Сонячний вітер - Положий Виктор Иванович. Страница 24
Лишалося чекати висновків невропатологів, психіатрів, психологів, котрих у терміновому порядку прикликали до столиці з усієї країни і навіть з інших; лишалося чекати вечірньої прес-конференції.
ДЕРЖАВНИЙ РЕФЕРЕНТ У СПРАВАХ БЕЗПЕКИ. Сеньйори, панове! Насамперед я б хотів відзначити надзвичайно високу громадянську свідомість нашого народу. В цей непростий час, напередодні загальнонаціональних виборів, у цій складній ситуації, коли раптово від рук невідомих терористів гине один з претендентів на міністерське крісло, народ наш виявив істинні терпіння і розуміння. Толерантно, з почуттям високої відповідальності за кожен свій крок, повелись політичні партії й опозиційні угруповання. Окремі незначні ексцеси, що їх, звичайно, можна розглядати як спробу несвідомих елементів напружити обстановку, спровокувати безпорядки, були оперативно локалізовані силами поліції і — наголошую! — випадковими громадянами, що перебували на той час на вулицях чи в інших громадських місцях. Це і є найкрасномовнішим підтвердженням тези, що соціальна гармонія можлива тільки за умови свободи і демократії. І уряд, я вважаю, повівся в цій ситуації бездоганно — ви, звичайно, розумієте, що я відзначаю тільки об’єктивні факти, а не займаюся передвиборною агітацією. Не буду випереджати події. Краще за мене скажуть спеціалісти. Тому дозвольте відрекомендувати вам учасників нашої прес-конференції: генеральний прокурор республіки Аурентіно Бота, шеф столичної поліції сеньйор Бастос, головний лікар-психіатр країни доктор Орансіо, наші гості, — до речі, вони кооптовані своїми колегами на зустріч з журналістами, аби виголосити результати, я б сказав, глобальної експертизи і відповісти на ваші запитання. Отож: професор Ірвін Бакст, Сполучені Штати Америки, психіатр-криміналіст Ігнасіо Омбре, республіка Куба, провідний невропатолог Бразілії академік Каузіо Мешта. (Оплески). І ваш покірний слуга… Отож сеньйор Бастос окреслить нам найперше загальну картину злочину. Прошу, сеньйоре Бастос.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Картина, ясна річ, невесела: шість трупів. І один з них такий, я маю на увазі незабутнього Кемпеса, що міг би послужити причиною стихійного суспільного збурення. Як мовиться, цього нам нині тільки бракувало… Але, дякуючи богу, обійшлося. Вважаю, що на тему: “що було б, коли б…” уже не варто й говорити, зупинимося на самому факті злочину. Вам відомо, що сьогодні вдосвіта троє невідомих вдерлися в штаб-квартиру об’єднаних профспілок будівельників. Саме вдерлися — досить масивні двері були замкнені, вони просто прострочили з пістолетів-автоматів замок — і таки ж увірвалися, здійнявши ґвалт, наперед наражаючи акцію на провал. Охоронники, що вискочили назустріч, були вбиті. Нападники кинулися коридорами до кімнати для відпочинку, ніде не збившись, — зазначте цей момент собі в пам’яті, — вскочили до вітальні, де мимохідь поцілили в чергового референта, і вдерлися в спальню. Бідака Кемпес, розбуджений стріляниною, нічого не розуміючи, стояв на колінах у власній постелі. По ньому, як по незначній перешкоді, вдарили з трьох стволів, і, незважаючи на те, що вила сирена, нападники взялися за сейф. Доки вони намагалися його відімкнути, використовуючи весь “джентльменський набір” — відмички, “гусячі лапи”, дрелі — ми й прибули на місце акції. Решта вже було справою техніки. Один із злочинців, правда, загинув. Слідство починається відомо з чого: встановлення особи злочинця, мотивів злочину. Отут нас і чекала перша несподіванка. Ватажок оголосив себе сумнозвісним і давно померлим гангстером Аль Капоне так само до нього звертається і його підручний — Вельвет. Такі фокуси, звичайно, у нас не проходять. Зважуючи на державні інтереси, ми, даруйте, застосували деякі ефективні методи впливу. Жодного ефекту, ще гірше: фальшивий Аль Капоне запунктувався на власній особі ще більше, навіть зрадів з нашого ставлення до нього, бо виріс як герой у власних очах. Щодо Вельвета, так той, просто “розмазався” і патякав таке, що в жодні логічні рамки не вкладалося. Тільки й осмисленого, якщо так можна сказати, що “Вельвет” та “Аль Капоне”, і про третього дружка — “Шнурка” — забув. На вимогу припинити симулювати душевнохворого, “Аль Капоне” образився: самі ви, мовляв, придурки, я ж, як єсть, справжнісінький Аль Капоне.
