен.

Фальшивобородий мовби з повiтря, з диму виловив глек iз червоного скла i блакитну порцелянову чашу. Плюснув туди вина з глека i рiзко скрикнув: «Аль-хамр10!»

Абу Амар став, мовби вражений блискавкою, а Фальшивобородий уже простяг йому чашу, не сходячи з мiсця i на палець.

Три молодцi в ковпаках застигли з розчепiреними руками.

Абу Амар пив довгими ковтками вино.

Барабанщик i сопiлкар грали все тихiше й тихiше.

Коли Абу Амар допив останню краплю, вiн стомлено заплющив очi i простягнув руку з чашею вперед.

Закутаний налив вино у чашу iз скляного глека. I Абу Амар, не розплющуючи очей, простягнув першому танцюристовi чашу. Той випив. Так Абу Амар подавав вино i другому, i третьому.

Вони поволi висмоктали вино, поволi опустились на пiдлогу та й сiли скулинiг.

Кожен встромив ножа перед себе в дошки. Мов за командою, голови їхнi впали на груди i вони отак i заснули, глибоко й безвiльно. Тiла їхнi обм'якли, i здавалося, що й життя з них вiдiйшло.

Абу Амар теж сидiв, мовби спав наймiцнiшим сном чи навiть був неживий.

Барабанщик i сопiлкар продовжували грати, i гра їх була бездоганна.

Тихий, заколисуючий спiв сопiлки злегка перекривало легеньке стукотiння барабана. Здавалось, що то десь у степу спiває дiвчина й тупотить кiнський косяк бiля водопою.

Фальшивобородий вже роздмухував маленькими золотарськими мiхами вугiлля в глинянiй жаровнi i ставив туди горщик.

Куди i коли зник глек з гашишем та iншим дурманним зiллям, Алi прогавив.

Горщик за якийсь час запiнився, i пiна зi шкварчанням поповзла на вугiлля, на жарини. Потягло в щiлину знайомим духом, як тодi в кiмнатi Абу Амара. Барабан трiскотiв дрiбно, i тихо схлипувала сопiлка. Фальшивобородий пiднiс чашу з напоєм бадьоростi Абу Амаровi.

Голова мосульця висiла, наче була не на шиї, а трималася на мотузцi.

Абу Амаровi пiднесли чашу до вуст, i вiн, не вiдкриваючи очей, почав маленькими i кволими ковтками пити. Вiн ще довго сидiв iз заплющеними очима, та риси його лиця, кволi, нерухомi, змертвiлi, почали наповнюватись силою й напругою.

Абу Амар, не вiдкриваючи очей, нiби просто спав чи заплющився вiд сильного сонця, проговорив рiвним i чiтким голосом:

Фiдаїв вiдвезiть до мiста i накажiть їм чекати соколиного клекоту. Ти,– вiн не вiдкрив очей, та руку простяг до фальшивобородого,– нахились до мене.

I той нахилився до нього, i Абу Амар щось йому промовив незрозумiлого говiркого, не схожою й на перську, i на ромейську мови.

Алi як не пружився, але не змiг i слова запам'ятати та й почути.

Фальшивобородий i «вантажник» перетягли поснулих, розслаблених, мов ганчiрки, фiдаїв до човна i, проказавши благословення аллаха на голови мельника й Абу Амара, вiдпливли кудись вниз по течiї.

Алi не знав, що дiяти – вгору плисти? Але течiя зараз така сильна, як в тiснинi пiд Васiтом. Вiн по звуку хвиль зрозумiв, що такої течiї не подужає. Треба було тiкати, це Алi знав добре. Та вiдчуття, що тут має вiдбутися ще щось, утримувало його на мiсцi, хоч вiд незручного сидiння на болонковi, вiд нерухомостi й холоду хлопчина задубiв, все ж вирiшив будь-що почекати! I вiн чекав i дивився.

Ще якийсь час Абу Амар сидiв нерухомо i не розплющуючи очей, та потiм нараз пiдвiвся, наче нiчого й не було.

Сам налив собi в чашу з глека i в другу для мельника.

Вони сидiли при яскравiй лампi, а навколо вогника крутилися цiлi рої нiчних комах, i потиху сьорбали запашний напiй. Мельник лагiдно посмiхався i огладжував густу сиву бороду.

- Слава Аллаху, ми знов з тобою бачимось! Дякую Отверзаючому Браму i нашому iмаму – та покрiпить його Аллах! – ми знов бачимося, мiй брате!

Абу Амар iз вдячнiстю нахилив голову i притис руку до серця, але виправив мельника:

- Мiй старший брате, я лише твiй молодший брат! I нiколи цього не забував! Слава Аллаховi, що дав менi завжди пам'ятати про мою меншiсть!

Мельник нахилився до Абу Амара i поцiлував його в скроню.

- Дякую Аллаху та призиваю благословення його на iмама нашого! Слава Аллаху!

- Слава Аллаху! – вiдповiв йому Абу Амар.

