Парфуми - Зюскинд Патрик. Страница 14

Він відвів руку. Який зворушливий вигляд мав робочий стіл! Усе лежало напоготові: скляна ванночка для ароматизованої води, скло для сушіння, мисочки для розмішування тинктур, лопаточка, пензлики, ножиці. Здавалося, ці речі просто сплять собі, бо в кімнаті темно. І вони знову оживуть завтра вранці. Може, йому забрати цей стіл з собою до Мессіни? І частину свого начиння, тільки найважливіші речі?.. За цим столом дуже добре сиділося й працювалося. Він був увесь дубовий, ще й скріплений поперечними розкосами, так що нічого на цьому столі не тремтіло й не хиталося, на ньому не залишалося слідів ні від кислоти, ні від олії, ні від ножа. Але ж доставити його судном до Мессіни коштуватиме ціле багатство! І тому завтра його буде продано, цей стіл буде продано, як і все, що на ньому, під ним і біля нього. Все буде продано. Бо хоч у Бальдіні й сентиментальне серце, але в нього й сильна вдача, тому, хоч як важко йому буде, він виконає своє рішення; зі сльозами на очах віддасть він усе, але все одно зробить це, бо переконаний, що чинить правильно, він отримав знак.

Бальдіні повернувся, щоб іти. Та в дверях стояв цей малий згорблений чоловічок, про якого він уже й забув.

— Гаразд, — мовив Бальдіні. — Перекажи майстрові, що шкіра добра. Я прийду завтра й розрахуюся.

— Звичайно, — відповів Гренуй, все ще стоячи й загороджуючи дорогу Бальдіні, який зібрався йти з майстерні.

Бальдіні трохи здивувався, але був такий недогадливий, що пояснив собі поведінку хлопця його сором’язливістю.

— Чого тобі? — запитав Бальдіні. — Ти хочеш мені ще щось сказати? То кажи швиденько!

Гренуй стояв спантеличений, дивлячись на Бальдіні поглядом, що виказував наче побоювання, але насправді був сповнений пильної цікавості.

— Я хочу працювати у вас, метре Бальдіні. У вас, у вашій крамниці.

Це прозвучало не як прохання, а як вимога, яку хлопець не вимовив, а видавив, просичав по-зміїному. І знову Бальдіні прийняв страшенну Гренуєву самовпевненість за хлоп’ячу безпорадність. Він люб’язно всміхнувся до малого.

— Ти ж учень чинбаря, сину мій, — сказав Бальдіні. — Я не знаю, що може робити в мене учень чинбаря. Помічника я маю, а учень мені не потрібен.

— Ви хочете напахати ці козячі шкіри, метре Бальдіні? Шкіри, які я вам приніс? Адже ви хочете їх напахати? — просичав Гренуй, не звертаючи уваги на відповідь Бальдіні.

— Так, — сказав Бальдіні.

— «Амуром та Псіхеєю» Пелісьє? — провадив Гренуй, знітившись іще дужче.

По тілу Бальдіні пробіг переляк. Не тому, що він здивувався, звідки хлопець це знає, а просто від самої вже назви тих ненависних парфумів, за розгадуванням секрету яких він провів цілий день і зазнав поразки.

— Як ти прийшов до такої безглуздої думки, нібито я хочу скористатися чужими парфумами для…

— Ви ними пахнете! — прошипів Гренуй. — Вони у вас на чолі, а в правій кишені ви маєте хустинку, просякнуту ними. Але «Амур та Псіхея» — погані парфуми, бо в них забагато бергамоту та розмарину і мало трояндової олії.

— Ага, — промовив Бальдіні, вкрай здивований таким поворотом розмови. — Що ще?

— Апельсиновий цвіт, солодкий лимон, гвоздика, мускус, жасмин, винний спирт і щось таке, назви чого я не знаю, ось тут, бачите? В оцій пляшці! — І він показав пальцем у темряву.

Бальдіні повів у той бік свічником, його погляд простежив за хлопцевим пальцем і впав на пляшку з сіро-жовтим бальзамом, що стояла на полиці.

— Стиракс? — запитав він.

Гренуй кивнув головою.