ЗАПИТАННЯ. Пробачте, може то ви їх “деякими методами впливу” довели до божевілля?
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Все здійснювалося під контролем, як про те й оголосив уряд. Можете це перевірити особисто.
ВИГУКИ. Далі, далі! Не збиваймося на другорядне.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Таким чином, ми змушені були запросити психіатрів. І вони з’ясували, що обидва злочинці — душевнохворі. Ситуація виняткова — з одного боку, підозра на політичне вбивство, з другого — виконавці не при своєму розумі. Зважуючи на те, що могла виникнути підозра, ніби уряд, аби не хитався державний корабель, у такий спосіб підсовує громадськості “смажену качку”, ми змушені були піти на значні витрати і запросити відомих спеціалістів — осіб від нас не залежних, навіть різних за соціально-політичними переконаннями. Ось їхні представники перед вами, прошу. І їхні висновки, після ретельних обстежень у головному збіглися: злочинці “Аль Капоне”, “Вельвет” — душевнохворі люди. Встановити, хто ж вони є насправді, не вдалося: в державних та приватних клініках ці особи не зідентифіковані. Знайшлося, правда, кілька “Аль Капоне”, але вони спокійно ходять у гамівних сорочках. “Вельветів” — “Шнурків” не виявлено, не значаться вони і в картотеках карного розшуку. Ми отримали дані практично з усіх поліцейських дільниць-може, який “Аль Капоне” до часу никав божою овечкою десь у глухій провінції, але — нуль.
ЗАПИТАННЯ. А ви впевнені у повноті інформації з місць, якщо ми точно не знаємо, скільки у нас душевно здорового населення в країні? А каталажки, притони, “Шанхаї”, а віддалені гірські райони, де люди не знають, що таке радіо? З вашого поля зору випало кілька мільйонів чоловік!
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Щодо першого, другого, п’ятого-десятого — звертайтеся до уряду. Моє діло — ловити злочинців, що я й роблю, і відповідаю тільки за те, що в межах моєї діяльності. Але запевняю, що зробимо все можливе, аби встановити, хто ж вони, наші нинішні підопічні.
РЕПЛІКА. На це у вас піде не один рік! Шеф поліції. Скільки б не пішло… Істині від того ні жарко ні зимно. Поки ж ми констатуємо головне: убивці — душевнохворі, й терористичний акт не може розглядатися як усвідомлена політична диверсія.
ЗАПИТАННЯ. Чому? Історія знає випадки, коли божевільні вчиняли замахи на державних діячів. Чи з якихось власних переконань, чи просто з гіпертрофованого бажання прославитися…
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Безперечно. І ми вивчили аналоги. Але давайте трохи пізніше повернемося до цього питання. Зараз виявимо мотиви злочину, хоч воно дещо й смішно звучить: мотиви у божевільних, проте… Я, панове журналісти, з вашого дозволу, і собі, ніби замість вас, поставлю запитання нашим високошановним гостям-експертам. Скажіть, будь ласка, (обертається до експертів) чи може душевнохворий керуватися певною ідеєю-фікс тривалий час?
БАКСТ. Скільки завгодно, бо так воно і є. Якщо от сюди (показує) в черепок, вклинцюється, як ви кажете, певна ідея-фікс, її звідти обценьками не витягнеш. Правда, колеги? (Колеги згідливо покивали головами). Шеф поліції. А чи може подібна ідея проявлятися в кількох хворих одночасно, ба навіть об’єднати їх у спілку на певний час?
ОМБРЕ. Трапляється. Як часто — це залежить від збігу обставин. Коли не брати до уваги масового психозу — там дещо інша механіка. А в принципі кілька душевнохворих можуть об’єднатися на нетривалий час у спілку на основі певної Ідеї.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. І в межах тої ідеї світ, звичайно, для них реальний, а їхні розповіді про той світ можна вважати правдою по відношенню до них?
ЕКСПЕРТИ. Так. Можна (погоджуються всі).
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Так от. Для Аль Капоне і його спільників такою ідеєю, згідно з обраними для себе ролями, стала ідея пограбування якоїсь установи. І такою установою стала для них цілком випадково штаб-квартира профспілок будівельників. їм, бачте, сподобалася будівля, і вони вирішили, що там, усередині, багато грошей. Про Кемпеса вони ні сном ні духом не відали. А про сейф знали, хоч там грошей — тільки на поточні витрати. Службовці штаб-квартири за фотографією пізнали “Шнурка” — за два дні до нападу він тинявся там коридорами, заглядаючи в кожні двері, з таким, знаєте, таємничим виразом на обличчі, та все пальця прикладав до стулених вуст: мовляв, знаю, та мовчу. От звідси й дані про розташування апартаментів.