На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович. Страница 7

Тут, в Енніаді, ще нема таких могутніх вождів, як нема міст і красивих храмів. Але зате там більше рабів— жалюгідних рабів, як чоловіків, так і жінок, що втратили волю. І серед них не тільки бранці, захоплені в чужих країнах, але й раби з своїх же земляків, що належать до бідних родів.

А що вже й казати про чужоземних мандрівників: коли за їхніми плечима не стоїть могутня фратрія або плем'я, з яким сваритися небезпечно навіть сильним вождям, або коли нема у мандрівника численної дружини воїнів, тоді тільки два шляхи можуть бути у нього — смерть або рабство.

— Пам'ятай, Пандіоне, — художник схопив юнака за обидві руки: — ми живемо в суворий і небезпечний час: роди і фратрії ворогують між собою, спільних законів не існує, постійний страх рабства висить над головою кожного мандрівника. Ця чудова країна не придатна для мандрівок. Пам'ятай, що, покинувши нас, ти опинишся на чужині без притулку і без закону, кожний може тебе скривдити, або навіть убити, не боячись пені та помсти. [20] Ти одинокий і бідний, я теж нічим не зможу допомогти тобі — отже, ти не збереш навіть маленького загону! А сам ти загинеш дуже швидко, якщо тільки боги не зроблять з тебе невидимку. От бачиш як, Пандіоне, хоч здається так просто: пропливти протокою тисячу стадій від нашого Ахелойового мису до Корінфа, звідки півдня треба їхати до Мікен, день до Тірінфа і три до Охромен, але для тебе це все одно, що вирушити за межі Ойкумени! — Агенор встав і попрямував до виходу, а за ним пішов юнак. — Ти став рідний мені і моїй дружині, але я не кажу про нас… Уяви собі страждання моєї Тесси, коли ти животітимеш десь у рабстві на чужині! Пандіон густо почервонів і нічого не відповів. Агенор відчував, що не переконав Пандіона, а той в нерішучості вагався між двома могутніми поривами: одним, що утримував його на місці, і другим, що вабив його в далечінь, незважаючи на неминучу небезпеку.

І Тесса, не знаючи, як буде краще, то повставала проти його мандрівки, то, сповнена благородної гордості, умовляла Пандіона їхати.

Минуло кілька місяців, і коли весняні вітри принесли з-за протоки [21] слабкі пахощі квітучих пагорбів та гір Пелопоннесу. Пандіон остаточно вибрав свій життєвий шлях. Тепер його чекало єдиноборство з чужим і далеким світом. Півроку, які він хотів прожити далеко від рідних місць, уявлялися йому цілою вічністю. Часом Пандіона бентежило почуття того, що начебто він назавжди залишає свою батьківщину… За порадою Агенора та інших мудрих мужів селища, Пандіон їхав на Кріт — батьківщину стародавньої культури, де жив морський народ. Хоча величезний острів був посеред моря, і до того ж незрівнянно далі від стародавніх міст Беотії та Арголіди, [22] подорож туди здавалася далеко безпечнішою для самотнього мандрівника.

Острів, що лежав у центрі морських шляхів, був заселений тепер різними племенами. На берегах його завжди зустрічалися чужоземці — купці, моряки, вантажники. Різномовне населення Кріту займалося торгівлею і жило в більшій злагоді, ніж Еллада, і краще ставилося до приїжджих. Тільки в глибині острова, за гірськими перевалами, ще жили нащадки стародавніх племен, які вороже ставилися до чужинців.

Пандіон мав переправитися через Калідонську затоку на гострий мис, розташований проти нижньої Ахайї, і тут найнятися веслярем на одно з суден, що відпливало на Кріт з вовною після зимової перерви: в бурхливу пору року вутлі судна уникали далеких плавань.

В день повного місяця молодь селища зібралась на танці серед великої галявини священного гаю.

Пандіон задумливо сидів на маленькому подвір'ї біля будинку Агенора, пригнічений тугою. Завтра станеться неминуче — він одірве від серця все миле й рідне йому і стане перед невідомою долею. Його чекала розлука з коханою, непевне майбутнє, самотність…

У темному і мовчазному будинку Тесса шелестіла своїм одягом, потім з'явилася в чорному отворі дверей, поправляючи зборки накинутого на плечі покривала. Дівчина тихенько гукнула Пандіона, який враз скочив і кинувся їй назустріч. Чорне волосся Тесси було закручене на потилиці у важкий вузол і облямоване на тімені трьома стрічками, що сходилися разом під вузлом.

