Зруйновані зорі - Авраменко Олег Евгеньевич. Страница 12

— Добре, капітане, зараз я з ними поговорю. Ваше завдання вам зрозуміле?

— Так, сер. Прямувати через Ґамму Індри до Терри-Ґаллії.

— Правильно. Спробуйте вкластися в п’ятнадцять—двадцять годин об’єктивного часу. Зможете?

Я подумки прикинув: дев’ятнадцять звичайних стрибків по каналах першого роду і один затяжний, із запущеним на повну потужність резонансним ґенератором. Запасів дейтерію вистачить. Часу, мабуть, також. „Зоря Свободи“ — швидкохідний і високоманеврений крейсер; свого часу я провів на ньому тридцять два стрибки менш ніж за добу.

— Так, сер, встигну. Проблемно, але встигну.

— Постарайтеся, капітане. На Террі-Ґаллії має відбутися позачергове засідання Ради Співдружності на найвищому рівні, а у вас на борту голова федерального уряду Землі… — Його погляд ковзнув трохи вбік. — А-а, от і ви, докторе Карно. Мої вітання.

— Здрастуйте, адмірале, — відповів Поль Карно, який непомітно підійшов до мене і став поряд із моїм кріслом. — Ви поясните, що відбувається?

— Ґаббари активізувалися, пане голово. Втім, це ще м’яко сказано. Вони ніби збожеволіли — атакували понад два десятки альвійських планет, а також усі одинадцять людських, що перебувають під контролем Четверного Союзу.

— Причини?

— Альви знищили ґаббарську планету Джейхану у Великій Маґеллановій Хмарі.

Карно кивнув.

— Я був упевнений, що альви не залишать без відповіді бомбардування Мельмака. Але до чого тут людські планети?

— Очевидно ґаббари вирішили, що тут не обійшлося без нашої допомоги. Інші чужинці, до речі, теж так вважають. Вони не сумніваються, що їхні волохаті друзяки вступили з людьми в сепаратну змову й отримали від нас зброю величезної руйнівної сили.

— Господи! Це була ґлюонна бомба?

— Гірше, значно гірше. Альви знищили не лише планету, а всю систему. Вони підірвали зорю. Жовтий карлик спектрального класу G3. Розумієте?

Краєм ока я побачив, як Клод Брісо напружився у своєму кріслі, його обличчя мертвотно зблідло, а губи беззвучно заворушилися.

— О-о чорт! — вичавив із себе приголомшений Поль Карно. — Невже…

— У цьому немає жодних сумнівів, — кивнув адмірал Морен. — Під час атаки альвійського флоту в локальному просторі Джейхани перебував розвідувальний корабель дварків. Він залишив систему безпосередньо перед вибухом, його навіть зачепило нейтринним спалахом. Дварки були такі люб’язні… вірніше, такі налякані, що передали нам копії даних зовнішнього спостереження. Їх аналіз підтвердив наші найгірші побоювання.

Завжди стриманий і коректний прем’єр-міністр Землі раптом вибухнув потоком лайки, подеколи не зовсім цензурної. А Клод Брісо сидів наче паралізований, і в його очах крижанів жах.

— Це зрада, — хрипло промовив він. — Або…

— Добре, коли зрада, — розчувши його, похмуро озвався адмірал Морен. — Це ще півбіди. А от якщо „або“… Тоді нам лиха не минути!

6

Цього разу я встановив свій особистий рекорд — дев’ятнадцять гіперпереходів першого роду лише за сім з половиною годин. Тут, звісно, не останню роль зіграв і вдало прокладений маршрут: вхідні та вихідні канали були розташовані не дуже далеко один від одного, тож не доводилося витрачати багато часу на маневри в дром-зонах проміжних систем. А решта було справою техніки — і, додам без зайвої скромності, пілотської майстерності.

Більшість кораблів супроводу безнадійно відстали від нас уже після перших чотирьох стрибків, кілька найспритніших слідували за нами ще протягом двох годин, але потім теж здалися, і другу половину шляху ми подолали на самоті, аж поки досягли зорі USCG 192-476308-615 за Універсальним Ґалактичним Каталоґом, яка в секретному реєстрі Об’єднаного Комітету фіґурувала під кодовим найменуванням ПП-94, де ПП позначало „Перевалочний Пункт“. Звідси до Терри-Ґаллії вів досліджений, але невідомий для чужинців канал другого роду. Саме по ньому понад сім років тому вирушив на своє останнє завдання капітан першого ранґу Жофрей Леблан, мій далекий родич по чоловічій лінії, людина, чия донька тепер називала мене батьком.

