Дзвін сонця - Казанцев Александр Петрович. Страница 2

— Сірано де Бержерак, — повторив я, пригадуючи блискучу комедію Ростана, поставлену в Театрі імені Вахтангова.

Романтичний герой, поет із потворним обличчям, що передав слова любові тій, яку кохав, але не від самого себе, а од її обранця, котрий став другом Сірано. Вона покохала автора тих полум’яних рядків, надто пізно дізнавшись, хто він!..

Мовби вгадавши мої думки, Еме сказав:

— Якщо ви думаєте про п’єсу Ростана, то не його персонаж надихав борців Опору, а зовсім інший Сірано де Бержерак — легендарна, сповнена загадок людина, філософ, поет, який віртуозно володів шпагою. Я хочу зібрати про нього незаперечні відомості. У мене вже є документи про те, що він справді сам одержав перемогу над сотнею противників! Та головне, мабуть, у тих таємних знаннях, якими володів Сірано і які підтвердилися тільки в наш час. І це сучасник кардинала Рішельє і д’Артаньяна, уславленого в романах Дюма.

— Отже, і П’єра Ферма, — додав я.

— Ясна річ, і Рене Декарта…

— Ото б дізнатися про цю людину, ім’я якої — втілення французького патріотизму — взяла ваша підпільна газета.

— Я надішлю вам усе, що мені вдасться відкрити про Бержерака, — люб’язно пообіцяв Еме (і хай через чверть століття, але виконав свою обіцянку!). — Дуже примітною була зовнішність Сірано, що мінялася. Портрети, які надійшли до нас, написані після його військової служби. Саме при облозі Арраса він одержав шабельний удар в обличчя, від чого змінилися обриси його примітного носа, який до поранення був ще більшим. Про це, звісно, можна лише здогадуватися. Але ця обставина багато важила в житті Сірано.

У нашу розмову втрутився Жак Берж’є:

— Безперечно, Сірано де Бержерак — особа видатна і водночас загадкова. Але XVII століття багате й на інші цікаві загадки. Візьміть хоча б того ж всесильного правителя Франції, підступного і жорстокого кардинала Рішельє. Здавалося б, важко уявити похмурішу фігуру. Всі сили І незвичайний талант він віддав зміцненню абсолютизму, самодержавства, як кажуть у Росії, втілюючи у собі всю владу. Король Людовік XIII був слабким і цинічним. Я прочитаю вам його справжнього листа до губернатора Арраса. — І Берж’є відкрив блокнот із записаною в ньому цитатою. — “Вмійте викручуватися, — писав король. — Грабуйте, спритно ховаючи кінці, дійте так, як інші в своїх губерніях, ви можете все в нашій імперії, вам усе дозволено”. [1]

— Чи не цей король іменував себе “справедливим”? — спитав я.

— Саме він! — засміявся Жак Берж’є. — Кардинал Рішельє не в ім’я “справедливості” забрав у короля всю владу. Отож уявіть собі, дорогі товариші, що мене, французького комуніста, зацікавив і не вспокоює один незрозумілий вчинок кардинала, затятого ворога всіх противників гноблення. Якби він жив нині, то не було б лютішого прибічника антикомунізму. І водночас…

— Що водночас?

— Гнівний Рішельє, правитель Франції часів Людовіка XIII, гнобитель французького народу, домігся звільнення засудженого на довічне ув’язнення італійського ченця Томмазо Кампанелли, автора утопії “Місто Сонця”, першого “комуніста” Європи, надавши йому в нашій країні притулок і призначивши урядову пенсію.

— Незбагненно! — вигукнули ми.

— Дуже дивно, — згодився й Еме. — У цьому варто розібратися, як і в загадкових знаннях Сірано де Бержерака.

Прощаючись із новими французькими друзями, ми щиро подякували і за цікаву інформацію з історії Франції XVII століття; і за документи загиблого радянського воїна, які в Москві передали за призначенням.