— Ти зачесалася сьогодні, як аттічна дівчина! — вигукнув Пандіон. — Це красиво!

Тесса, посміхнувшись, сумно запитала:

— Ти хіба не підеш востаннє танцювати, Пандіоне?

— А хіба ти хочеш піти?

— Еге ж. я танцюватиму для Афродіти, — твердо промовила Тесса. — І ще журавля.

— Танцювати журавля, цей аттічний танець, для нього ти так і зачесана! У нас його, здається, ні разу не танцювали!

— А сьогодні будуть усі — для тебе, Пандіоне!

— Чому для мене? — здивувався юнак.

— Хіба ти забув — журавля в Аттіці танцюють в пам'ять, — голос Тесси затремтів, — щасливого повернення Тезея [23] з Кріту і на честь його перемоги… Ходімо, любий, — Тесса простягнула обидві руки Пандіонові, і, пригорнувшись одне до одного, молоді люди увійшли під дерева на краю селища.

…Море шуміло назустріч і, ніби кличучи, розкривало свою безмежну широчінь. У ранньому сонячному промінні морська далечінь здималася, нагадуючи опуклу поверхню велетенського мосту.

Повільні хвилі, рожевіючи перед світанком, несли здалека, може від самого казкового Айгюптосу, пасма золотавої піни. І сонячне проміння танцювало, дроблячись І гойдаючись на невтомній, вічно рухливій воді, пронизуючи повітря ніжним мерехтливим сяйвом.

За горбом зникла стежка, з якої ще було видно селище і родину Агенора, що посилала останні привітання.

Прибережна рівнина була безлюдна. Пандіон зостався на самоті з Тессою перед морем і небом. Попереду, на піску, чорнів маленький човен, на якому Пандіон мав обійти мис коло гирла Ахелоя і перепливти Калідонську затоку. Дівчина і юнак ішли мовчки. їх повільні кроки були непевні: Тесса пильно дивилася на Пандіона, І він не міг відвести погляду від обличчя коханої.

Швидко, надто швидко вони підійшли до човна. Пандіон випростався, в глибокому зітханні розправив стиснені груди. Настав момент, очікування якого і дні, і ночі пригнічувало Пандіона. Так багато треба було сказати Тессі в ці останні хвилини, та не було слів.

Пандіон розгублено стояв, у голові зринали уривки думок, непослідовні й безладні.

Несподівано Тесса раптовим рухом міцно обняла Пандіона за шию і, наче боячись, що їх можуть підслухати, поквапливо й уривчасто зашепотіла:

— Поклянися мені, Пандіоне, присягнися Гіперіоном… страшною Гекатою [24]… Ні, краще своїм і моїм коханням, що ти не поїдеш далі за Кріт, туди, де далекий Айгюптос… де тебе перетворять в раба і ти зникнеш з мого життя… Поклянися, що повернешся скоро… — шепіт Тесси перервався задушеним риданням.

Пандіон пригорнув дівчину до себе і промовив клятву, а в цей час перед ним проносилися морські далі, скелі, гаї, будинки та руїни невідомих селищ, усе те, що зараз відділить його від Тесси на шість довгих місяців, місяців, протягом яких він не знатиме нічого про кохану і вона про нього.

Пандіон заплющив очі, відчуваючи, як б'ється серце Тесси.

Хвилини все минали, неминучість розлуки насувалась, чекання ставало нестерпним.

— В дорогу, Пандіоне, швидше… прощай… — прошепотіла дівчина.

Пандіон здригнувся, випустив Тессу і швидко підійшов до човна.

Піддаючись сильним рукам, човен, загрузлий у пісок, поволі зрушився, дно зашурхотіло по піску. Пандіон увійшов по коліна у холодну воду, що плюскотіла об берег, і обернувся. Човен, хитаючись на хвилях, злегка бився бортом об ногу юнака.

Тесса, непорушна, як статуя, стояла, вп'явшись поглядом у мис, за яким повинен був зараз зникнути човен Пандіона.

В душі юнака щось надломилося. Він зірвав човен з мілини, стрибнув у нього і взявся за весла. Тесса рвучко повернула голову, і порив західного вітру підхопив її розпущене на знак туги волосся.