Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 40

Відтак пильно поперечитуй книги грецьких, арабських і латинських ескулапів, не зневажай і талмудистів та кабалістів, роби більше секції і вівісекції, набувай досконалих знань мікрокосму, тобто людини. Кілька годин денно читай Святе Письмо: спершу пройди грекою Новий Заповіт і Послання апостолів, потім івритом — Ветхий.

Словом, на тебе чекає безодня премудрости. Згодом, як вилюднієш і дійдеш зросту, тобі доведеться урвати свої спокійні мирні заняття і навчитися їздити верхи та орудувати зброєю, аби оборонити мою оселю і прийти на виручку нашим друзям у тому разі, як нападуть на них лиходії.

Я хочу, щоб ти, не відкладаючи, випробував себе, наскільки ти просунувся у знанні, а для цього нема ліпшого, як диспути з усіма і з усіх питань, а також розмови з людьми одукованими, яких у Парижі більше, ніж деінде.

Але, як сказав мудрець Соломон, мудрість у ледачу душу не входить, наука, як ти безсовісний, тільки душу занапастить, а тому шануй, люби і бійся Бога, уповай на нього всіма своїми помислами та надіями, і, пам'ятаючи, що віра без добрих справ мертва, горнись до нього і живи так, аби гріх не розбив вас. Тікай від спокус світу цього. Не впусти до серця свого марноти, бо земне життя минуще, а глагол Божий пребуде вічно. Помагай ближнім своїм і люби їх, як самого себе. Шануй напутників своїх. Цурайся товариства людей, на яких тобі не хотілося б скидатися, і не розміняй на дрібниці дару, що його дав тобі Господь. Коли ж відчуєш, що взяв усе, що тільки можна було взяти у тім краї, то повертайся до мене, аби мені тебе побачити і благословити перед відходом. Амінь.

З Утопії цього сімнадцятого дня місяця марця.

Твій батько Ґарґантюа.

Отримавши і прочитавши цього листа, Пантагрюель збадьорився і запалав жагою вчитися ще краще: отож, бачачи, як він студіює і встигає, ви б сказали, що розум його пожирає книги, як вогонь пожирає сухий верес, — такий він був невсипущий і невтомний.

Розділ IX

Як Пантаґрюель зустрів Панурґа [161] і полюбив його повік

Якось Пантаґрюель гуляв поза містом біля абатства Святого Антонія, міркуючи й філософуючи із друзями та кількома бурсаками, аж гульк — суне якийсь чолов'яга, постава струнка і гожий з лиця, але геть ізсинений і такий обідраний, що сказав би, що його рвали собаки або що він трусив яблука у Першському краю.

Угледівши його здалеку, Пантаґрюель звернувся до свого оточення:

— Бачите, від Шарантонського мосту іде добродій? Закладаюся, що з нього позбиткувалася тільки дівка Фортуна. А так, якщо судити з фізіономії, Природа його знайшла у багатому і шляхетському домі, а зубожів він і з'їхав на пси через пригоди, які випадають людям цікавим.

Щойно мандрівник порівнявся з ним, Пантаґрюель його озвав:

— Друже мій! Можна вас попросити на хвилину пристати і відповісти мені на питання? Ви не пошкодуєте, бо мені кортить допомогти вам і відкаснути від напасти, — дуже мені вас шкода. Отож, скажіть, мій друже, хто ви такий, звідки й куди йдете, чого шукаєте і як вас звати?

Мандрівник відповів йому по-німецькому:

— Юнкер! Ґотт ґеб ойх Ґлюк унд Гайль. Цуфор, лібер Юнкер, іх ласс ойх віссен, дас да ір міх фон фраґт, іст айн арм унд ербармліх дінг, унд вер філь дарфон цу заґен, вельхес ойх фердрюсліх цу герен, унд мір цу ерцелен вер, віволь ді Поетен унд Ораторе форцайтен габен ґезаґт ін ірен Шпрюхен унд Зентенцен, дасс дас Ґедехтніс dec Елендс унд Армут форланґет ерліттен іст айн гроссер Луст. [162]

Пантаґрюель на це відповів так:

— Друже мій! Я цієї тарабарщини не втну. Як хочете, щоб вас зрозуміли, переходьте на іншу мову.