Але стару газету часів французького Опору я зберіг. Тоді ще й не відав, що Сірано де Бержерак, який вважався неперевершеним за хоробрістю гасконцем (хоча він не був гасконцем), стане мені таким близьким. І саме йому присвячую науково-фантастичні повісті-гіпотези, які пропоную читачам. Науково-фантастичні не тому, що занадто фантастичні знання Сірано трьохсотрічної давності, — дуже неймовірними здаються події з його короткого, але бурхливого життя. Поета, філософа, пристрасного борця проти порожнечі, що клекотала навколо нього. І водночас людини, яка жагуче жадала простого людського щастя.

Змушений попередити юних читачів: оскільки мої герої — і Сірано де Бержерак, і Томмазо Кампанелла — були поетами, то їхні віршовані твори подаю в повістях в авторському перекладі. Сонети Кампанелли — з латинських оригіналів; вірпгі Сірано де Бержерака і його противників — в умовному “перекладі” автора з неіснуючих, що не дійшли до нас, оригіналів (як те робив, зокрема, і Е. Ростан).

1. РАНА ПЕДАНТА

Абат Гранже, завідувач колежу де Бове при Паризькому університеті, міг бути взірцем людини залізної волі в кволому тілі. Все життя він боровся із собою, старанністю і стриманістю набував тих якостей, які прагнув передати учням, будучи до них занадто вимогливим.

Худющий, із запалими щоками і жовтого кольору горбоносим аскетичним обличчям, з тонкими губами-нитками і палаючими очима фанатика, абат Гранже, зодягнений в сутану, яструбиним зором стежив за зразковим порядком у довіреному йому колежі, в якому основою навчання ввів зубріння, що перемежовувалися молитвами і неминучими покараннями за щонайменші порушення монастирського статуту.

Абат Гранже вважався визнаним ученим, шанованим як серед богословів, так і в світських колах. Заступництво його превелебності кардинала Рішельє створило колежу солідну репутацію, і знатні люди наперебій намагалися влаштувати саме до цього закладу своїх нащадків, яким одразу ж доводилося забути хлоп’ячі звички і пустощі. Віднині вони знали тільки молитви й навчання. Винних карали просто і суворо — карцером і різками.

Щоправда, до биття абат Гранже вдавався у виняткових випадках. Не тому, що вважав, що цей метод виховання суперечить богобоязливому духу закладу, а через свою слабість, яка терзала його, мов незагойна рана. Він не витримував будь-яких страждань, а вгледівши кров, непритомнів, що визнавав ганебним і недостойним пастора, котрому покладено виховувати зразкових дворян — пройнятих релігійною ревністю, благородством, ученістю. Нелегко було абату приховувати ту свою рану і залишатися суворим.

Гранже по-батьківському стежив за своїми вихованцями навіть по закінченні ними колежу — чи то вони потрапляли до університету, чи присвячували себе духовній або військовій кар’єрі. Зустрічаючись із випускниками, поводився так само привітно й суворо, ніби вони, як і раніше, піддягали статуту його закладу.

Але учні колежу мали й певні привілеї, необхідні, на думку абата Гранже, для засвоєння норм дворянської поведінки. Їм надавалася можливість спілкуватися зі студентами університету, а декому навіть — відвідувати Латинський квартал для ознайомлення із звичаями паризької молоді і особливо із законами дворянської честі. Той, хто бажав, міг також брати книги в університетській бібліотеці.

Якщо перші потурання приваблювали багатьох учнів, то бібліотека цікавила їх значно менше, бо зайва старанність і любов до знань зовсім не були поширені в колежі. Вчителі, та й сам Гранже, пильно слідкували за тим, з ким спілкуються і що читають вихованці, крім обов’язкових текстів, які належало зазубрити і при потребі повторити слово в слово.

Основою освіченості абат Гранже вважав цитати з книг, схвалених ним, отцями церкви або папою римським.

Савіньєн Сірано де Бержерак, маючи феноменальні здібності, за роки навчання в колежі де Бове зумів оволодіти не лише латиною, а й грецькою мовою і вільно читав античних авторів. І він належав до тих небагатьох, хто одержував книги давніх філософів у бібліотеці університету, щоб вивчати їх замість виснажливих молитов, якими чимало його товаришів намагалися здобути прихильність учителів і самого абата Гранже.