Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина. Страница 103

Оця блаженна, несвідома гримаса, яку Суліман сприйняв за усмішку, прогнала останнє вагання. Він наліг на Нелю тягарем свого тіла і почав м'яти та цілувати з таким шаленством, наче збирався подерти її на шматочки, а потім пожерти один за одним.

Не пам'ятав, але, видко, боляче вкусив її, бо Неля скрикнула, відкрила притомні очі і тут же закотила повіки, втрачаючи свідомість.

Не помічаючи нічого, Суліман і далі цілував і гриз її, поки відчув, що її тіло холодне. Це зразу витверезило його. Глянув на Нелине обличчя, і сам мало не зомлів. Губи її посиніли, а тіло почало випру жуватись, як при конвульсіях. Суліман вмить здогадався, що сталося: вона опритомніла від фізичного болю і, усвідомивши ситуацію, зомліла.

Сулімана пройняв панічний страх. Але, не будучи певним, чи ця непритомність — наслідок її короткохвилевої свідомості чи згубне діяння надмірної дози настойки, він з остраху втратив голову. Кинувся до кухні по відро з водою, хоч на столі стояв графин води, і збризнув нею Нелине обличчя. Вода скотилася сухими кульками, наче по брилі воску. Згадав, що десь у матері повинен бути нашатирний спирт. Ошалілий від переляку, замість того, щоб шукати його в тумбочці з медикаментами, почав ритись у буфеті з посудом. Розбив якесь скло, покалічив руку, і лише вигляд крові охолодив його. Кинувся до тумбочки з ліками й знайшов там нашатир.

Неля справляла враження напівживої істоти, з якої утікають рештки життя. Суліман підніс їй під ніс пляшечку з нашатирем. Ворухнула головою. Суліман (рука кривавила вже й через хустину) силоміць розтулив ложкою рота і влив їй в рот кілька крапель води. Неля проковтнула воду. Тоді Суліман ще раз підніс їй пляшечку до носа. Неля замотала декілька разів головою, що могло означати свідомий протест з її боку. Справді, до її мертвотно-жовтих губ почав повертатись природний колір. Неля відкрила очі. Чи пригадувала собі що-небудь з попереднього?

— Як почуваєте себе, Нелюська? — не насмілювався Суліман підійти близько до неї. — Я й не сподівався, такий рік на мене, що те вино так подіє на вас. Ви правду казали, що не п'єте, і я вже жалкую, що намовив вас. Ви дивіться, як я рятував вас, аж руку собі покалічив, — він вимушено усміхнувся. — Це був страх, не думайте! Ви не гнівайтесь, Нелюська, але я був змушений, ну, як при рятуванні життя, зняти з вас плаття і облити водою. Спасибі моїй мамі, що нашатир приберегла. Ну, ну! Перший візит — і така пригода. Як почуваєте себе, панно Нелюсю?

Неля прикрила подущиною груди.

— Вийдіть, Сулімане, я хочу привести себе до порядку.

Дурнувато посміхаючись, Суліман позадкував до дверей. Страх, що його пережив, бачачи те напівмертве тіло, близька можливість скандальної смерті в його домі і дальші її наслідки до такої міри охолодили Сулімана, що він бажав тільки одного: аби Неля чимскоріш покинула його дім.

Відчував тепер навіть щось на зразок вдячності до Нелі за те, що зомліла раніше, ніж він остаточно втратив голову.

«Ех, Суліман, Суліман, — погрозив сам собі, — треба було тобі, старий дурню, такого цуресу на свою голову?!»

Коли знову увійшов в кімнату, Неля кінчала зачісувати коси. Вона поводилася так, начеб його зовсім не було в кімнаті. Не кваплячись, очистила гребінь від волосся, закрутила ним кінці кіс, щоб не розпускались, обтрусила плечі від волосинок, підтягнула на грудях плаття, щоб не видно було з-під нього мокрої сорочки.

Суліман ламав руки, не наважуючись підійти ближче:

— Панно Нелюсю, я прошу пробачення. Ну, може, і я випив трішечки-трішечки надміру, ну і забувся, хто ви, а хто я. Але я вам нічого поганого не зробив, Нелюська. Аби мене бог скарав, коли говорю неправду. Я втратив трохи голову, але зараз опам'ятався, Нелюська. І я хочу, щоб ви простили мені, старому дурневі…

Неля стиснула губи. Вона дивилась повз нього, кам'яно-холодна, виразно домагаючись своєю позою, щоб уступився з дороги.

