Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава). Страница 6

Мимохідь махнувши подругам рукою, Мир підійшов до Марійки і, спершись ліктями на підвіконня, навис над нею всім тілом.

– Марійко, як справи? – промурчав він ніжно.

Її серце істерично задубасило в груди дебелим кулаком, так що від цього гуркоту заклало вуха!

– Добре, – відповіла вона ледве чутно, напружено дивлячись йому в грудну клітку.

Боже, вона була в його обіймах!!!

– А шпаргалочки в тебе є? – лагідно запитав Мир, акуратно підводячи пальцем її підборіддя.

– Є.

Уперше в житті Марійка дивилася йому у вічі!!!

– За Васиними конспектами? – про всяк випадок уточнив той, хоча запитання було суто риторичним. – А навіщо вони тобі, якщо ти й так усе знаєш?

– Коли я пишу шпаргалки, то зайвий раз повторюю матеріал і систематизую знання, – автоматом видала Марійка ще зі школи завчену репризу, почувши яку, всі вчителі приголомшено розтуляли рота, розуміючи: рай на землі все-таки існує!

– Он як… – Несподівано він нахилився до неї так близько, що їхні губи опинилися в страхітливій близькості. – А де вони в тебе? – мовив він еротичним напівшепотом, майже торкаючись губами її рота.

– Під спідницею, – чесно відповіла Марійка.

– Під спідничкою, – солодко повторив Мир, кладучи досвідчені руки на її щільно зведені коліна. – Поміняємося, чуєш? Шпаргалки – на мій вдячний поцілунок? Ну віддай їх мені, а то я іспит завалю…

У його вустах це прозвучало як: «Віддайся, а то я збожеволію!», і у відповідь Марійка лише покірно кивнула, не в змозі відірвати від нього зачарованого погляду.

Красень по-хазяйськи поклав руку їй на плече і, притискаючи до свого стегна, на очах у всіх потягнув за ріг коридора. Марійка встигла помітити, що три подруги обурено дивляться їм услід, але всі її думки й почуття перемістилися в один занімілий лівий бік, що стикався з його джинсами і сорочкою, від якої пахло сигаретним димом, одеколоном і неможливим щастям.

– Ну?

Тепер вони були тет-а-тет.

Склавши руки на грудях, Мир вичікувально дивився на неї, і не думаючи відвертатися. Вона хотіла попросити його про це, але в язик ніби вкололи дозу місцевого наркозу. Тяжко соромлячись, Марійка обернулася до нього спиною і, незручно задерши спідницю, витягла з-під неї спеціально зшитий фартушок із розсортованими по кишенях відповідями.

– Боже, яка краса! – насмішкувато розчулився він, приймаючи її рукоділля. – Куди ж мені це причепити? – Він вивільнив із штанів полу сорочки і прилаштував синій фартушок на животі, пов’язавши його шворочки собі на шию. – Спасибі, Марусю! Ти дуже корисна дівчина! – його губи недбало цмокнули повітря. – Цілую. Бувай!

Привид Красавицького випарувався.

Марійка стояла, притулившись спиною до стіни, і зачарування неможливого дива стікало з неї, як тала вода з дахів будинків.

Зараз, ніби хтось показав це їй збоку, вона зрозуміла раптом, якою кумедною була ця сцена спокушання Марійки Ковальової заради Васиних шпаргалок. йому було нудно сказати «дай» і отримати. І від надлишку сили і веселого презирства до життя, з бажання потішити чи позлити (?) трьох подруг, помилуватись її догідливим кролячим поглядом, її трихвилинною вірою, що такий, як він, міг звернути увагу на таку, як вона, Мир – ледачий бог занадто покірного в його руках жіночого світу – мимохідь вивернув Марійчину «таємницю» навиворіт.

І, ставши дійсністю, вона виявилась убогою та смішною.

Марійка боязко висунула голову з-за рогу – Мир стояв між трьома красунями, ледь обійнявши Риту за голі плечі. Він завжди вирізняв її. Чи вона сама вирізнялася – вона була з тих, хто здатний на багато що, але переконаний, що може абсолютно все. І попри свою смагляву й огрядну циганську вроду, нагадувала Марійці самозакоханий самовар.

Немов відчувши на собі її погляд, компанія разом повернула голови в її бік і дружно заіржала.