Тоді мандрівник заглаголав так:

— Аль барільдім ґотфано дех мін алабо дордін фальброт рінґуам альбарас. Нін портзадількін альмукатім мілько прін аль ельмін ентот даль гебен енсуїм; кутім аль дум алькатім нім брот декот порт мін мікайс ім ендот, прух даль майсолюм голь мот данспільрім лупальдас шм вольдемот. Нін гур д'явост мнарботім даль Туш пальфрапін дух скот прух йалет даль шінон, мін фалькріх аль конін бутатен дот даль прім. [163]

— Ви хоть щось розумієте? — звернувся Пантагрюель до свого оточення.

Епістемон на це сказав:

— По-моєму, це язик антиподів. Тут сам чорт ногу вломить.

А Пантагрюель мовив:

— Куме! Може, оці стіни вас і зрозуміють, а от ми, скільки нас є, нічогісінько не розшолопаємо.

Аж це знов озвався мандрівець:

— Синьйор міо! Вой ведете пер есепмйо ке ля Корнамуза нон суона май, селля нон а іль вентро пйєне; козі ійо паріменте нон ві сапрей контаре ле міє фортуне, се пріма іль трібулато вентре нон а ла соліта рефецьйоне, аль квале є адвізо ке ле мані і лі денті аббіанно персо іл лоро ордіне натурале і дель туто соно аннікіллаті… [164]

Епістемон на те зауважив:

— Два чоботи пара.

Тоді Панурґ заглаголав так:

— Лард! Ґест толб бі суа верчус бі інтелідженс есс ї боді шал біс бі начурел релівд, толб шуд оф мі петі гев, фор нечур гесс ес еквалі мед; бат форчун сам ескалтіт гесс, ен ойс депревт. Нон ю лесс в'юс му верчус депревт енд верчус мен дискрівіс, фор, ене ю лед енд, ісс нон Гуд. [165]

— Далі в ліс — більше труску, — кинув Пантагрюель.

Тоді Панурґ заглаголав так:

— Йона андіє, ґуауса ґусветан бегар да ерремедіо, бегарде, верзела іссер лан да. Анбатесотойєс наузу, ей несасу ґурай пропозіан ордіне ден. Нон ессна байта фашерія еґабе, ґенгерассі бадія садассу, нуоа ассія. Аран гондовап ґуальде ейдассу най дассуна. Есту уссік еґуїнан сурі гін, ер дарстура еґуї гарм, Ґенокія плазар ваду. [166]

— Змилуйся над нами, Ґенікоа! — гукнув Евдемон.

А Карпалим [167] сказав:

— Святий Треньян! Закладаюсь, ви, мабуть, шотландець!

Тут Панурґ заглаголав так:

— Пруґ фрест стрінеш сорґдманд строхдт дрдс паґ врледанд Ґравот Шавіньї Помад'єр рустпкальдраг Девіньєр біля Не; Бкуй кальмух монах друпп дельмейппеплістрінґ дльрнд додельб уп дрент лох мінк стрзрінквальд ді віс дерс корделіс гур джокстстзампенардс. [168]

Епістемон же йому сказав:

— Друже мій! Ви говорите язиком людським чи язиком Патленовим? А втім, ні, це мова ліхтарна.

Тоді Панурґ заглаголав так:

— Гере, ій єн спреке андерс ґеен теле даникерстен теле: мі донкт нохтан, аль єн cet ій нійт зен вордт, міуен ноот в клерт ґенох ват ій беґлере; ґеест мі оніт бермгерт лліхейт єт вер он ій ґефут мах цунах. [169]

Пантагрюель же йому сказав:

— Ясніше не стало.

