Байда, князь Вишневецький - Кулиш Пантелеймон Александрович. Страница 8

Хома Пиндюр. Були і в мене. В обох у нас те все було. Та ми не насміхались вашим робом із голоти. От і низові дуки, що мають власні човни за порогами, і ті, забагатівши братньою кров'ю, тепер безпечно душу свою спасатимуть, а з нашого брата і в чернецтві воду варитимуть.

Турецький Святий. Ні, вони, й сидючи на небі, кепкуватимуть із тих бідолах, що море поковтало невідмолених. Наш брат, нетяга, здобичню дорогу по морі верста, а вони в степової шинкарки добрі горілки попивають та за човни собі дуван одлічують, та рай по манастирях закуповують.

Хома Пиндюр. Велике диво, що козак пропивсь або в кості програвсь! Зараз і прізвище проложили. То був Хома Пиндюр, назвище старосвітське, поважне, а тут ув одну минуту - на тобі! зробивсь Хомою Плахтою.

Один з дуків. От же ти й справді Плахта, Хомо. Не вклепавсь той піп, що Хомою тебе назвав: не вклепались і січові прощальники. У тебе розум не козацький, а жіноцький. Далебі! Ну, скажи на милость божу, який тут біс позаїдав у вас поля, луги й луки? Поздоров, господи, князя, нашого батька, тут не Острожчина, що відміра тобі дві чи три волоки, та й козакуй під його князьким щитом. Тут і земля й вода вольна. Аби в тебе добуток свій був, займай займище, чабануй, ратайствуй, пасічникуй, будникуй, [48] гони собі бобри, рибалкуй,- роби що здаєш. А в козаки - хочеш, іди; не хочеш, стережи християнську землю на своїм займищі. Де ж тут "усе пани та вcе дуки!" Які вони позаїдали в вас поля, які луги й луки?

Другий. Хіба це зветься в вас позаїдати, щоб на порожніх грунтах сідати? Дурний прогайнував батьківський добуток, а розумний здобув та й оре його займанщину-пустош. То це вже в тебе й дука? Це вже в тебе срібляник? О, щоб тебе головою в жито! Знали січовики, яке тобі прізвище проложили. Ти, брате, й родивсь Хомою Плахтою.

Турецький Святий. Ось слухай, Яремо Шаруй-Казане, і ти, Микито Сопухо, ось слухайте обидва. Не були єсте такими розумними, витираючи плечима сажу по винницях та по броварнях. А як золоті бджоли в грека на Ягальницькому шляху підодрали, то й премудрими стали.

Третій. Чи в грека православного, чи в татарюги поганого, сього твоя святиня не зна, а словом дотина. Розумними ж через те вони стали, що добра свого на кабацьких служебок, на костирство, на танці-музики не прогайнували.

Хома Плахта. Бач, як сі дуки-срібляники один за одним руку тягнуть! Мов жид за жидом.

Турецький Святий. Бо в них і віра жидівська.

Другий. Яка в нас, козаче, віра, поспитай у цієї панночки (вдаривши по шаблюці). Та перше викупи в Насті свою козацьку ознаку. Такого гультая не честь нам і не подоба плазом одплазувати, а поважним боєм годилось би тобі вуха по'бтинати.

Хома Плахта. Чи чуєте, чесне козацтво, християнське лицарство, як ся багата жидова з вас глумом глумує і глузом глузує?

Турецький Святий. А берімось, панове безша-бельники, за лаву та припремо цих вражих дуків до стіни, так щоб і очі на нас повирячували!

Козаки-нетяги хапаються за лаву, а козаки-дуки, зскочивши на стіл, за шаблі.

Там же.

Увіходять Настя Горова з наймичками.

Настя Горова

А що се ви, п'янюги-волоцюги?

Чи се вам шинк жидівський чи вірменський?

Я тілько крикну в степове віконце,

То на шаблях вас рознесе козацтво.

