Звіробій - Купер Джеймс Фенимор. Страница 9

— Залежить від того, хто твій ворог. Оскальпувати дикуна чи навіть злупити з нього шкіру — для мене все одно, що ради премії відрізати вуха вовкові або злупити шкуру з ведмедя. До того ж ти кидаєш слова на вітер, розпинаючись за червоношкірих, бо навіть у Колонії начальство дає винагороду за цю роботу. Там платять однаково й за вовчі вуха, й за шкіру з людським волоссям.

—І це дуже погано, Непосидо. Навіть індіяни кажуть, що це ганьба для білих, що це суперечить їхній натурі. А кожен народ має свою натуру, на якій позначаються і традиції, і звичаї, і колір шкіри, й закони. Не перечу, деякі індіянські племена за своєю природою злостиві й порочні, таж є такі й серед білих. До перших, наприклад, я відношу мінгів, до других — канадських французів. Під час законної війни, такої, яку ми почали нещодавно, обов'язок велить нам не жаліти ворога, поки він живий. Але скальпи — то зовсім інша річ.

— Прошу тебе, Звіробою, схаменися й скажи мені: чи ж може Колонія видати незаконний закон? Хіба незаконний закон не проти-природніша річ, ніж скальпування дикуна? Закон не може бути незаконним так само, як правда не може бути брехнею.

— Звучить це начебто й розумно, а таїть у собі найнерозумніше, Непосидо. Не всі закони виходять з рук однієї влади. Бог дав нам свої закони, Колонія встановлює свої, а король та парламент диктують свої. Якщо колоніальні закони і навіть закони королівські йдуть супроти законів божих, вони стають незаконними, і їм коритися не слід. Я вважаю, що біла людина повинна шанувати білі закони, поки вони не суперечать іншим, вищим законам, а червона людина має слухатись своїх індіянських звичаїв з таким самим обмеженням. А втім, не варт сперечатися, бо кожен має право думати, що хоче, й казати, що думає. Пошукаймо ліпше твого приятеля, Плавучого Тома, бо інакше ми не помітимо, де він сховався в цих прибережних нетрях.

Звіробій недарма назвав так побережину озера. На всьому її протязі низько до води схилялися дерева й кущі, полощучи свої віти Б прозорій купелі. Вздовж стрімких берегів в'юнилася вузенька смужка відмілини. А що рослини незмінно тяглися до світла, то ефект вийшов саме такий, про який міг би тільки мріяти закоханий у мальовничі краєвиди митець, аби планування цих пишних лісових заростів залежало від нього. Численні миси й затоки надавали берегові химерно покручених обрисів.

Підігнавши човника до західного боку озера з наміром, як пояснив товаришеві Непосида, спершу зробити розвідку, а потім уже з'являтися на очі ворогові, обидва шукачі пригод напружили всю свою увагу, бо неможливо було передбачити, що на них чекало за найближчим поворотом. Пливли вони дуже швидко, бо велетенська сила Непосиди дозволяла йому гратися легеньким човником, наче пір'їною, а вправність його товариша майже врівноважувала їхні такі неоднакові природні дані.

Щоразу, коли човник оминав якийсь мис, Непосида озирався назад, сподіваючись побачити «ковчег» на якорі або під берегом у затоці. Та кожного разу йому доводилося розчаровуватись. Вони пропливли вже з милю до південного берега озера, залишивши позаду себе «замок», що ховався тепер за шістьма мисами, як раптом Непосида кинув веслувати, ніби не знаючи, якого напрямку дотримуватися далі.

— Цілком імовірно, що дідугана занесло в річку, — сказав він, пильно оглянувши весь східний берег, що лежав од них приблизно за милю і був відкритий для обстеження більше як на половину свого протягу. — Останнім часом він захопився траперством і зараз міг скористатися течією, щоб відплисти по річці на яку милю вниз, хоч потім і доведеться погріти чуба, аби видряпатися назад.

— Та де ж її початок? — спитав Звіробій. — Ні на берегах, ні між деревами не видно проходу, достатнього для такої річки, як Сасквеганна.

— Ох, Звіробою, річки — як люди: спочатку вони бувають дуже маленькі, а під кінець у них виростають широкі плечі й великий рот. Ти не бачиш верхів'я тому, що воно проходить між високих стрімких берегів, а сосни, гемлоки та липи звисають над ними, мов дах над будинком. Якщо старого Тома немє в Щурячій заводі, значить, він забрався у річку. Пошукаймо його спершу в заводі, а тоді вже подамося до верхів'я.

