Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 68

— Так само (відповів Пантагрюель) й у ваших твердженнях стільки цих якщо і але, що годі щось на них сперти чи бодай з них що-небудь вивести. Адже ви кріпитеся, як диня на морозі! Ось у цьому і заковика: решту вже визначає доля і небесні скрижалі.

Ми знаємо чимало людей, ущасливлених від цієї події, ніби в їхньому шлюбі сталося справдження вічного раювання. Інших мар'яж унещасливлює настільки, що бісам, які спокушають печерників у пустелях Тебаїди і Монсеррата, і то ведеться краще. Якщо ви вже зважились на цей крок, то зав'яжіть очі, голову нахиліть, поцілуйте землю і з Богом — гайда, вперед! Жодної поруки я вам не дам.

Зрештою, можна, як побажаєте, зробити ось яку спробу. Принесіть-но Верґілієві твори, тричі розгорніть книгу нігтем, і ми звідаємо, за числом вірша (домовившись, як рахувати, загодя), яким вийде у вас шлюб.

Так само й гомеричні ворожіння не одному підказували його долю, як свідчить Сократ; коли йому у глибці прочитали рядки з Ахіллової промови (Іліада, пісня 9):

він здогадався, що помре за три дні, і запевнив у цьому Есхіна, як про це сповіщає Платон у Крітоні, Цицерон на початку De divinatione [242] і Діоген Лаертський;

як свідчить Опілій Макрін; він прагнув знати, чи стане римським цезарем, і йому випала така сентенція (Іліада, пісня 8):

І справді: він був уже старий і посів імператорський трон лише на рік і два місяці, а потім його скинув і вбив молодий і завзятий Геліогабал;

як свідчить Брут; він захотів довідатись, чим закінчиться Фарсальська битва, в якій він наклав головою, загинув за рядком вірша з Патроклової промови (Іліада, пісня 16):

Саме Аполлон був у цій битві бойовим гаслом.

Так само і ворожба за Верґілієм у старосвітчину була дуже відома і віщувала всі незвичайні випадки і великі події, тобто за тронування нового цезаря, як це було з Олександром Севером, чию долю підказав такий вірш (Енеїда, книга 6):

А через кілька років він і справді став римським цезарем.

А римський цезар Адріан, катуючись незнанням, як до нього ставиться Траян, заглянув у Верґілієві віщування і натрапив на такі вірші (Енеїда, книга 6):

Скоро його всиновив Траян, і він заступив його на престолі.

Щодо преславного Клавдія Другого, римського цезаря, то йому доля послала такий вірш (Енеїда, книга 1):

І справді: він панував лише два роки.

Той самий цезар, збираючись передати владу своєму братові ІСвинтилу, наткнувся на такий вірш (Енеїда, книга 6):

Так воно й склалося, бо того вбито через сімнадцять днів після приходу до влади.

Те саме нещастя зуспіло і цезаря Гордіана Молодшого.

Клавдію Альбіну, цікавому, яка ж буде його доля, випало ось що (Енеїда, книга 6):

Щодо боговитого цезаря Клавдія, Аврелієвого попередника, то йому, на питання про його нащадків, вийшло таке (Енеїда, книга 1):

І справді: він заклав довгий рід нащадків.

Що ж до пана П'єра Амі, то він з'ясовував, чи здолає врятуватися від гномів та ельфів, і наткнувся на такий вірш (Енеїда, книга 3):

Він утік від гномів та ельфів, цілий і здоровий.

І ще можна навести безліч випадків — ось тільки довго розповідати, — коли справдилося все напророчене у віршах.

Одначе, аби ви не розчарувалися, я не стану вас переконувати, що таке ворожбитство непохибне.

Розділ XI

Як Пантаґрюель доводив осудність ворожби на костях

— Кинути три кості (сказав Панурґ) — було б куди ліпше і замашніше.

— Ні, — відповів Пантаґрюель. — Таке ворожбитство облудне, незаконне і геть-то неподобне. Ніколи не ворожіть. Богоненавидну книгу Як ворожать на костях скапарив во время оно ворог і триворог, сам сатана в Ахаї, що біля Бури, і перед статуєю Геркулеса Бурського непутив колись, як скрізь непутить і нині, безліч простаків, ловлячи їх у тенета. Ви самі здорові знаєте, як Ґарґантюа, мій отець, заборонив її в усьому своєму королівстві, спалив її, вкупі з гравюрами і дошками, знищив, викорінив і виполов, як дуже небезпечну заразу.

Усе, що я сказав про кості, можна сказати і про паці. Ворожба на пацях теж облуда. І не згадуйте про те, як Тиберій вправно кидав паці до Апонської криниці Геронового оракула. На ці гачки надить лукавий простацтво на його вічну згубу.

І все ж, коли вам так приспічило, хай буде по-вашому: киньте три кості на цьому самому столі. На сторінці, яку ви розгорнете, ми візьмемо вірші відповідно до суми набраних очок. Кості маєте?

— Повний черес, — відповів Панурґ. — Це ж бо бісовий листок, за твердженням, яке дає Мерлін Коккай у книзі другій De рatria Diabolorum. Якщо біс побачить, що при мені нема костей, то це все одно як ніби я не мав би при собі зеленого листка.

Панурґ дістав і кинув кості, і йому випало п'ять, шість, п'ять.

— Всього шістнадцять (сказав Панурґ). Візьмемо на розгорнутій сторінці вірш шістнадцятий. Число мені подобається, я певен, що мене чекає щось гарне. От я врубаюся в купу чортів, як вганяється куля в лаву скраклів або ядро в піхотний батальйон. Присягаюся, бісове кодло: першої шлюбної ночі стільки ж разів я шпокну мою майбутню жінку!