Ти, ледарю, що з жінки здер плахтину,

Спустошивши і дворище, і хату!

Горшком у тебе жінка воду носить,

Половником дітвору наповає;

Замість парчевих-золотих очіпків

Від тебе синяки криваві має.

Геть з кабака мого, дирява шапко,

Безпідошовний чоботе-шкарбане!

І дуки, і нетяги регочуться.

Один з дуків

Ся вдарить словом - що твоя й ломака!

Бач, як зігнувсь, похнюпивсь, мов собака?

Настя Горова

А ти, святий угодниче турецький,

У Магометовім раю одвірний!

Коли тебе не виганяю з хати,

Бездонна куфо ти, гниле барило,-

Тулись, як пес, а на людей не гавкай,

Гультайським язиком тут не варнякай,

Бо ти в мене, як дам сторожі гасло,

Аж за дев'ятими ворітьми гавкаєш.

Там же.

Увіходить Ганжа Андибер, одягнений нетягою.

Андибер

Гей, хто тут сміє козака-нетягу,

Мов жида чи вірмена, зневажати?

Хто сміє з шинку, наче пса з-під лави,

Козацтво підупаде проганяти?

Один з нетяг. Отак гукни! Неначе гармата ревнула. Так тілько Ганжа Андибер гукав.

Другий. Та чи не він се, брате, й є? Я вже давно помітив, що в його постава не гольтіпацька. А зрост який! Це велетень.

Третій. Еге! дарма що кажанок волосина 'д волосини на пучку.

Четвертий. А поясина з рогози, мов у того козака Голоти.

П'ятий. А шапка-бирка, [49] зверху дірка.

Шестий. Справді така, як виспівував той Шерешир: вона, мовляв, травою пошита, а вітром, на славу козацьку, підбита!

Семий. І чоботи справді такі сап'янці, що видко п'яти й пальці: де ступить, босої ноги слід пише.

Восьмий. Ні, подивись, які в його плечі, які руки! У ці руки не попадайтесь, дуки.

Настя Горова

(стямившись після нестями)

Звідкіль се в нас опудало взялося,

Замурзаний грязею невмивака?

А чіп! твоє серед баштану місце,

Своїм дрантєм дрібне лякати птаство.

Андибер

Лякав колись я і буйне, суціго...

Чи бачиш, що це?

(Виймаючи з-під поли недолимка).

Настя Горова

Гляньте, позлотистий

Гетьманський недолимок у нетяги!

Андибер

Чого ж тепер від мене хочеш, падло?

Чи по голові ним тебе заїхать

І черепа тобі в прах розтрощити,

Чи за ширітвас меду заложити?

Постав мені чола п'яного миттю

Ширітвас-цебер повен серед хати.

Гей, козаки-нетяги, миле браттє!

Скликайте чернь обідрану козацьку,

Нехай хоч нахильця п'є-веселиться,

А вип'є цебер, ще поставлю десять.

Турецький Святий

О, щоб же так тебе господь утішив,

Як покріпив єси козацькі душі!

Хома Плахта

Це не срібляник-дука: щире серце,

Душа правдива, до нетяг обачна.

Андибер

Чого ж се ви стовпились коло порога?

Кому з вас не рівен у мене кожен?

Вони сьогодні одягні та пишні,

А завтра ви цвістимете маками...

Посуньтесь, дукачі, нехай голота

Зо мною поруч за столом сідає.

(Посовує дуків і висовує всіх із-за столу).

Турецький Святий

Коли голота, дак між нею первий

Святий Турецький мусить бути в тебе.

(Сідає поруч).

Хома Плахта

А Плахта другий, мов у божім царстві

Петро й Павло, козацькі щирі душі.

(Сідає поруч).

Андибер

Агов! до мене, козаки-нетяги!

Я маю чим гостей угонобляти.

(Висипає на стіл таляри з череса).

Один з дуків

Ге, ге! се не козак-нетяга, миле браттє:

Се чи не сам той Андибер з'явився?