Декамерон - Боккаччо Джованни. Страница 107

Одного вечора, як вони домовились зійтися, монна Тесса спекла двох жирних каплунів і чекала свого Федеріга, коли несподівано нагодився Джанні в досить пізню пору. Жінка була тим дуже засмучена; вона повечеряла з ним солониною, що веліла зготувати окремо, а тих каплунів, півдесятка свіжих яєць та пляшку доброго вина загорнула в чистий рушник і наказала служниці однести все те в сад, де вона часом вечеряла з Федерігом, і покласти під морелею, що стояла на краю полянки. З великої досади вона навіть забула сказати служниці, щоб та діждалась Федеріга й попередила його, що приїхав господар.

От полягали вони з чоловіком спати, та й служниця теж пішла на спочинок, коли се через якусь часинку приходить Федеріго та й стук-стук тихенько в двері. А двері були недалеко од опочивальні, і Джанні зразу почув той стук; почула й жінка, та, щоб чоловік нічого на неї не подумав, удала, що спить. Трохи згодом Федеріго постукав удруге; здивований Джанні штовхнув злегенька жінку та й каже:

? Чуєш, Тессо? До нас щось у двері стукає. Що воно за штука?

Хоч жінка те й без нього дуже добре чула, та вдала, ніби зараз тільки прокинулась, і спитала:

? Що ти кажеш?

? Та кажу ж тобі, ? повторив Джанні, ? що до нас щось у двері стука.

? Стука, стука! ? сказала жінка. ? Ой, чоловіче, хіба ти не знаєш, що се таке? То мара прийшла нас лякати. Що я вже од неї за сі ночі страху тут набралась ? як почую, так зразу вкриваюся з головою і боюсь виглянуть, поки світ не свіне.

Тоді Джанні й каже:

? Не бійся, жінко, ніякої мари, бо як ми лягали спати, я прочитав «Світе тихий», і «Пренепорочную», і ще кілька помічних молитов, а до того перехрестив нашу постіль із краю в край во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, тож ніяка нечиста сила нас тепер не втне.

Але монна Тесса, боячися, щоб Федеріго не повзяв на неї якої підозри і не посварився з нею, вирішила все-таки встати і дати йому якось зрозуміти, що Джанні тут.

? Тобі то добре, ? сказала вона чоловікові, ? бо ти помолився, а я тоді тільки заспокоюсь, як ту мару замовлю, се гаразд, що нині ти тут зі мною.

? А як же її замовляти? ? питає Джанні.

? Я те добре знаю, ? одказує жінка, ? позавчора, як я ходила до Ф'єзоле на відпуст, одна стара прочанка ? боже, які вони святі та праведні! ? побачила, що я вдалась така боязка, та й навчила мене помічної молитви: їй самій, казала, як вона молодша була, та молитва не раз помагала. Та свідок Бог, як була я сама-одна, не ставало в мене сміливості тієї замови спробувати, а тепер, коли ти зі мною, ходімо разом ту мару заклянемо.

? То й ходім, ? погодився Джанні.

От встали вони удвох, підійшли тихенько до дверей, за якими чекав Федеріго, що почав уже підозрівати в чомусь свою коханку. От жінка й каже чоловікові:

? Ти плюнь, коли я тобі скажу.

А сама почала замову:

? Маро, маро, сторчове ребро! Не стукай у двері, тут нема тобі вечері; іди в сад до морелі, знайдеш їсти-пити на тарелі: жирні швірні, ? мавдебурки з-під моєї курки й вино-зелено. Поїж, попий, ото твій пай, мене і Джанні не чіпай!

Сеє промовивши, сказала чоловікові:

? Плюнь, Джанні.

Джанні плюнув. Федеріго, який, стоячи за дверима, все те добре чув, забув про ревнощі й досаду і ледве стримувався, щоб не зареготатись, а коли Джанні плював, приказував потихеньку:

? На свою голову!

Проговоривши аж тричі замову, чоловік із жінкою пішли спати. Федеріго, що дома не вечеряв, надіючись на Тессине частування, добре зрозумів слова тої замови: він пішов у сад, знайшов під указаним деревом двох каплунів, яйця й вино, поніс усе те додому і повечеряв до смаку. Згодом не раз сміявся він над тією замовою, коли сходився з своєю коханкою.

