Борислав смiється - Франко Иван Яковлевич. Страница 56

- Їм пошкодимо, i сего нам досить! — скрикнув Сень.

— Ох, не досить, побратиме Сеню, не досить! Може бути, що тобi, вам кiльком, досить, бо ви на то заприсяглися. Але другим? Усiм робiтникам? Чи вони вiд того будуть ситi, що жиди покапцанiють? Нi, але будуть мусили-знов робити по-давньому i вдоволятися ще меншою платою, бо багатиi все-таки хоч з мусу може заплатити бiльше, а бiдний не може. А не дай боже, викриєсь ваша змова. то кiлько вас пiде гнити до кримiналу, або хто знає, що ще може статися! Нi, побратими, прошу вас ще раз, послухайте мого слова, покиньте свої страшнi замисли: працюймо далi разом так, як зачали, а пiмсту оставмо тому, котрий важить правду-неправду i кождому вимiрює по дiлом его.

— Те-те-те, ти вже щось спопiвська затинаєш, — вiдказав насмiшливо Сень. — Не час нам ждати на той вимiр, о котрiм досi якось ми нiчого не знаємо. Моя гадка: у кого мiцнi кулаки, той сам собi впмiрить правду. I нам так треба робити. Хто сам собi помагає, тому й бог поможе!

— Так, побратиме Бенедю, — сказав лагiднiше Андрусь, — годi нам уже вертатися. Розмахнули сокирою, то треба вже врубати, хоч би мала нам сокира i в зуби пирснути. Коли ти не хочеш з нами кумпанiю держати, то ми тебе не силуємо. Розумiєся, що надiємся по тобi, що не видаш нас.

— Га, коли iнакше не можна, коли так мусить бути, — сказав Бенедьо, — то нехай i так, останусь з вами до кiнця. Палити з вами не пiду, того вiд мене не жадайте, але останусь туй на мiсцi. Може, вам зможу в чiм iншiм порадити або помогчи, — то грiх би був. коли б я в таку гарячу пору втiкав з-помiж вас для власного безпеченства.

— I я так само! I я так само! — сказали Стасюра i Матiй. — Всi ми стояли досi дружно, в щасливiйшiм часi, то треба нам держатися разом i в тих тяжких хвилях, якi для нас настануть.

— Так, побратими! Спасибi вам за те, — сказав Андрусь, стискаючи одного по другiм за руку, — тепер я спокiйний i сильний, тепер можуть тремтiти нашi вороги, бо хвиля пiмсти надходить. Яке сiм'я доля дає нам у руки, таке й сiймо. А що з нього зiйде i хто збере єго плоди, се рiч не наша. — ми, може, й не дожиєм того. А тепер остаєсь нам обговорити докладно, коли i як має се статися.

Всi побратими, окрiм Бенедя, Матiя i Стасюри, стовпилися довкола Андруся i тихiшим голосом розпочали оживлену нараду. Матiй сидiв на припiчку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку, Стасюра шпортав палицею по землi, а Бенедьо сидiв на лавi, звiсивши голову, а по довгiй хвилi встав, утер рукавом двi пекучi сльози, що туй-туй хотiли бризнути з його очей, i вийшов надвiр. Се вiн прощався з своїми золотими надiями…

XXI

Мортко, Германiв вiрник, проспав нiч дуже неспокiйно. Поганi сни торопили його i стискали його серце смертельною тривогою. Раз йому снилося, що падав стрiмголов з якоїсь височенної скали i бачив пiд с amp;бою настобурченi обриви i шпилi; то знов йому здавалося, що хата горить, а вiн, серед удушливого диму i ослiпляючих огняних язикiв, лежить прикований до лiжка, з величезним каменем на грудi, не може анi рушитись, анi крикнути, анi навiть подумати свобiдно. А коли серед такого сну, в найбiльшiй тривозi, весь тремтячий i гарячим потом облитий, вiн пробудився, то й наявi йому морочилось у головi, всяка погань лiзла на думку, i вiн нiяк не мiг позбутися своїх власних привидiв. Йому уперто нагадувавсь чомусь Iван Пiвторак, котрого вiн пiдпоїв, обдер з грошей i втрутив до глибокої ями; згадка тота займала йому дух, немов хтось холодною рукою стискав його за горло, колiном давив його груди. Надармо Мортко сплювував i щипав себе в литку, i шептав якiсь жидiвськi закляття, — нiщо не могло розвiяти поганого настрою його духу. Не дожидаючи рана, вiн схопився з лiжка i, убравшися, побiг до ям. Вiдколи копання воску сталося головним дiлом бориславсьного промислу, а широкий розвиток того промислу чимраз бiльшi обiпював користi, вiдтодi, крiм денної, введено також нiчну роботу в ямах. Робiтники чередувалися в роботi: одна часть робила денну «шахту», то єсть 12 годин, а друга часть — нiчну. До денних був окремий, дньовий касiєр, а до нiчних — нiчний. Мортко був дньовим касiєром, i до нього належав найвищий надзiр над ямами. Для того вiн, услужний i вiрний свому пану, вiд котрого брав за те добру плату, приходив до кошар вчаснiше, нiж зачиналася дньова шахта, щоб кiлько можна наглядати й за роботою нiчних робiтникiв.

А особливо нинi догляд його був дуже потрiбний. Велика маса земного воску, котру Герман зобов'язався доставити «Спiлцi визискування», мусила нинi рано бути доповнена, бо на полуднє Герман назначив несхибний термiн, в котрiм мав увесь вiск вiддати повномочним «Спiлки», по чiм зараз мав одержати вiд них за той вiск грошi, — так як до достави воску на мiсце переробки, будь вона де-небудь, Герман контрактом не зобов'язався. Приходилось за тим Мортковi чимало набiгатись, накричатись i налютитись: то робiтники робили не так, як треба, то поставкували собi там, де треба було квапитись, то млинок зiпсувався, то ключ вiд магазину загубився, — словом, усе немов iзмовилось нинi робити збитки бiдному Мортковi, котрий аж охрип i впрiв, отiпаючи собою на всi боки i доводячи все до ладу.

Вкiнцi здавалося, що ось уже все скiнчено: послiдня до контрактової суми недостаюча брила воску була перетоплена, уформована, зважена i нацiхована. Три величезнi магазини, найбiльшi на весь Борислав, повнi були воску. Ось надторохтiли з Дрогобича двi пишнi карети: в однiй Герман з Ван-Гехтом, а в другiй два повномочнi вiд «Спiлки визискування». Герман немов на шпильках сидiв у своїм повозi на м'якiм сидiннi: так щось перло i гнало його якнайборше здати на чужi руки тi величезнi скарби, в котрих тепер лежала найбiльша часть його маєтку. Вiдколи почалось видобування i визискування, нiколи ще до тої хвилi Борислав не бачив такої многоти воску накупi. Бориславськi жиди частенько приходили оглядати тi величезнi магазини i зависними очима глядiли на нагромадженi в них скарби. Тiльки Германа одного якось не радували тi величезнi пiрамiди воскових брил; нинi перший раз вiн радiсно глянув на них, коли був певний, що за хвилю всi тi маси i брили перемiняться в паку банкнотiв, котра безпечно спочине в його залiзнiй вертгеймiвськiй касi.