Коли вони знову взялися за весла, Непосида пояснив, що недалечко є мілка заводь, утворена довгою низькою косою; вона дістала назву Щурячої через те, що там улюблене місце водяних щурів. Водночас вона являє собою надійну схованку для «ковчега», і його власник любить зупинятися там при кожній зручній нагоді.

— В тутешніх краях людина ніколи не знає, які гості можуть завітати до неї,— вів далі Непосида, — а тому вельми бажано гарненько роздивитися їх, перш ніж вони наблизяться. Ця осторога надто корисна зараз, коли в нас війна, бо канадець чи мінг можуть вдертися до його житла, не чекаючи на запрошення. Але Гаттер — добрячий вартовий і чує небезпеку майже так само, як собака дичину.

— А я було подумав, що він зовсім не боїться ворогів, які можуть випадком забрести на озеро, бо замок його стоїть відкрито, мов на долоні. Однак таке навряд чи коли станеться: від озера ж далеко до фортів та поселень.

— Ой, Звіробою, я вже упевнився, що людині знайти ворогів набагато легше, ніж друзів. Аж моторошно стає, коли подумаєш, скільки є приводів нажити собі ворога і як рідко щастить придбати друга. Одні хапаються за томагавк [29] тому, що ти не поділяєш їхніх думок; а колись я знав одного бродягу, котрий посварився із своїм дружком за те, що той не вважав його красенем. Ось, приміром, ти, Звіробою, також не є взірцем краси, і було б дуже нерозумно для тебе стати моїм ворогом тільки через те, що я тобі це кажу.

— Я такий, який є. І не бажаю бути ні кращим, ні гіршим. Виняткової вроди, може, я і не маю. Принаймні тієї вроди, що про неї марять легковажні й марнославні. Та сподіваюсь, я, хоч і маю вдачу скромну й доброзвичайну, теж не пасу задніх. Рідко побачиш такого показного мужчину, як ти, Непосидо, і я розумію — ніхто навіть не гляне в мій бік, коли можна помилуватися на тебе. Але я не певен, чи є підстави твердити, ніби мисливець так уміло орудує рушницею або менше добуває дичини тільки тому, що він зупиняється біля кожного стрічного джерельця і видивляється на власне личко у воді.

На ці слова Непосида голосно зареготав. Надто нерозважливий, щоб турбуватися про свою явну фізичну перевагу, він чудово усвідомлював її і, як більшість чоловіків, котрих природа обдарувала щедріше, ніж інших, думав про це не без приємності, коли така думка зненацька осявала його.

— Ні-ні, Звіробою, ти аж ніяк не красунь і сам у цьому впевнишся, якщо поглянеш за борт човна! — вигукнув він. — Джуді скаже тобі це просто у вічі, тільки зачепи її. Такого гострого язичка не має жодна дівчина ні в наших поселеннях, ні деінде. Отож я раджу тобі: ніколи не дратуй Джудіт. А Гетті можеш плести, що тобі наверзеться, вона все вислухає покірливо, мов те ягня. Ні, краще хай Джуді не висловлює тобі своєї думки про твою вроду.

— А коли таке й трапиться, Непосидо, навряд чи вона зможе щось додати до того, що сказав ти.

— Сподіваюсь, Звіробою, ти не ображаєшся на мої слова, бо ж я нічого лихого на думці не мав. Ти й сам знаєш, що не красунь, то чому ж друзям не поговорити про такі дрібнички? Аби ти був красунь чи хоч трохи вродливий, я перший зробив би тобі приємність і сказав про це. Ну, а якби Джуді сказала мені, що я потворний, мов смертний гріх, я сприйняв би це за кокетування й нізащо не повірив би їй.

— Пестунчикам природи легко жартувати такими речами, Непосидо, хоч для інших це буває дуже важко. Не криюся, іноді й мені хочеться бути вродливішим. Так, хочеться, але я завжди переборюю це жадання, коли згадаю, як багато є людей привабливих зовні, але яким нічим похвалитися внутрішньо. Не заперечую, Непосидо, мені часто хотілося мати кращу вроду і бути схожим на таких, як ти. Але я глушив у собі це почуття, коли згадував, наскільки я кращий за багатьох в інших відношеннях. Адже я міг народитися кривим і нездатним полювати навіть на вивірок, або сліпим, що зробило б мене тягарем і для себе самого, й для моїх друзів, або глухим, тобто негодним до війни та розвідок, у чому я вбачаю обов'язок мужчини в тривожні часи. Так, так, визнаю — не вельми приємно бачити, що інші вродливіші за тебе, що їх краще зустрічають, що коло них більш упадають. Але все це терпимо, якщо людина дивиться своєму лихові в обличчя і свідома своїх здібностей та обов'язків.