Увесь шлях до системи ПП-94 я керував кораблем самостійно, без допомоги другого пілота, оскільки ще на початку серії стрибків відправив Сіґурдсона спати, щоб згодом він змінив мене на вахті. Як і всі ми, Лайф був украй схвильований останніми подіями, особливо звісткою про жахливу зброю, яку застосували альви, та разом з тим він мав залізні нерви і зумів заснути навіть без запропонованого Рітою заспокійливого.

У штурманській рубці мені асистувала лише Анн-Марі. Рашель я також примусив піти відпочити, а Клод Брісо з Полем Карно пішли самі відразу після розмови з адміралом Мореном — очевидно, їм було що обговорити. Мені так і кортіло скористатися своїм доступом до всіх приміщень корабля й послухати їхню розмову, яка обіцяла бути надзвичайно цікавою. Проте я встояв перед спокусою, розуміючи, що йдеться про дуже секретні й украй небезпечні речі. До того ж поряд зі мною була співробітниця контррозвідки, яка нізащо б не дозволила мені утнути таку дурницю.

Це, втім, не завадило нам з Анн-Марі у вільні хвилини обговорювати почуте, і незабаром ми дійшли висновку, що нова зброя альвів — щось принципово інше, ніж надпотужна ґлюонна бомба дальнього радіусу дії.

— У зорях, що знаходяться на головній послідовності, дуже мало радіоактивних елементів, — сказав я. — Їх одночасний розпад призведе лише до короткочасного і, зрештою, незначного збільшення світності. Зовсім інше, коли зоря старіє, випалює весь свій водень, і в ній починає горіти гелій, а потім і важчі ядра.

— Але світило Джейхани належало до спектрального класу G3, — зазначила Анн-Марі. — Адмірал Морен це особливо підкреслив. Та й узагалі, понад дев’яносто відсотків придатних для життя планет обертаються навколо зірок головної послідовності. Тож ґлюонні бомби для них не страшні. Хоча… — вона замислилася. — Якщо припустити, що ця зброя не послаблює внутрішньоядерні зв’язки, а навпаки — посилює їх. У сто, тисячу, навіть у мільйон разів.

— Ну, тоді цілком можливо, — погодився я. — Багатократне прискорення термоядерного синтезу, зоря не витримує внутрішнього тиску і вибухає.

Ми замовкли, оскільки корабель наблизився до ділянки входу-виходу потрібного нам каналу, і я приступив до підготовки чергового стрибка.

Неповні дві хвилини гіперпереходу першого роду, повернення у звичайний простір, орієнтація в дром-зоні, курс до наступного каналу.

— Судячи з реакції адмірала Брісо і доктора Карно, — знову заговорив я, коли з маневрами було закінчено, — їм відома ця зброя.

— І не просто відома. Даю руку на відсіч, що ми її маємо. От тільки чому жодного разу не застосували?

— Може, через її руйнівну силу? Підривати цілі зорі — це вже занадто.

— Зате ефектно. Дуже ефектно. Ви ж самі бачили, капітане, як це подіяло на ґаббарів. Вони озвіріли й кинулись у бій, незважаючи на те, що за першим таким ударом можуть бути й інші… — Анн-Марі раптом замовкла. — А це ідея!

— Про що ви?

— Зрада, про яку казав адмірал Брісо. Точніше, провокація. Хтось із наших підсунув цю пекельну машину альвам, щоб вони застосували її проти ґаббарів. Це, без сумніву, ще більше загострить протистояння між чужинцями й прискорить їхнє взаємне винищення.

Я ненадовго замислився.

— Ні, виключено. Лише божевільний міг піти на таку авантюру — і то навряд. Дати до рук альвів такий сильний козир… Адже цю зброю залюбки можна повернути і проти нас. Захистити від неї нездатні й заблоковані нами дром-зони. Кілька років польоту в звичайному просторі від однієї з найближчих зірок, атака на Сонце — і все, немає ні Землі, ні Сонячної системи. Причому корабель необов’язково має бути з екіпажем, вистачить і автоматичного, зі спеціальною проґрамою.

— А можна зовсім не давати альвам цю зброю, — наполягала на своїй версії Анн-Марі. — Тобто не ділитися з ними технолоґією. Припустімо, під прикриттям альвійського вторгнення до системи Джейхани увійшов наш корабель і скинув на зорю цю супербомбу. Або інший варіант: альвам запропонували вже готовий до використання пристрій, але попередили, що при спробі розібрати його він вибухне. І природно, запроґрамували на самоліквідацію — скажімо, по завершенні доби.