— Так, там стиракс. — Тоді скоцюрбився, немов від судоми, і промимрив добрий десяток разів слово «стиракс»: — Стиракс, стиракс, стиракс…

Бальдіні, тримаючи свічку перед хлопцем, що промовляв слово «стиракс», подумав: «Або він божевільний, або брехливий шахрай, або талант». Те, що названі речовини складають парфуми «Амур та Псіхея», було цілком можливо, навіть напевне. Трояндова олія, гвоздика й стиракс — ось ті три компоненти, які він так безнадійно шукав сьогодні пополудні, саме вони доповнювали решту частин композиції, які він теж розпізнав, немов сегменти чудового кругленького пирога. Тепер головне — з’ясувати, в якому співвідношенні треба ці компоненти складати. Для цього йому, Бальдіні, довелося б експериментувати цілими днями. Це жахлива робота, ще гірша, ніж просто розпізнавати складові, бо довелося б міряти, важити, занотовувати і весь час добряче пильнувати, позаяк найменша неуважність — затремтить піпетка, помилишся, коли рахуватимеш краплі, — і все зійде нанівець. А кожна невдала спроба коштувала страшенно дорого. Кожна зіпсована суміш варта маленького скарбу… Він вирішив виробувати цього хлопця, запитати в нього точну формулу «Амура та Псіхеї». Якщо хлопець знає її з точністю до грама й краплини, тоді він, безперечно, шахрай, котрий якось дістав рецепт Пелісьє, щоб здобути собі місце в Бальдіні. А якщо він вгадав формулу приблизно, тоді він — геній нюху і вартий професійного інтересу Бальдіні. Не те щоб Бальдіні поставив під сумнів своє рішення продати крамницю. Йшлося навіть не про парфуми Пелісьє. Навіть якщо хлопець дістане йому їх літрами, Бальдіні й уві сні не думав про те, щоб напахчувати ними лайку для графа Верамона. Але… Але не був би він усе своє життя парфюмером, не компонував би все життя ароматів, якби зараз раптом утратив увесь свій професійний інтерес! Йому цікаво було здобути формулу тих клятих парфумів, навіть більше — дослідити талант цього дивовижного хлопця, який прочитав запах з його чола. Йому хотілося знати, що за всім цим стоїть. Його просто опанувала цікавість.

— Здається, у тебе тонкий нюх, юначе, — промовив Бальдіні після того, як Гренуй перестав мимрити, ступив у глиб майстерні, щоб обережно поставити свічник на робочий стіл, — нюх тонкий, але…

— У мене найкращий нюх у Парижі, метре Бальдіні, — шепелявив Гренуй. — Я знаю всі запахи світу, всі, які тільки є в Парижі, тільки я не знаю деяких назв, та я можу їх вивчити, всі назви, їх не багато, всього кілька тисяч, я їх усі вивчу, я вже ніколи не забуду назви цього бальзаму, стиракс, бальзам має назву стиракс, стираксом його називають…

— Помовч! — крикнув Бальдіні. — Не перебивай, коли я балакаю! Ти зарозумілий і нахабний. Жодна людина не знає тисячі назв різних запахів. Навіть я не знаю тисячі назв, а лише кілька сотень, бо в нашому ремеслі їх не більше кількох сотень, усе інше — не запахи, а сморід!

Гренуй, котрий майже розпрямився фізично під час свого бурхливого пояснення, в якийсь момент навіть замахав руками, виписуючи кола, аби показати, як він знає «усе, усе», після грізної відповіді Бальдіні знову знітився, обернувшись у маленьке чорне жабеня, і причаївся на порозі.

— Я, звісно, — провадив Бальдіні, — давно збагнув, що «Амур та Псіхея» складаються із стираксу, трояндової олії, гвоздики, а також бергамоту, розмаринового екстракту й так далі. Щоб це встановити, потрібен, як то кажуть, тонкий нюх, і цілком можливо, що Бог дав тобі досить тонкий нюх, як і багатьом іншим людям — особливо в твоєму віці. Але парфюмерові, — тут Бальдіні підняв указівний палець і випнув груди, — парфюмерові треба мати не тільки тонкий нюх. Йому потрібен випробуваний роками, непідкупно працюючий орган нюху, який може найскладніші запахи розкладати на окремі компоненти, визначати їхню кількість, так само як і створювати нові, невідомі ароматичні суміші. Такий ніс, — і він постукав пальцем по своєму, — так просто не дається! Такий ніс здобувають терпінням та старанням, юначе. Чи, може, ти зміг би отак зразу назвати точну формулу «Амура та Псіхеї»? Ну, зміг би?

Гренуй не відповідав.

— Чи зміг би ти мені її назвати хоч приблизно? — сказав Бальдіні, злегка нахиляючись уперед, аби краще розгледіти жабеня в дверях. — Ну? Кажи, найкращий носе Парижа!

Та Гренуй мовчав.

— Ось бачиш! — сказав Бальдіні і задоволено, і розчаровано водночас. — Ти не знаєш. Звичайно, не знаєш. Звідки тобі знати? Ти із тих, хто, коли їсть, може визначити, чи суп із купирем, чи з петрушкою. Це вже щось. Але ти далеко не кухар. У кожному мистецтві, як і в кожному ремеслі — зарубай це собі на носі, перш ніж піти! — талант сам по собі майже нічого не вартий, все визначається досвідом, здобутим скромною наполегливістю та старанням.