- Аллах акбар! А тепер скажи, що менi слiд знати.

- О мiй старший брате! Ти око iмама – та покрiпить його Аллах! – ти пастух його отари в Убуллi, ти емiр його емiра в Басрi i Васiтi! Ось тобi папiр з прибутком i витратами. Там пораховано всi фалси, кiрати, дирхеми та динари. Я не послав звiту про срiбло й золото в обитель iмама Аламаут, хай впаде благословення на його голову, хай покрiпить його Аллах та нехай поб'є його ворогiв! Без тебе, мiй старший брате, я не надiшлю звiту, поки ти не ствердиш його своєю перевiркою. А тепер, крiм того, слухай про все, що вiдбувалося зi мною вiд Багдада. Там я влаштувався зi своїми товарами, нiби я прикажчик одного мосульця. Мене попередили брати, що Товстун Джафар подорожує до Басри. I принесли менi листи його колишнього друга Абу Садата, що обдурив його i мешкає в Iскандерiї. Я взяв такий папiр, на якiм той писав, i виготував листа нiби вiд Абу Садата до емiра Абу Муси, хай покрiпить Аллах його i пiдтримає! В листi написав прохання зарiзати Товстуна i обiцяв за це десять тисяч дирхемiв. I сам виготував сакк на iм'я Бен Сахла, iудея, щоб той сплатив пред'явнику по смертi Джафара десять тисяч монет, а собi щоб iудей взяв двiстi монет. I от поплив я з Багдада до Басри. На горе, в останнiй день – хай не буде йому благословення! – вiзир халiфа послав разом з цим судном двi лодiї зi стражниками. Тут вiдкрився для мене один секрет: купець iз Дамаска – то був знаменитий гендляр самоцвiтами, ти знаєш, про кого я кажу. Один iз людей Салаха . Я давно за ним гнав слiд, але кожного разу вiн виявлявся спритнiшим i зникав кудись у безвiсть. Раптом – напад цих болотних шакалiв на наше судно! Напад вiдбили. I чи це хвилювання, чи, може, вино, але вiн почав вихваляти свого дядька i Салаха i ганити людей iмама – та покрiпить його Аллах! – i говорити всяку гидоту, що нашi браття винуватцi в розбратi мусульман, в розпорошеннi арабiв. Вiн так вiдверто говорив i про свого дядька, i про всi справи, що моє здивування досягло межi можливого! Видно, Аллах, хай славиться його iм'я, вiддав сирiйця в мої руки… Там на сафiнi був хлопчик кмiтливий – вiн дозбирав стрiли тих озерних шакалiв. Серед них була одна стрiла пречудова з тонким i прегострим наконечником. Один удар сплячому у вухо – i вiн закляк. Я обшукав його i забрав його пацьорки i невеличкий капшучок, зашитий в пiдкладку джубби 12. А пацьорки виявились хитрi. Нiби вони вузлом iз шкiри зав'язанi, а всерединi найкращi смарагди iз Мiсру! На цi смарагди довго чекав володар Орлиного Гнiзда – хай Аллах обласкає його благодаттю та поб'є його ворогiв! – ось вони в твоїх руках…

Для чого дарував лал Кадарiї?..

Вона почала своєю пiснею мене викривати. Не рiзати ж її при всiх, щоб вона замовкла?! I я заткнув їй пельку лалом… Отож далi було таке – коли капiтан тiло сiрiйця збув на берег, я зразу ж вирiшив дiяти i показав Джафару листа. Джафар ледь не обкалявся зi страху i почав молити про допомогу. Я порадив, i вiн написав листа з проханням забити безбожника i брехуна Абу Садата. I виписав сакка на двадцять тисяч динарiв. Я й кажу йому: «Це прохання забити Абу Садата. I його заб'ють. Але ж дiйде i лист Абу Садата до емiра Абу Муси. Абу Муса надiшле брата-фiдая приколоти тебе, як погану свиню. I тобi, i Абу Садату –кiнець!» Вiн тодi почав плакати i каже: «Що ж робити?! Порадь!!!» Я й кажу йому, щоб вiн викупив листа за тисячу монет i сакк за його цiну. Вiн викупив, i я спалив – сакк i лист фальшивi,– але тiльки тодi, коли вiн сплатив менi тисячу динарiв золотими i виписав сакк на десять тисяч двiстi монет. Лист про Абу Садата у тебе, мiй старший брате, i сакк на двадцять тисяч. Сакк на десять тисяч двiстi я розмiняв на дрiбнi сакки i дав тобi повний звiт про витрати на всi банкети, повiй, дарунки i музик. Крiм того, я зi слугами стражника робив у палацi Айшi пастку для Рустемових красунь – i ми знайшли золото в самородках та в зливках i торбу з африканським золотим пiском. Частка золотої здобичi, що належиться менi… тобто… iмаму – хай дарує йому Аллах мiць! –знаходиться в спiвака. Як ти скажеш, так i буде… мiй старший брате!..