Соляріс. Едем. - Лем Станислав. Страница 51

У цю мить над горизонтальним зламом кришки з’явилося розпашіле обличчя Хіміка. Ліхтарик, який висів у нього на шиї, гойдався, й світло стрибало по шматках льоду у відрі. Хімік подав відро Координаторові.

— Стривай-но… а як ми, власне, будемо охолоджувати… — занепокоєно мовив Інженер. — Хвилинку. — І зник у темряві.

Знову долинули звуки кроків. Лікар приніс двоє відер води, в якій плавали шматки льоду. Хімік присвічував, а Лікар разом з Фізиком почали поливати кришку люка водою. Вода стікала на підлогу, в коридор. Коли вони поливали кришку вже вдесяте, їм здалося, що в ній чуються слабенькі потріскування. Залунали вигуки радості. З’явився Інженер. Він прив’язав собі стрічкою до грудей великий рефлектор зі скафандра. Від його світла зразу стало ясно. Інженер кинув на підлогу оберемок пластикових плит із рубки. Всі почали старанно обкладати кришку люка шматками й крихтами льоду, притискаючи їх пластиком, надувними подушками, книжками — всім, що тим часом приносив Фізик; нарешті, коли вони вже насилу могли розпростати спини, а від крижаної стінки майже нічого не лишилося, так швидко танув лід, стикаючись з розігрітою кришкою люка, Кібернетик схопився обома руками за ручку й спробував її повернути.

— Зачекайте, ще рано! — сердито крикнув Інженер, але ручка повернулася на диво легко.

Всі підхопилися. Ручка повергалася дедалі швидше. Інженер схопився за ручку запобіжного потрійного ригеля й смикнув униз; почувся такий звук, немовби тріснуло товсте скло, кришка люка навалилася на них спочатку легко, а потім раптом ударила тих, хто стояв надто близько, і з темної пащі з гуркотом ринула чорна лавина. Хіміка й Координатора, які стояли найближче, відкинуло в різні боки. Кришка притиснула Хіміка до бокової стіни так, що він не міг навіть поворухнутися, але не завдала йому ніякої шкоди. Координатор ледве встиг відскочити в останню мить і трохи не збив з ніг Лікаря. Всі заціпеніли. Засипаний Лікарів ліхтарик погас, світив тільки рефлектор на грудях в Інженера.

— Що це? — тремтячим голосом запитав Кібернетик, який стояв позаду всіх, на краю невеличкої платформи.

— Проба грунту планети Едем, — відповів Координатор і допоміг Хімікові вибратися з-під відкинутої набік кришки люка.

— Так, — підтвердив Інженер, — увесь люк засипано. Мабуть, ми таки глибоченько увігналися в грунт!

— Це перша посадка під поверхню невідомої планети, еге ж? — запитав Лікар.

Усі раптом вибухнули сміхом. Кібернетик реготав так, аж на очах у нього виступили сльози.

— Годі вже вам! — різко урвав товаришів Координатор. — Не будемо ж ми стояти так аж до самого ранку. Гайда по інструменти, треба відкопуватися.

Хімік нахилився й підняв з горбика, що виріс на підлозі перед люком, важку, спресовану брилу. З овального отвору люка сипався грунт, час від часу темні, з масним полиском грудки скочувалися по поверхні невеликого осипу аж у коридор.

Усі відступили туди, бо в шлюзі не було вже де й сісти; Координатор й Інженер зіскочили вниз останніми.

— На яку глибину ми могли ввігнатися в грунт? — півголосом запитав Координатор Інженера.

Вони йшли поруч коридором. Далеко попереду швидко рухалася ясна пляма світла, — Інженер віддав рефлектор Хімікові.

— На яку глибину, питаєш?.. Це залежить від дуже багатьох чинників. Тагерссен увігнався в грунт на вісімдесят метрів.

— Так, але ми знаємо, що залишилося від ракети й від нього!

— А той зонд на Місяці? Щоб його витягти, довелося пробивати в скелі штольню. В скелі!

— На Місяці пемза…

— А звідки ми можемо знати, що тут?

— Ти ж сам бачив. Ця порода схожа на мергель.

— Біля самого люка, а далі?

