Загублена земля - Кінг Стівен. Страница 40

Джейк узяв сендвіч і відкусив здоровий шмат. Його улюблений, з копченою ковбасою і сиром. Це був ще один плюс місіс Шоу — вона завжди знала, що він любить. Його мати, наприклад, досі була певна, що він любить їсти кукурудзу з качана і терпіти не може брюсельської капусти.

— Скажіть їм, будь ласка, що зі мною все гаразд. А таткові перекажіть, що я шкодую за свої грубі слова.

Насправді він не шкодував, але батькові це вибачення було потрібне, як повітря. Щойно місіс Шоу його перекаже, таточко зможе зі спокійною душею й надалі себе ошукувати — він виконав свій батьківський обов'язок, і все добре, все добре, у нього в житті все добре.

— Я перепрацювався перед іспитами, — сказав Джейк із повним ротом, — і сьогодні вранці мені стало недобре. Я наче був у ступорі. Мені треба було вийти надвір, інакше я б задихнувся. — Джейк помацав висохлу кірку крові на лобі. — А це… скажіть мамі, що це пусте. Мене ніхто не грабував. То я по–дурному впав. Перечепився через візок поштового вантажника. Це просто подряпина. В очах у мене не двоїться, навіть голова вже не болить.

Місіс Шоу кивнула.

— Тепер я розумію… крута школа й таке інше. Ти просто перенервувався. Нічого страшного, Джонні, не треба цього соромитися. Останні кілька тижнів ти справді був не при собі.

— Тепер, здається, я в нормі. Мабуть, доведеться переписувати іспитовий твір з англійської, та…

— Ох! — раптом сказала місіс Шоу і спантеличено на нього подивилася. Вона поклала «Чарлі Чух–Чуха» на письмовий стіл. — Геть із голови вилетіло! Твій учитель французької дещо тобі передав. Піду принесу.

І вийшла з кімнати. Джейк не хотів завдавати містерові Бісету клопотів, бо ж той був доброю людиною. Але, судячи з того, що вчитель сам прийшов до них додому, він таки хвилювався. Джейк здогадувався, що вчителі зі школи Пайпера вкрай рідко відвідують батьків учнів особисто. І став думати–гадати, що ж таке міг залишити для нього містер Бісет. На думку не спадало нічого кращого, ніж запрошення до містера Гочкіса, шкільного психіатра. Ще сьогодні вранці це налякало б хлопчика до смерті, але зараз він був абсолютно спокійний.

Сьогодні ввечері важливою була тільки троянда.

Джейк вп'явся зубами в другий сендвіч. Місіс Шоу не зачинила за собою дверей, тож тепер йому було чути, як вона розмовляє з батьками. Скидалося на те, що вони обоє вже трохи заспокоїлися. Джейк випив молоко і взявся за тарілку з яблучним пирогом. А через кілька хвилин повернулася місіс Шоу. В руках у неї була до болю знайома синя течка.

І Джейк зрозумів, що в нього ще залишилися деякі запаси страху. Учні і вчителі — вони всі вже знають про нього, і вже нічого не зміниш. Та все одно він не був у захваті від того, що всі знають, що він несповна розуму. Що всі його обговорюють.

Спереду до течки був прикріплений маленький конверт.

Розкриваючи його, Джейк подивився на місіс Шоу.

— Як там мої старі?

Вона злегка всміхнулася.

— Батько попросив спитати в тебе, чого ти нікому не сказав, що у тебе Переляк Перед Іспитами. Виявляється, у нього самого таке було, коли він учився в школі… так, два чи три рази.

Джейка це вразило до глибини душі. Батько був не з тих, хто поринає у спогади, що починаються словами: «Коли я був малий…» Джейк спробував уявити батька хлопчиком, який дуже боїться іспитів, але йому це не дуже добре вдалося… найбільше, на що він спромігся, — негарний образ задерикуватого карлика в пайперівській сорочці, карлика в ковбойських чоботях, зроблених на замовлення, карлика з коротким чорним волоссям, Що дико стирчить на голові.

Записка була від містера Бісета.

Дорогий Джоне,

Бонні Ейвері розповіла мені, що ти завчасно пішов з уроків. Вона дуже хвилювалася за тебе, і я також стурбований, хоча з нашими учнями вже таке траплялося, особливо під час Іспитового Тижня. Дуже тебе прошу: завтра вранці перед уроками зайди до мене. Згода? Будь–які проблеми можна розв'язати. Якщо ти відчуваєш тягар іспитів (повторюю, таке трапляється дуже часто), то можна домовитися, і ти складеш їх пізніше. Ми хочемо, щоб ти був здоровий. Це все, що нас турбує. Якщо схочеш, можеш зателефонувати мені сьогодні ввечері. Мій телефон 555–7661. Спати я лягаю опівночі.

