Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 50

Тут Панурґ потяг за свою довгу матню з китичкою, розтяг її на півтора ліктя і лівицею потримав її отак; правицею ж дістав помаранчу і, сім разів підкинувши її, восьмим разом стис овоч у п'ястуку правиці й безмовно підніс руку догори; потім затряс гарною своєю матнею, показуючи її Таумастові.

Таумаст тоді надув щоки, мов гудець, і випустив повітря, ніби надимав свиняче пуздро.

На те Панурґ устромив пальця лівиці собі у паністару, а ротом утяг повітря із присвистом, буцім висисав устрицю з черепашки або ж сьорбав юшку; потім розхилив рота і долонею правиці ляснув себе по губах, глибоко і голосно зітхнувши, так ніби те зітхання з поверхні діяфрагми пройшло через його трахею, і повторив він це шістнадцять разів.

А Таумаст тим часом сапав, як гусак.

Тоді Панурґ запхав указівця правиці собі в рота і міцно його затис, напруживши ротові м'язи, а потім витяг із ляскотом, ніби бухнула цяцькова гарматка, з якої дітвора стріляє редькою, і проробив це дев'ять разів поспіль.

Аж це Таумаст гукнув:

— Ага, панове, я збагнув, у чому секрет! Попав пальцем у небо!

Він вихопив свого запоясника і якийсь час тримав його вістрям донизу.

На те Панурґ узяв за край свою довгу матню і затряс її над стегнами; потім поклав руки, схрещені гребенем, на голову, висолопивши якомога язика і закотивши очі, мов коза під час конання.

— А, розумію, — сказав Таумаст. — Ну, а це?

І він приставив держак запоясника до грудей, а до вістря підніс долоню з підібганими пальцями.

На те Панурґ нагнув голову ліворуч, приставив середнього пальця до правого вуха, а бецмана підніс догори. Потім скрижував руки на грудях, п'ять разів кахикнув, а за п'ятим разом ще й ногою тупнув. Потім підніс лівицю і, стиснувши пальці в кулак, приставив щиколодку пучака до чола, а правицею бухнув шість разів себе у груди.

Таумаст, очевидно, не вдоволений, приставив бецмана лівиці до кінчика носа, а решту пальців тієї самої руки стис у кулак.

Тоді Панурґ притулив два головні пальці до кутика рота, якомога його розтяг і вищирив зуби, а потім палюхами добряче надавив на повіки і скривив, як здалося глядачам, досить шкарадну гримасу.

Розділ XX

Як Таумаст вихваляв Панурґові чесноти та вченість

Та ось Таумаст устав і, скинувши шапочку, подякував Панурґові за люб'язність; а потім голосно звернувся до всієї аудиторії:

— Мостиві панове! Я хочу нагадати вам євангельські слова: Et ecce plus quant Salomon hic [217]. Перед вами — безцінний скарб, я маю на увазі пана Пантаґрюеля, чия слава принадила мене сюди з глибини Англії, бо я прагнув побалакати з ним про цікаві для мене нерозв'язні проблеми магії, алхімії, кабали, геомантії, астрології, а також філософії.

Зараз я сердитий на його славу, мені здається, їй завидки до нього, бо вона не відповідає і тисячній частці того, що є насправді.

Ви бачили, як його учень, самотужки, уконтентував мене і повідав мені більше, ніж я його питав; до того ж звів мені на очі й зараз же розвіяв інші темні місця, які я проочив. Запевняю вас, що він відкрив мені справжнє джерело і безодню енциклопедичних знань та ще й таким робом, про який ніхто на крузі земнім ще й гадки не має, я мовлю про наш диспут, який ми вели знаками, не допомагаючи собі жодним словом. Тож-бо я викладу письмово те, що ми обговорювали і розв'язали, аби люди не думали, що то все смішки, а тоді видрукую, аби кожному, як мені, це стало за науку, та вже нині ви можете судити, як би глаголав учитель, якщо навіть учень домігся таких пруесів, бо Non est discipulus super magistrum. [218]

Отож, хвалімо Бога, а я теж уклінно дякую вам за появлену мені честь. Хай Бог не помине вас своєю ласкою!

Так само красно подякував усім слухащим і Пантагрюель, після чого повів Таумаста до себе снідати, і, будьте певні, вони пили на розстебнутий живіт, — бо в ту добу животи застібали на всі ґудзики, як нині комірці, — і допивалися до того, що питали одне в одного: «А з ким маю честь?..»