Дехто, правда, каже, ніби монна Тесса знала, що Джанні буде, і повернула була ослячу голову мордою до Ф'єзоле, та один парубок, що проходив поуз виноградник, ударив по тій голові палицею: крутилась вона на тичці, крутилась та й повернулась у бік Флоренції. Федеріго пішов по тому знаку до коханки, а вона буцімто так мару замовляла:

? Маро, маро, хай тобі добро! То не я ослячу голову повернула, а якась дурна мачула, що я не бачила й не чула, іди в луги, на комиші, мене і Джанні не страши!

А Федеріго нібито так і пішов, без вечері й ночлігу.

Одна моя сусідка, жінка вельми стара, казала мені, що й те, й те ? правда, вона про те сама чула, як іще дівувала. Тільки друге було не з Джанні Лоттерінгі, а з іншим Джанні, на прізвище ді Нелло ^{238}, що жив коло брами святого Петра і був не меншим дурнем, ніж його тезко.

Отож, любії мої подруги, вибирайте собі з сих двох замов, яка вам більше до вподоби, а хочете, то запам'ятайте обидві: вони дуже в такій справі помагають, як ми те знаємо з досвіду; може, й вам колись у пригоді стануть.

Оповідка друга 

Усе товариство аж лягало од реготу, слухаючи Еміліїної оповідки, а замову похвалили як спасенну і помічну. Як добігла вона кінця, король велів оповідати далі Філостратові, і той почав такими словами:

? Ласкавії мої пані, мужчини, а надто жонаті, викидають вам щоденно безліч усяких коників, тож як жінка встругне коли яку штуку чоловікові, ви не тільки маєте бути задоволені, що таке сподіялось (байдуже, чи з вами, чи з ким іншим), а й повинні самі ходити і всюди про те розповідати, щоб ми зрозуміли, що коли наш брат не дурний, то й ваша сестра не без розуму. Се принесе вам немалу користь, бо відомо, що мудрий мудрого не так-то легко зважиться ошукувати. Немає сумніву в тому, що після сьогоднішньої нашої бесіди мужчини задумаються над тим, чи не слід їм бути трохи більше поміркованими в тих штучках, бо й ви, аби тільки хіть, на всякі витівки здатні. Тим і хочеться мені розказати всьому товариству, як хитро, мудро і недорогим коштом вивернулась од чоловіка одна молодичка, жінка низького, мовляли, стану.

В не дуже давні часи один бідний неаполітанець узяв собі за жінку хорошу та вродливу дівку на ймення Перонелла ^{239}, та й жив із нею, лиха прикупивши: сам ходив по людях мулярувати, а вона дома пряжу пряла. Якось упала та Перонелла в око одному молодому фертику: закохався він у неї та й почав до неї так і он як підсипатись, аж поки не добився її любові. Про сходини вони домовились таким чином: коханець мав підстерегти, коли чоловік виходив рано з дому на роботу (або шукати найму), а потім сміло йти до неї, бо вулиця Аворіо ^{240}, де вони жили, ? була майже безлюдна. Так зустрічались вони не раз та й не два.

Проте одного ранку сталось так, що тільки Джаннелло Стріньяріо ^{241} (так звали того фертика) прийшов до Перонелли, як муляр, що звичайно сходив з дому на цілий день, повернувся чомусь через малу часину додому; побачивши, що хатні двері замкнені зсередини, він постукав, а постукавши, сказав собі подумки: «Хвала тобі, Господи, вовіки і віки. Хоч ти зробив єси мене бідняком, та втішив зате доброю і чесною молодицею. Бач, скоро я з дому вийшов, зразу замкнулась, щоб ніхто до неї не чіплявся».

Перонелла, почувши, що вернувся чоловік (вона впізнала його по стуку), сказала коханцеві:

? Ой лелечко, Джаннелло, я пропаща! Якась лиха година принесла мого чоловіка, нехай йому абищо! Що воно за знак? Адже раніше він ніколи не вертався в таке урем'я: чи не забачив, буває, тебе, як ти до мене йшов? Та вже будь що буде, лізь, ради бога, в он той кадуб, а я піду одчиню; побачимо, чого се він так рано повернувся.