Суліман, ставши збоку, по-лакейськи відчинив їй двері.

Неля пройшла повз нього, наче привид. Суліман не вийшов за нею, а поплентався до канапи. Намацавши під собою томик псалмів Давида, він з звірячою ненавистю кинувся на книжку і розпотрошив її так, як це в дитинстві робив з видертими з гнізд писклятами.

Ольга, мала господиня, попала в тенета, з яких важко було виплутатись. Нездорова атмосфера в домі після смерті батька, підсилена безбожною побожністю Олени (мати покладалася на бога, як на близького родича, якому не личить відмовляти у її незліченних проханнях), збудженістю Нелі, тим більше нервовою, що ні з ким не розмовляла, а тільки снувала по кімнатах, як мара, містично настроювала й таку тверезу голову, як Ольга.

Те, що в нормальних умовах Ольга вважала б за чисто випадкове, тепер в'язалося в її уяві в одне суцільне плетиво причин і наслідків, що тяжіло над нею з фатальною неминучістю.

Ольга й собі приєдналась до тих, які не визнавали інших, хоча б побічних причин батьківської передчасної смерті, крім тієї єдиної й безпосередньої: вигуку того «типа» на вічі в Калиниці. Він, лише він, а не прогресуючий склероз головного мозку, був причиною трагедії, що спіткала їх родину.

До тієї неприємної історії з штанами Ольга ще мала деякі вагання щодо автентичності особи. Сьогодні ж у неї не було жодного сумніву, що це тільки він, Завадка, звів батька в могилу.

Те, що саме їй тітка Клавда доручила піти до друкарні замовити клепсидри, в уяві Ольги із звичайної випадковості перетворюється у призначення. Так, очевидно, вже доля хотіла, щоб саме вона перша познайомилась з тим «типом».

«Бо коли б, — роздумувала, — до друкарні пішла Неля, то той «тип», побачивши її, напевно, як всі мужчини, був би засліплений її вродою, і йому було б уже не до терористичних листівок. Або коли б вибралася туди Зоня, то вже сама її неприступна, гордовита постава відбила б тому «типові» охоту займатись такими речами».

Найбільш неясним, а разом з тим найболючішим місцем у цій справі була для Ольги та обставина, що він привів татка до смерті, а сам залишився непокараним.

Запевнення стрийка Нестора, що це йому насухо не обійдеться, залишилось пустими словами, бо «тип» і далі працює на старому місці та походжає собі, начеб ніколи і нічого не сталося. Ясно, така безкарність робить його ще нахабнішим. Відправивши на той світ голову родини, він береться переслідувати решту її членів, починаючи з Ольги.

Під час похорону він так настирливо попадався їй на очі (зрозуміло, що злочинця завжди тягне до його жертви!), що хоч ті очі були затягнені серпанком і не висихали від сліз, проте не могли не помітити і не запам'ятати його.

Видрукувавши ту плюгаву листівку, він маневрує так (у цьому Ольга не має жодного сумніву), щоб саме їй попала вона в руки. Це дає підстави припускати, що він уже давно крутиться біля їхнього дому, щоб використати відповідний момент. У своєму нахабстві він іде далі. Йому мало того, що Ольга власними очима прочитала той пасквіль на татка і священницький сан. Він надсилає до них свою матір. І знову фатум, щоб вона, Ольга, першою увійшла того ранку до кухні. Від його матері повинна була дізнатись Ольга, що він не тільки ненавидів покійного татка, але й погорджує ним, доказом чого є те, що гидує носити одяг покійного. Оце саме він і хотів сказати їм, Річинським. Для цього він не завагався використати, як знаряддя, рідну матір, бо Ольга більш ніж певна, що та простачка те тільки й знала, що її синові не сподобалося носити чужі недоноски.

На фоні цих подій навіть Мариня з наскрізь знайомої, можна сказати, прозорої стає темною, завуальованою тими своїми непевними знайомствами з такими, як мати того «типа».

Як довго триває знайомство Марині з матір'ю тамтого?..

На довершення всього, як грім серед ясного неба, виявилось, що Неля задумала постригтися в монашки. Чому? Яка причина? Звідки така раптова побожність у сестри-красуні? Ніхто не може видобути від неї й слова. Ольга починає підозрівати, що причина цього розпачливого кроку сестри пов'язана із злочинною діяльністю того «типа».