Не забувай, що ми всі дуже тебе любимо. Ми на твоєму боці.

A votre sante^[8]

Сльози навернулися Джейку на очі. Як чудово, що про нього дбають. Просто дивовижно. Але було ще й інше, те, про що в записці прямо не йшлося. Ще дивовижніше. Тепло, турбота і спроба (хоч і не надто вдала) зрозуміти й втішити.

Внизу записки містер Бісет домалював стрілочку. Джейк перевернув аркуш і прочитав:

«До речі, Бонні попросила передати тобі ось це. Щиро вітаю!»

Вітаю? Що це, в біса, означає?

Джейк розкрив течку. До першої сторінки його Іспитового Твору був прикріплений скріпкою аркуш паперу. Бланк під шапкою: З КАБІНЕТУ БОНІТИ ЕЙВЕРІ. Дедалі більше дивуючись, Джейк прочитав написані чорнильною ручкою і гострим почерком рядки.

Джоне,

я не маю сумнівів у тому, що Леонард вже озвучив тобі наші переживання (йому це вдається, як нікому іншому), тож дозволь мені сказати кілька слів про твій Іспитовий Твір, який я прочитала й оцінила у вільний час. Його самобутність справила на мене величезне враження. Це найкращий з–поміж усіх учнівських творів, які я читала за останні кілька років. Фігура повторення, яку ти використовуєш («…ось у чому правда») — гарна знахідка, але я чудово розумію, що насправді це лише прийом. Справжня цінність твору — в символах, що спочатку з'являються у вигляді зображень поїзда і дверей на титульній сторінці, а потім проходять через увесь твір. Ця символізація сягає свого логічного завершення в зображенні «чорної вежі», яку я особисто схильна вважати твоїм протестом проти всезагальних амбіцій — фальшивих і до того ж небезпечних.

Я не вдаватиму, що розумію всі символи (наприклад, такі, як «Дама Тіней», «стрілець»). Але, гадаю, цілком очевидно, що самого себе ти вивів у образі «в'язня» (школи, суспільства тощо), а систему освіти зобразив як «Велемовного Демона». Можливо, «Роланд» і «стрілець» — одна й та сама авторитетна особа, наприклад, твій батько? Мене так заінтригувало це питання, що я пошукала його ім'я в твоїх шкільних документах. Виявилося, що його звуть Елмер, але я помітила, що середній ініціал — «Р.»

Як на мене, то це дуже провокативно. А можливо, це ім'я — подвійний символ, у якому образ твого батька тісно переплітається з сюжетом поеми Роберта Браунінга «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов» ? Правду кажучи, більшості учнів я не ставлю таких питань, але ж я знаю, як багато ти читаєш!

Хай там як, я вражена до глибини душі. Молодші учні дуже люблять вдаватися до так званого потоку свідомості, але їм рідко вдається контролювати його. А ти надзвичайно вдало поєднав потік свідомості з мовою символів.

Браво!

Зайди до мене, коли знову повернешся до занять. Я хочу обговорити з тобою можливість публікації твого твору в першому випуску студентського журналу наступного року.

Б. Ейвері

P. S. Якщо ти пішов сьогодні зі школи, бо мав сумніви, чи я зможу зрозуміти твій глибокий Іспитовий Твір, то, сподіваюся, мені вдалося їх розвіяти.

Джейк витяг аркуш з–під скріпки, відкриваючи титульну сторінку свого на диво самобутнього і глибоко символічного Іспитового Твору. На ній міс Ейвері вивела й обвела червоною ручкою оцінку: А+. А під нею написала: МОЛОДЕЦЬ!!!

І тут сміх, що душив Джейка, вирвався назовні.

Вибухами реготу з нього виходив цілісінький той день — довгий, страшний, сумбурний, підбадьорливий, загадковий. Джейк упав на стілець і закинув голову назад, тримаючись руками за живіт. З очей лилися сльози.

Він сміявся, поки не охрип. Але варто було трохи заспокоїтися, як в око впадав котрийсь із рядків доброзичливого відгуку міс Ейвері, і Джейк знову реготав до нестями. Він не помітив, як до дверей підійшов батько. Елмер Чемберз обвів його спантеличеним тривожним поглядом і, хитаючи головою, пішов геть.