Зло - Баграт Людмила. Страница 8

– А що, вона краща за мене?

Я була збита з пантелику, і якщо до цього тремтів лише голос, то тепер почали тремтіти і руки, і ноги.

– Вибачте, я вас не розумію.

М-да… Невдала відповідь. Чого ти завела: вибачте, вибачте? Не могла нічого кращого вигадати? А не могла! Хіба не бачиш, в якому я стані? Найдотепніші відповіді рідко спадають на думку тоді, коли вони справді необхідні. Це тільки в книжках героїня завжди знайде влучне слово, проте я – не книжковий персонаж. Я – жінка з плоті і крові, з якою, до речі, діялося щось нетипове.

Ситуацію врятувала Тамара, яка з'явилася в коридорі з цигаркою в зубах та келихом в руці:

– А я думаю, звідки такий протяг! Євгене, ти ще довго триматимеш двері відчиненими? – І, помітивши мене:

– Марго! Оце так несподіванка! Проходь, кицю, проходь! У мене свято – постарішала на рік.

Я переступила через поріг.

– Мої вітання.

– З чим? Зі старістю? Тоді вже співчувай. – Вона голосно розсміялася. В мене промайнула думка, що цей келих був не з першої десятки.

– Тамаро, вибач, я сьогодні забула віддати книжки. Це більше не повториться, я обіцяю. Ось вони.

Я подала їй пакунок, і Євген, який до цього мовчки слухав, не втримався:

– Боже мій, так це кошеня ще й учене? Пушкінський сюжет: У «Лукоморья» і так далі.

Я теж не стрималася і вдала безмежне здивування:

– Пан знає Пушкіна?

Євген підступив до мене і задумливо пробурмотів:

– Як цікаво… Дике кошеня. Мені подобається. Тамара втрутилася:

– Євгене, замість язиком молоти, міг би вже поставити на стіл ще один набір. Марго вечеряє у нас.

Я запротестувала:

– Ні, Тамаро, вибач, але мені ніколи. Вже пізно, батьки переживатимуть.

Євген зник. Тамара вхопила мене за плечі і потягла до вітальні.

– І чути нічого не хочу! Вип'єш вина, з'їси шматочок торту, і ми проведемо тебе додому, а так просто я тебе не відпущу. Все, крапка!

Відмовлятися було вже ніяк, і ось я за столом. Компанія перебувала у розігрітому стані, прийняла мене на «ура», після чого, на щастя, одразу про мене забула. Точніше, забули всі, крім одного.

З найтемнішого кутка кімнати за мною пильно стежили очі вовка. Тверезі, хитрі і небезпечні. Я намагалася не зустрічатися поглядом з Євгеном, але боковим зором бачила, що вся його увага зосереджена на мені. Тамара розпитувала про Дмитра. Я давно здогадувалась, що він їй небайдужий. Той вечір лише потвердив мої підозри. Вона слухала мою розповідь про його життя та навчання в Києві (Дмитро вчився на художника) так, наче брат був генієм не меншим за Пікассо чи Ван Гога. Проте все приємне колись закінчується. Я пообіцяла організувати їй зустріч з Дмитром (ніби мій брат не знайде на вакаціях цікавішого заняття, аніж відвідування однокласниць), і наступної хвилини вона пішла танцювати з якимось хлопцем.

Не минуло й хвилини після зникнення Тамари, як на моє обличчя впала тінь:

– Такій гарній дівчині не можна залишатися самій. Тут багато небезпечних чоловіків. – Євген сів на диван, дуже близько до мене, і я відчула його запах, терпкий запах великого хижака. Я спробувала не відводити очей під його поглядом, проте це було важко.

– Попередьте мене, коли побачите хоч одного.

– Його можна не помітити, якщо він, наприклад, дуже близько. – Він присунувся до мене ще ближче. Від його запаху паморочилося в голові.

– Скільки тобі років, чарівне створіння?

– Називайте мене Марго. А скільки ви дасте?

Він на мить замислився, зміряв мене допитливим поглядом і швидко відповів:

– Сімнадцять.

Мені було чотирнадцять.

Я подивилася на нього широко розплющеними очима, вдаючи захоплення:

– Яка точність! Ви, мабуть, справжній знавець жінок!

– Скоріше, справжній шанувальник. І мушу зізнатися: я захопився вами. У вас зовнішність королеви. Правду кажуть, що кров вирішує все, Маргарито Миколаївно.

– Булгаков! – Мені сподобалася влучність цитати. – Обожнюю цього письменника. А щодо крови, то в моєму роді не було королев.

– Чому ви такі впевнені? Достоту простежити неможливо, а на бабці чи прабабці рід не закінчується. Такі очі, такий погляд, така постава – ніщо в цьому світі не з'являється саме собою, повірте мені.

Я кивнула. Кому він розповідає! Євген простягнув мені келих.

