Нірвана, або Also Sprach Zarathustra - Подерв'янський Лесь. Страница 6

Вєнiк (з п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в дверi).

Йонатан. Це як у Нiцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

Туз. А ти шо, читав?

Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила i почала туди книжки складати, шо на макулатуру обмiняла. Голсуорсi, блядь, про тих, про серiв i серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсi не прочитаю, вона менi давати не буде. Ну я того Голсуорсi хуйнув про серiв, вона менi Нiцше. Я їй кажу: „Люда, ми так не договарювались“.

Вєнiк. Я тобi так скажу, Йонатан, тi стєнки, книги — то все дурне дiло. Всякiй рємонт надо починати з сантєхнiки.

Туз. Ти тоже, Вєнiк розпиздiвся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дiвся, коли нас з Блiном ракiтнянськi пиздили?

Вєнiк. Хлопцi, понiмаєте, тодi так срати захотiлося, прямо бiда. Ну їй бо, не брешу! Не вiрите? Я можу гавно показать!

Хлопцi з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю iнформацiю. I саме в цю мить входить Шаленчиха. Вона здорова i гарна молодиця, її вульгарне i неохайне вбрання пасує їй краще, нiж вишуканi iталiйськi шмотки українським поп-зiркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха „робить“; б) у Шаленчихи мандавошки, — ми схиляємося в бiк останнього. В руцi у Шаленчихи клiтчата торба мандрiвних „човникiв“, пiд пахвою — журнал „Парад“.

Шаленчиха. Привiт, „Компана“! Я вам почитати принесла!

Йонатан. А ти вмiєш?

Шаленчиха. (сiдає i без зайвої церемонiї наливає собi гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку i смачно хрумкає огiрком). От дивiться, що тут написано (розкриває журнал „Парад“ i читає вголос). „Я, конєчно, нєкотороє врємя очєнь плотно тусовала. Но єслi хто думає, шо бить суперлєдi лєгко, то ето ашибка“.

Вєнiк. Но i трудного тоже нема нiхуя.

Шаленчиха. Це тобi, Вєнiк, всьо лiгко в жизнi дається. А в жiнок жiзнь трудная. Осьо, дивись! (Читає) . „Кстатi, благодаря опщенiю з тусовкой я розширiла круг своїх iнтєрєсов, а ето iзбавiло мiня от снобiзма в манєрє одiваться. Хотя порой, когда я надiваю Дону Каран, мiнє кажется, что мiня ето взрослiт“.

Йонатан. А тебе зато Шаленчиха всьо молодiт, яку б хуйню ти не надiла.

У дверi з написом „Nirvana“ гупають, за дверима чути скавучання собаки.

Дєпутат (у тєлєвiзорi). Росiя i Бiларусь — це нашi брати, а брати повиннi жити разом, в однiй хатi, бо як сказав поет: „В однiй хатi — одна правда, й сила, i воля“.

Гупання, скавучання i депутатська промова зливаються в єдину какафонiю.

Вєнiк. Живу, як в дурдомi. Вчора жаба, сьогоднi — цi привиди гестапiвськi!..

Вареник. А зуби тобi хто вибив?

Вєнiк. Зуби — то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько дверi вiдчиняю носаком. В хатi його радiхони сидять. Я зразу сокиру в стiл: „Ось-ось-о тобi!“ Питаю: „Де ваш казьол?“

Шурон. А вони?

Вєнiк. Та нiчого. Я взяв дiньгами.

Гупання в дверi i скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку.

Вареник (злякано). Блядь, це нiмцi! Пацани, точно!

Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Нiцше про таке написано?

Йонатан. У Нiцше написано: „Не бздо в канiстру!“

Вєнiк пiдбира з пiдлоги важку i гарну деталь сантєхнiки, зроблену з нєржавєйки, i становиться в античнiй позi бiля дверей. Хлопцi озброюються арматурою, Шаленчиха без всяких зусиль дiстає з клiтчатої торби важкi тiски. Гупання, скавучання, приглушенi матюки.

Шурон. Шаленчиха, а шо ти тiски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш?

Шаленчиха. Те, про шо ти подумав. Твої яйця!

Пiд напором потойбiчних сил дверi з „Nirvan-ою“ вiдчиняються. До котєльної входять iстоти, котрi зникли за цими дверима хто зна коли. Це Буратiно, Пьєро, Мальвiна, батько Карло, Дуремар, Карабас-Барабас i пудель Артемон. Всi вони мають дорослий (якщо не сказати старий) вигляд. Буратiно має алкоголiчнi набряки пiд очима, червоний нiс з синiми жилками i невиразного кольору очi. В танцюючих руках вiн несе здоровенний золотий ключик. Пьєро схожий на Вертинського пiсля повернення з емiграцiї. Мальвiна — це типова нетвереза вокзальна повiя пенсiйного вiку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Дiда Мороза, борода волочиться по бруднiй пiдлозi. Батька Карла везе на iнвалiдному возику Дуремар, єдиний з усiєї компанiї, хто зовсiм не змiнився. Замикає процесiю облiзлий i сивий пудель Артемон.

Мальвiна (iгриво задирає спiдницю, пiд якою виявляються неапетитнi чулки та резiнки). Ну что, рєб'ята, займемся арiфмєтiкою?

Йонатан. Йдьош до женщiни — возьми пльотку!

Карабас-Барабас (тупо). Пльотку в сємь хвостов: Пльотку в сємь хвостов:

Дєпутат (в тєлєвiзорi). Нiч iскриться i вспихуєт, як большой фонтан. I душа моя — iскрящiйся фонтан:

Кiнець