Тоді Панурґ заглаголав так:

— Сеньйор! Де танто аблар йо сой кансадо. Нор ке супліко а вуеса реверенсіа ке міре а лес пресептос еванхелікос, пара ке ельос муеван вуеса ревверенсіа а ло ке ес де консьенсіа, і, сі ельос но бастаран пара мовер вуеса реверенсіа а п'єдад, супліко ке міре а ля п'єдад натураль, ла куаль йо крео ке ле мовра, комо ес де расон, і кон есто но діґо мас. [170]

Пантагрюель же на це зауважив:

— Годі-бо, мій друже! Я не сумніваюсь, що ви вільно володієте різними язиками. Тож-бо скажіть нам, як ваша ласка, такою мовою, яку ми зугарні зрозуміти.

Тоді зустрічний заглаголав так:

— Мін герре, ендоґ еґ мед інген тунґе таледе, люґесом буен, ок ускуліґ креатур, міне клеебон, ок міне легомема ґергед удвісералліґе кладіґ гувад тюнд меґ меест бегоф гіререб, сом ер сандерліх мад ок дрюкке: гварфор форбарме met омсюдер овермеґ: ок беф ель am ґюффук меґ ноґет; аф гвількет єґ канд стюре міне ґрендес маге, люґерус сон манд Церберо єн соппо форсеттр. Соо шаль тус леве ленґ оклюк саліхт. [171]

вернуться

161

Панурґ — хитрун, спритник (грекою).

вернуться

162

Паничу! Пошли вам Боже щастя й удачі! Знайте ж насамперед, милий паниченьку, що те, про що ви мене питаєте, сумне і гідне жалю; я міг би сказати вам чимало такого, що вам було б важко слухати, а мені розповідати, хоча старосвітські поети й оратори твердили у висловах своїх та афоризмах, ніби спогади про минулі напасті і митарства дають нам велику втіху (нім.).

вернуться

163

Ця фраза мовою, вигаданою автором.

вернуться

164

Мій синьйоре! Відомо вам, що козиця ніколи не співає з порожньою кишкою: достоту так само і я не зумію розповісти вам про свої блукання, перш ніж дістане звичну поживу бідолашне моє черево, на думку якого мої руки і зуби перестали виконувати свою звичну справу і їх покорчило (італ.).

вернуться

165

Мілорде! Якщо ви такі розумні на голову, як від природи великі на зріст, то повинні мати до мене співчуття, бо природа створила нас усіх рівними, але доля одних піднесла, інших же принизила. Одначе чеснота завжди поневіряється, а люди чеснотливі у зневазі: адже тільки визівнувши духа, людина стає хорошою (спотвор, гельськ.).

вернуться

166

Шановний пане! На всяку напасть — свої ліки, шануватися — ось що важко! Благаю вас, дайте наказ щодо мене; мені треба лише одного: звеліть нагодувати мене досита. А вже потім розпитуйте скільки влізе, хоть за двох: залишитесь удоволені, як Бог погодить (баск.).

вернуться

167

Карпалим — швидкий (грекою).

вернуться

168

Мова, вигадана Рабле.

вернуться

169

Пане! Всі язики, якими я говорю, — християнські. Але мені здається, що, аби я не мовив жодного слова, все ж лахи мої досить красномовно повідали б вам про мою мізерію. Будьте милосердні і дайте мені чогось підживитися (голл.).

вернуться

170

Сеньйоре! Я втомився від цих безконечних балачок. Тому благаю вашу ясновельможність узяти до уваги настанови євангельські, бо вони спонукають вашу ясновельможність чинити відповідно до велінь сумління. А як згаданих настанов не досить, щоб подвигнута вашу ясновельможність до милосердя, благаю вас узяти до уваги милосердя природне, на голос якого ви відгукнетесь, я певен, не менш жваво, ніж на голос розуму. І тут я вмовкаю (еспан.).

вернуться

171

Пане! Навіть у разі, якби я, наче малі діти і твар німа, не говорив жодною мовою, усе ж мій одяг і моя худорба ясно показали б вам, чого я потребую — їдла та питва. Згляньтеся наді мною і звеліть дати мені якоїсь поживи для приборкання люті моєї нестямно гавкучої кишки, подібно до того, як ставлять перед Цербером миску з супом. А ви живіть довго і щасливо (данськ.).