У цю мить двері екзаменаційної аудиторії відчинилися, викидаючи в коридор п’ятьох зацькованих дівчат.

– Таки завалила? – злякалася Женя.

Але проридати щось їй у відповідь жертви історії не встигли.

У дверному отворі вималювалася дорідна фігура красуні-екскурсовода.

– Наступні, – грозово виголосила Василина Андріївна й відважила чотири кивки підборіддям у бік занадто веселої четвірки.

Із обличчям, напруженим, як бойовий кулак, Катя зайшла у свіжовідремонтований особняк на Пушкінській вулиці – фасад його був прикрашений дзеркальною металевою дошкою з чорними літерами, які мало що говорять необізнаним:

Але нічого подібного Катя нікому пред’являти не стала. Похмуро поглянувши на охоронця біля входу, що стрепенувся під тиском її погляду: «Здрастуйте, Катерино Михай…», вона мовчки пройшла до роздягальні й, відімкнувши ключем свою персональну шафку, дістала звідти спортивну форму та обимольгані боксерські рукавиці.

– Що, знову всі задовбали? – розуміюче мовила дамочка, застібаючи на випещеній щиколотці ремінець позолоченої босоніжки.

– Не те слово, – похмуро відповіла Катя, чіпляючи на плічки свій піджак. – А ти братимеш участь у поєдинку? – кивнула вона в бік вивішеного на стіні оголошення.

Утім, запитання було поставлене нею винятково з увічливості. Дамочка була з декоративної породи «цяцечок» і ходила в боксерський клуб винятково тому, що старанно копіювала в усьому одну з крутих подруг. Крім того, їй подобалося відчувати свою причетність до цієї закритої жіночої організації з модним нальотом екстремального фемінізму.

– Ух, адреналінове буде видовище, – ласо мовила цяцечка. – Але я ж так, аматор. Хоча десятого однаково на пластику йду, тож навіть якби мені всю пику розквасили, не страшно, – засміялася дівчина власному жарту. – А ось на тебе багато хто хоче поставити. Я теж. Але більшість все ж на Динозавриху…

Обличчя Каті напружилося ще сильніше. Минулого року Динозавриха – козир-молодиця великих масштабів – дала Каті на рингу чосу. І на секунду в голові Каті спалахнув червоний вогонь ненависті, але враз був розсудливо погашений – нині в неї були проблеми більш важливі.

У спортивному залі не було нікого, окрім скуйовдженої вузькогубої білявки, що не надто вміло, але з неприхованою насолодою била «грушу» у вигляді чоловічого бюста.

– Ось тобі, ось! – раділа білявка. – Вже закінчую, – кинула вона Каті через плече і, стягнувши рукавицю з руки, витерла блискучий спітнілий лоб. – У мене через двадцять хвилин конференція. Фе, полегшало. Слово честі!

Катя підійшла до груші й акуратно прикріпила до голови мускулистого гумового манекена обкладинку журналу «Лідер» із обличчям Василя Федоровича та яскраво-червоним заголовком «Веселий начальник податкової». У розложисті щоки «веселого начальника» встромилися дві довгі шпильки.

– Ну, мужик, ти ускочив! У руки професіонала! – радісно захихикала білявка.

– Так… Тут ми поставимо курені з гілок. Тут, тут і далі. Нехай розбещуються! За повною програмою!

Дарина Чуб угвинтила босі ноги в теплий придніпровський пісок по самі кісточки. Було класно. І свято вимальовувалося геніальне. А по вирівняному прибоєм берегу, біля самісінької крайки води походжав величезний і манірний чорний ворон.

– Тут і тут вогнища. Біля води великої – Купальця, в центрі дерево зі стрічечками… Толику, притягнеш мені яку-небудь вербу чи вишню. Та будь-що тягни! Тільки не рубай – жаль, – оголосила вона двом клубним хлопцям, які йшли за нею по п’ятах. – А з тебе, Мико, колеса…

– Колеса? – недовірливо здивувався той.

– Ти дурень, – дерев’яні! Від воза! Їх підпалюють і з горба в річку котять. Вони сонце символізують. Купала ж – сонцестояння, «маківка літа»! А друге вогнище – Краду – там. На нім селяни відьму Марену спалювали, а ми, – з гордістю похизувалася вона власним ноу-хау, – спалюватимемо опудало Інквізиції!