– За королеву!

І знов мої помилки йшли хороводом: залишилася у незнайомій компанії, погодилась випити вина. Дурненька дівчина! Тоді я ще не знала, що, змішуючи алкогольні напої, можна досягти цікавих результатів.

Євген наполягав, щоб я пила до дна, проте мене вистачило лише на три ковточки.

– Що це за вино? Воно таке міцне!

Він усміхнувся і взяв келих з моїх рук. На експертизу б той келих!

– Червоне солодке. Іспанське. Це Ваше вино, Марго. Впевнений, воно таке ж солодке, як Ваші губи.

– Так. І таке ж солодке, як Ваші компліменти.

Ситуація почала непокоїти мене по-справжньому. Я раз по раз запитувала себе, що я тут роблю, навіщо розмовляю з цим чоловіком, проте відповісти так і не змогла. Думати заважали його очі.

Вони пестили кожен сантиметр мого тіла. Я відчувала це. Погляд здавався дотиком. Мій літній сарафан раптом став вузьким і тиснув у грудях, в голові паморочилося. Я не могла не дивитися на його оголену шию, плечі, живіт. Мене охопило божевільне бажання доторкнутися до його тіла, просто перевірити, чи насправді шкіра така гладенька, як здається. Нахилившись до столу, я судомливо вхопила гроно винограду з тарілки, щоб хоч чимось зайняти свої неслухняні руки. Цієї миті Євген перехопив їх, від його дотику в мені запалав вогонь. Я знала, що він бачив іскри цього полум'я в моїх очах, проте мені було байдуже.

– Дозвольте допомогти вам. Виноград треба їсти просто з грона, тримаючи його ось так. – Він підніс кетяг до моїх губів. Я слухняно відкусила одну ягоду, яка одразу стала мені упоперек горла. Євген запобігливо запропонував ще вина. І знаєте що? Я випила. Мій внутрішній голос майже заходився в істериці, але я його ігнорувала.

– Жінка не повинна бути такою гарною. Це неправильно.

– Чому?

– Ви прекрасні, Марго. Хіба ви цього не знаєте? Ви зводите з розуму. Мені дуже складно себе контролювати.

Я всміхнулася:

– Це добре.

– Що добре?

– Що вам складно. Мені не подобається, коли чоловікам просто.

– А ви – незвичайна дівчина. Цікаво, скільки чоловіків уже заплуталося у ваших косах?

Я знизала плечима:

– Не знаю, ніколи не рахувала. Я просто вичісую їх кожен вечір. Гребінцем.

– Як жорстоко! І все ж таки, скільки?

Ну, давай, Марго, скажи йому правду, скажи, що він – перший.

– А ви як думаєте?

– Думаю, дуже багато.

– Чоловіків, як грошей, ніколи не буває дуже багато, Євгене.

Він засміявся:

– Ваші компліменти теж можуть бути солодкими, Марго. З гірким присмаком. Гірко-солодка жінка. Оце я називаю внутрішнім стилем. Вшануймо королеву! – Він узяв мої руки, підніс до губів і почав цілувати.

На наших руках – все наше тіло. Вмілий поцілунок руки, і жінка втрачає розум від пристрасти. На превеликий жаль, сьогодні це мистецтво занепадає. Чоловіки і не здогадуються, яку перевагу втрачають разом з ним.

Я танула. Його губи на моєму зап'ястку, язик провів вологу стежинку до центру долоні, знайшов мої пальці. Його рот дражнився, то цілуючи, то покусуючи чуттєві кінчики пальців, Євген то пестив, то злегка дряпав мої долоні. Мої руки жили своїм життям. Двоє білих метеликів у залізній кліті його пальців. Я відкинула голову, насолоджуючись незнайомим відчуттям вогню і холоду, влади і покори.

Мені було добре, проте… Щось було не так. Коли Євген спробував притягнути мене до себе, це відчуття стало ще сильнішим. Щось було неправильним, чогось бракувало. Він почав цілувати мою шию, але я пручалася, відштовхувала його руки, намагаючись вирватися з обіймів. Я хотіла сказати Євгенові, щоб він мене негайно відпустив, однак цієї ж миті він закрив мені рота поцілунком.

І все. Все. Це був кінець. Бажання зникло, залишився лише опір і панівна думка: «Геть! Геть звідси! Куди завгодно, аби подалі від нього». Ніжний дотик перейшов ту межу, за якою був приємним, став обтяжливим, болісним, насильним. Я прокинулася. Внутрішній вогонь перетворився на попіл, паніка – на байдужість і огиду. Раптом я наче відокремилася від свого тіла, з яким цей чоловік робив щось незрозуміле, щось, що мені зовсім не подобалося. Фізичний контакт не мав жодного емоційного забарвлення. Я відчувала його як низку наукових понять: вага, тиск, тертя.