З інструментами справи були дуже кепські. Їхній корабель, як і всі інші кораблі далекого радіуса польоту, був оснащений подвійним комплектом автоматів та дистанційно керованих напівавтоматів для різних видів робіт, у тому числі й на поверхні, яких можуть вимагати різноманітні планетні умови. Однак ці пристрої зараз не функціонували, і без подачі струму нічого було й думати про те, щоб привести їх у рух; єдиний великий екскаватор, яким рухав атомний мікрореактор і який вони мали в своєму розпорядженні, теж вимагав електроенергії для запуску. Хоч-не-хоч довелося вдатись до найпримітивніших знарядь — лопат і кирок. Їх на кораблі, звичайно, не було, а щоб виготувати їх, потрібний був час і матеріал. Після п’яти годин напруженої праці екіпаж повертався коридором до шлюзу, несучи три розплющені й загнуті на кінцях мотики, два сталевих ломи і волочачи великі листи бляхи, які мали прислужитися зміцненню стін тунелю. Крім відер, для перенесення грунту пристосували кілька великих пластикових коробок, прикріпивши до них із двох боків короткі алюмінієві трубки замість ручок.

Три чверті доби минуло з моменту катастрофи, і всі вже падали з ніг від утоми. Лікар вирішив, що треба поспати бодай кілька годин. Але спершу необхідно було приготувати хоча б тимчасові постелі, бо койки в спальник приміщеннях, наглухо прикріплені до підлоги, тепер стояли вертикально. Щоб відкрутити їх, довелося б довго з ними поморочитися, отож до бібліотеки (майже половину книжок ще до цього винесли в коридор) постягували надувні матраци, і всі лягли на них покотом.

Незабаром з’ясувалося, що, крім Хіміка й Інженера, ніхто не в змозі заснути. Довелося Лікареві встати і піти з ліхтариком шукати снотворне. Це зайняло в нього майже цілу годину, бо треба було пробивати собі шлях до медпункту через маленький тамбур, завалений купами потрощених приладів й аналітичних посудин, які повивалювалися зі стінних шаф і перекрили доступ до дверей. Нарешті — його наручний годинник показував четверту годину ранку бортового часу — снотворні таблетки було роздано, ліхтар погашено, і незабаром спокійне дихання виповнило темне приміщення.

Усі прокинулися несподівано швидко, за винятком Кібернетика, який прийняв надто велику дозу снотворного й був наче п’яний. Інженер знову поскаржився на гострий біль у плечі, і Лікар виявив у цьому місці болючу пухлину — мабуть, Інженер пошкодив собі суглоб, коли вовтузилися з важелями люка.

Настрій у всіх був похмурий. Майже ніхто не розмовляв, навіть Лікар. До решти харчів у шлюзі дістатися так і не вдалося, бо на дверцятах шафи зі скафандрами височів величезний горб осипу, отож Фізик і Хімік Ще раз подалися до кухонного складу й повернулися звідти з бляшанками консервів. Було десять годин, коли заходилися копати тунель.

Робота посувалася черепашачим темпом. В овальному отворі люка не можна було як слід розвернутися, передні розбивали мотиками спресовані брили грунту, а ті, що стояли позаду, відносили їх у коридор. Трохи перегодя вирішили викидати грунт до навігаційної рубки — вона була поряд, до того ж там не було нічого такого, що могло б їм знадобитися найближчим часом.

Через чотири години навігаційна рубка була по’коліна засипана вийнятим грунтом, а довжина тунелю сягала заледве двох метрів. Мергель був щільний, не те, щоб твердий, але вістря ломів і мотик застрягали в ньому, а залізні стержні, на які надто сильно натискали люди, що працювали з неабияким завзяттям, гнулися; найкраще орудувала сталева мотика в руках Координатора.

Інженер потерпав, щоб «земляна» стеля не почала осідати, й пильно стежив за тим, щоб її старанно кріпили. Надвечір, коли вимащені глиною люди сіли підкріпитися, тунель, що вів од люка стрімко вгору, з нахилом майже в сімдесят градусів, заглибився у грунт заледве на п’ять з половиною метрів.

Інженер іще раз зазирнув до колодязя, крізь який можна було дістатися на нижній ярус, де за тридцять метрів від головного люка ближче до корми знаходився вантажний люк, однак побачив тільки чорне дзеркало води; вона стояла вище, ніж учора, — мабуть, іще якась цистерна протікала і її вміст поволі просочувався сюди. Вода — Інженер відразу виявив це з допомогою невеликого лічильника Гейгера — була радіоактивна, отож він наглухо закрив колодязь і повернувся до товаришів, нічого не сказавши їм про своє відкриття.