Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер. Страница 2

Міф Ле Ґуїн єдиний і взаємопов'язаний. Вона завиграшки поєднує гностичну теорію Заходу із двозначною східною притчею, неймовірним чином роблячи свої книги сучасними і мудрими. Символи жіночого і чоловічого начал — Інь і Янь, офірування, магічні танці і гімни, — все це певним чином лише сцена.

"Людина хотіла би побачити мету, до якої рухається, — казав Оґіон Мовчазний, мудрий учитель Геда, — але вона не зможе її побачити, аж поки не повернеться назад, поки не повернеться до своїх витоків, не збереже пам'ять про них у своїй душі..." ("Чарівник Земномор'я").

Герої творів Ле Ґуїн охороняють і порушують заборони, йдучи за покликом серця. Жінки закохуються і виховують дітей. Ле Ґуїн, сама дружина, матір трьох дітей, захопившись у 80-х роках феміністичним рухом, у романі "Техану" створює відповідний її переконанням сильний і незалежний образ селянки Тенар. Убогий первіснообщинний побут, описаний настільки майстерно, що можна пригадати, де саме на господарському подвір'ї стоять глиняні горщики, — прекрасна декорація для людського бунту.

"Спочатку я була пристрасно захоплена феміністичним рухом, — через кілька років після видання книги розповість Урсула. — Але якось мені до рук потрапила "Антологія жіночої літератури". Я прочитала її якнайуважніше і ... не знайшла там нічого, що б заслуговувало на увагу. Усе це можна було викинути на смітник. Я зрозуміла, що бунт і проблема людської свободи лежить за межами містечкового сексизму. Жінка і мужчина дорослішають абсолютно по-різному. Вони можуть сперечатися і ділити щось між собою. А справжня доля вибирає людину зовсім за іншим принципом".

До шістдесятиріччя Урсула Ле Ґуїн написала 16 романів, 4 збірки віршів, десятки дитячих книжок, більше сотні оповідань. Вона намагається ігнорувати пресу і рекламні кампанії видавництв. У глобальній мережі Інтернет розкидані сторінки прихильників, підробні інтерв'ю, комп'ютерні ігри, написані за мотивами кращих її сюжетів. Намальовані чарівники літають на вогнедишних драконах по монітору.

Здавалося б, легенда і вигадка ніяк не можуть проникнути в русло технічного прогресу і повноправно поселитися там, де врешті-решт перемагає науковий досвід, технологія. Але, схоже, цікавість людей, як і раніше, прагне до таємниць неможливого і потойбічного. А каламутні води минулого примушують смертного відчувати сакральну природу речей — на землі, у повітрі і навіть в комп'ютерній мережі.

"Якби ви могли вибрати, в яку епоху жити, то де би ви поселилися?" — запитав її представник польського фен-клубу. — "Тут і зараз. Майбутнє видається тривожним і безликим. Минуле краще пам'ятати, щоб воно не повторилося. Я повністю віддаюся сьогоденню. Мене більше хвилює інше запитання, і воно найголовніше: чому все ж у людини немає можливості вільного вибору? А це вже зовсім інша тема, друзі", — з усмішкою відповіла письменниця.

У Портленді, що у штаті Орегон, на вулиці, про яку журналісти вже дізналися, а тому втратили до неї палкий інтерес, живе сімдесятишестирічна письменниця і чаклунка Урсула Ле Ґуїн. Вона прокидається рано-вранці і одразу ж, ледве перекусивши, береться до праці. У перервах вона слухає музику або читає хорошу книгу, — чи то "Війну і мир" Л. Толстого, чи "Сатирикон" Петронія. До неї, як і в часи її викладацької діяльності, заходять учні. Вона пригощає їх морозивом, каже, що не любить подорожувати, хіба що прогулюватись берегом океану, — як колись давно в дитинстві. Вона вислуховує зі строгою увагою їхні перші оповідання.

Потім, поки учні доїдають смачний яблучний пиріг, вона тихо, але владно повторює їм: "Пам'ятайте, що казка починається з непокори". І якщо колись правителі всерйоз заборонять пропаганду чарів, то обов'язково закрутиться нове коло захоплюючих подорожей і перемог в ім'я істини і світла.

"Гед простягнув до неї руки, впустив палицю і міцно схопив її — ту чорну частину власного "я", яка тягнулася йому назустріч. Світло і пітьма зустрілися, з'єдналися, злилися воєдино". ("Чарівник Земномор'я")

Ганна Осадчук

ЧАРІВНИК ЗЕМНОМОР'Я

ВОЇНИ В ТУМАНІ

Острів Ґонт — це скелястий клапоть землі, що горою піднімається над розтерзаним та пошматованим бурями Північно-Східним морем і тягнеться майже милю. Ґонт віддавна славиться чаклунами. Чимало ґонтійців покинули рідні містечка, розкидані по високогір'ях, і порти, розташовані в темних і вузьких бухтах, та й подалися на службу до Володарів Архіпелагу. Деякі з них залишалися там магами чи ворожбитами. Інші мандрували островами Земномор'я у пошуках пригод. Кажуть, що найбільше доріг сходив і найбільшої слави зажив чоловік на прізвисько Яструб, котрому судилося стати Повелителем драконів та Архімагом. Про його життя розповідають балади "Гедові подвиги" та численні пісні. Однак ця розповідь про часи давніші, ніж його слава, і старіші, ніж присвячені йому пісні.

Він народився у відлюдному селищі Десять Вільх, яке загубилося високо у горах над Північною Долиною. Униз від нього східчастими схилами Долини збігають до моря лани та пасовища, а на вигинах річки Ар примостились інші села. І тільки ліс височить над Десятьма Вільхами, піднімаючись пасмами вгору, аж до голих засніжених скель.

Ім'я Д'юні, як його звали у дитинстві, дала йому мати. Ім'я та життя — це все, що вона залишила по собі, бо померла, коли хлопчику не виповнилося навіть року. Батько — сільський коваль, що знався й на спижарстві [1], був похмурим мовчазним чоловіком. Шестеро старших братів Д'юні один за одним покинули дім, зайнявшись хто землеробством, хто — мореплавством, а хто й ковалював по інших містах Північної Долини. Отже, нікому було огорнути хлопця ласкою та теплом. Він зростав, наче дикий бур'ян, і вигнався у високого, меткого, галасливого та гордовитого хлопця із запальною вдачею. Разом із жменькою інших сільських дітей Д'юні випасав кіз на стрімких схилах над гірськими потічками, а змужнівши, роздмухував великий ковальський міх у кузні. Батько, за допомогою стусанів і різок, зробив собі із нього ковальчука.

Проте із Д'юні було мало користі. Він щоразу втікав і десь зникав, вештаючись лісовими хащами або купаючись у загатах холодної та швидкоплинної, як усі інші річки Ґонту, Ари. Часто він долав скелясті схили та круті підйоми, видираючись на гірські вершини, що височіли над лісами і звідки виднілося море — безмежний північний океан, де пишався найвеличніший із островів — Королівський.

У тому самому селищі мешкала сестра його покійної матері. Вона доглядала хлопчика, коли той був немовлям. Коли ж він підріс, то тітка перестала звертати на нього увагу. Проте вона справила неабиякий вплив на подальшу долю Д'юні. Коли хлопцеві виповнилося сім років, і той навіть гадки не мав про чари та магію, якими сповнений світ, Д'юні випадково побачив, як тітка, промовивши лише кілька незрозумілих слів, схожих на віршик, змусила козу слухняно зістрибнути із солом'яної стріхи на землю. Хлопця це дуже вразило, адже він ніколи не бачив, щоби слова мали таку владу.