Пречиста Діво, як же вони хлистали й дули, як фляшки гуляли і як самі вони горлали:

— Сип!

— Подавай!

— Пахолку, вина!

— Лий, хай тобі грець, лий!

На носа припало не менше двадцяти п'яти-тридцяти бочок, і знаєте, як вони пили? Sicut terra sine aqua [219], бо стояла спека і змагала спрага.

Що ж до засад, від Таумаста висунутих, а також знаків, яких диспутанти уживали, то я міг би те все вам викласти за їхніми ж власними розповідями, але до мене дійшло, що Таумаст зладив про це велику книгу й оприлюднив у Лондоні, висвітливши все там до цяти. Тому я наразі утримуюсь.

Розділ XXI

Як Панурґ залюбився у великосвітню пані паризійку

Ім'я Панурґове завдяки звитязі над англійцем прогуло на весь город Париж; отож він віддав належне своїй матні і звелів вигаптувати її за римською модою. Панурґа всюди величали, навіть пісню про нього склали, якої виспівувала дітвора, ідучи до школи, він став бажаним гостем у товаристві пань та панночок і через це так запаношився, що замислив смалити литки до однієї великосвітньої пані.

І справді, нехтуючи всякі церемонії та антимонії, до яких удаються замріяні стогни-душі, постувальники і безскоромники, він якось узяв та їй і ляпнув:

— Пані! Було б украй пожиточно для панства, любо для вас, почесно для вашого роду, а для мене просто надоба, щоб ви од мене понесли. Я маху не дам — самі побачите на ділі.

На таку його мову пані на сто льє турнула його від себе зі словами:

— Отакецький нахаба! Розпускати отак губу — як ви смієте? Ви що, не знаєте, з ким гуторите? Геть із-перед моїх очей і щоб духу вашого не було! Бо як сунетесь, я звелю вам руки й ноги відрубати.

— Та я (сказав він) пожертвую вже відрубаними і руками і ногами, якщо ми з вами пожируємо, помахаємося, бо осьо (показав він на свою довгу матню) панята Соловей Юрливий, він вас затанцює так, що дійме до самого шниру. Він такий ґалантний любусь, перш ніж допекти до живого, обнишпорить найдрібніші закапелочки і найчарівніші гарненькі жирові згортки, а після його перебування доведеться тільки підвихнути.

На те у відповідь пані:

— Геть, зухвальцю, геть! Ще одне слово, і я покличу людей — вони на болото вас зіб'ють.

— Го! (сказав Панурґ). То ви така сердита на словах, або мене ваше личко ошукує. Радше земля злине в небо, а небо спаде в тартар і вся натура розіпсіє, ніж у такої вроди і гожости, як ви, знайдеться крапля жовчі чи підступности. Недарма кажуть, що, на жаль,

Але тут ідеться про грубу красу. А ваша врода така пишна, така дивовижна, така небесна, що мимоволі думаєш: ця врода дана вам як взірець, аби ми бачили, що вона може вчинити, появивши всю свою потугу та вмілість. Ви — мед, ви — сахарь, ви — манна небесна.

То вам Парис мав золоту путівочку віддати, а не Венері, не Юноні і не Мінерві; ніколи-бо не було такої величі у Юноні, такої мудрости у Мінерві й такої гожости у Венері.

О небесні боги і богині! Блаженний той, кому ви дозволите обняти таку жінку, поцілувати її і почовгати своїм салом об її сало. І, далебі, це буду я — я бачу, що вона нетямиться від мене. Так мені прирекли феї, я це знаю і йду за їхнім віщуванням. Отож не марнуймо часу, ваше кубельце, мій горобчик!

Він хотів її лапнути, але вона вдала, ніби кидається до вікна сусідів на ґвалт гукати.

Тут Панурґ узяв ноги на плечі й, тікаючи, крикнув:

— Пані! Стривайте, не хапайтеся звати, я сам збігаю по них!

Отак він пішов собі на виступці, піймавши облизня, і не дуже цим журився.

Назавтра він застав пані в церкві, куди вона прийшла на обідню. На вході він подав їй святої води й низесенько вклонився; відтак уклякнув біля неї і сказав: