Фараон - Прус Болеслав. Страница 1

Болеслав Прус

ФАРАОН

Болеслав Прус. Фараон. Роман. Пер. з польськ. — К., «Вища школа», 1982.— 568 с.

Переклад з польської Марії Пригари.

Скановано проектом польсько-українського електронного словника

Розділ перший

На тридцять третьому році щасливого царювання Рамзеса XII Єгипет святкував одразу дві урочисті події, що сповнили всіх правовірних єгиптян гордощами й радістю.

У місяці мехір, у грудні, повернувся до Фів обсипаний коштовними дарами бог Хонсу, який три роки й дев’ять місяців мандрував по країні Бухтен, де вилікував царську доньку, на ім’я Бент-рес, і вигнав злого духа не тільки з царської родини, а. й навіть з фортеці Бухтен.

А в місяці фармуті, в лютому, фараон Верхнього й Нижнього Єгипту, володар Фінікії і ще дев’яти народів, Мер-Амон-Рамзес XII, порадившись з богами, яким був рівний, оголосив ерпатром, тобто наступником трону, свого двадцятидвохлітнього сина Хем-Сем-Мерер-Амон-Рамзеса.

Цей вибір дуже втішив побожних жерців, достойних номархів, хоробре військо, і вірний народ, і все живе на єгипетській землі. Бо старших фараонових синів від хеттської царівни через якісь незбагненні чари посів злий дух. Одному з них, двадцятисемилітньому юнакові, коли він дійшов повноліття, відібрало ноги, другий перерізав собі жили і вмер, а третій пив отруєне вино, аж поки не спився з розуму, і, уявивши, що він мавпа, цілими днями просиджував на деревах.

Тільки четвертий син, Рамзес, народжений царицею Нікотріс, донькою верховного жерця Аменготепа, був дужий, як бик Апіс, відважний, як лев, і мудрий, як жрець. Він змалку оточував, себе військовими і, ще бувши звичайним царевичем, казав:

— Якби боги зробили мене фараоном, а не молодшим царським сином, я підкорив би, як Рамзес Великий, дев’ять народів, про яких в Єгипті ніколи не чули, збудував би храм, більший за цілі Фіви, а собі спорудив би таку піраміду, що проти неї Хеопсова була б мов кущ троянди біля високої пальми…

Діставши такий жаданий титул ерпатра, молодий царевич попросив батька ласкаво надати йому ще й звання начальника корпусу Менфі. На це його святість Рамзес XII, порадившись з богами, яким був рівний, відповів, що вволить його бажання, якщо наступник трону доведе своє вміння керувати великим військом на полі бою.

Для цього було скликано раду на чолі з військовим міністром Сен-Амон-Гергором, який був також верховним жерцем найбільшого в Фівах храму бога Амона.

Рада ухвалила:

Наступник трону в середині місяця місорі (початок червня) збере десять полків, розташованих уздовж дороги, яка з’єднує місто Мемфіс із містом Пі-Уто, що лежить у Себенітській затоці.

З цим десятитисячним корпусом, готовим до бою, з великим обозом і метальними машинами царевич рушить на схід, довеликого шляху, що тягнеться від Мемфіса до Хетема, помежі землі Госен та єгипетської пустелі.

Водночас полководець Нітагер, який очолює військо, що захищає Єгипет від нападу азіатських народів, має виступити від Гірких озер назустріч наступникові трону.

Обидва війська — азіатське й західне — зустрінуться поблизу міста Пі-Баїлос, у пустелі, щоб не перешкоджати працьовитим хліборобам землі Госен в їхній щоденній роботі.

Наступника трону буде визнано переможцем, якщо він не дасть Нітагерові захопити себе зненацька, тобто якщо стягне всі полки і встигне вишикувати їх у бойовому порядку до зустрічі з супротивником.

У таборі царевича Рамзеса перебуватиме сам військовий міністр, достойний Гергор, який і доповість фараонові про хід подій.

Межею землі Госен та єгипетської пустелі були два шляхи сполучення. Один — перевізний канал від Мемфіса до озера Тімзах, другий — великий шлях. Канал проходив ще в землі Госен, а шлях — уже в пустелі, яку обидві ці дороги огинали півколом. Зі шляху майже на всьому його протязі видно було канал.

Хоч межі були й штучні, але сусідні країни геть усім відрізнялися одна від одної. Земля Госен, незважаючи на трохи хвилясту поверхню, здавалася рівнинною, а в пустелі вапнисті узгір’я чергувалися з піщаними долинами. Земля Госен схожа була на велетенську шахівницю, зелені й жовті квадрати якої розрізнялися за кольором нив і були відмежовані пальмами, що росли поміж ними. А на рудому піску пустелі та на білих її узгір’ях клаптик зелені, купка дерев чи кущів скидалися на заблудлого подорожнього.

У родючій землі Госен на кожному пагорку буяв темний гай акацій, сикомор і тамариндів, здалека схожих на наші липи, а між ними ховалися невеличкі палаци з рядами присадкуватих колон або жовті мазанки селян. Де-не-де біля гаю біліло містечко з плосковерхими будинками або важко підносились пірамідальні пілони храмів, немов подвійні скелі, поцятковані якимись дивними знаками.

У пустелі з-за першого пасма пагорків з бідною рослинністю виглядали голі узгір’я, вкриті купами каміння. Здавалося, пересичена життям західна частина країни з царською щедрістю кидає на той бік каналу зелень і квіти, але вічно голодна пустеля пожирає їх і наступного року обертає на попіл.

Обрідна рослинність, витіснена на скелі й піски, трималася низин, куди через рови, прокопані в насипі дороги, можна було підводити воду з каналу. Поміж лисими узгір’ями, поблизу шляху, пили живлющу вологу затишні оазиси, де росли ячмінь і пшениця, виноградні лози, пальми й тамаринди.

У таких місцях жили і люди окремими родинами. Зустрівшись на ярмарку в Пі-Баїлосі, вони могли навіть не знати, що живуть по сусідству в пустелі.

Шістнадцятого місорі зосередження військ було майже закінчене. Десять полків наступника трону, які мали зустріти азіатське військо Нітагера, вишикувалися на шляху вище міста Пі-Баїлос з обозом і частиною метальних машин.

Пересуванням військ керував сам царевич. Він організував два загони розвідки, з яких передній мав стежити за рухом супротивника, а другий — охороняти своє військо від нападу, цілком можливого в цій місцевості з незліченними скелями та ущелинами. Рамзес за останній тиждень сам об’їхав і оглянув свої полки, які, посувалися до Пі-Баїлоса різними шляхами, щоб пересвідчитись, чи всі його воїни мають добру зброю й теплі плащі на ніч, чи є в обозах вдосталь сухарів, м’яса й сушеної риби. Крім того, він наказав, щоб жінок, дітей та рабів тих воїнів, які прямували на східний кордон, перевезли каналом. Це зменшило обоз і полегшило рух самого війська.

Найстарших воєначальників дивували знання, запал та обачність царевича, а особливо його працьовитість і простота. Свій численний почет, царський намет, колісниці й ноші він залишив у Мемфісі, а сам в одязі простого офіцера, верхи, як це роблять ассірійці, їздив від полку до полку в супроводі двох ад’ютантів.

Завдяки цьому зосередження корпусу закінчилося дуже швидко, і у визначений час військо стояло під Пі-Баїлосом.

Інакше було із штабом царевича, грецьким полком, що його супроводив, та кількома метальними машинами.

Штаб, зібраний у Мемфісі, мав іти найкоротшим шляхом, тим-то він виступив пізніше за всіх, тягнучи за собою величезний обоз. Майже кожен офіцер — а все то були знатні вельможі — мав при собі ноші з чотирма неграми, бойову колісницю, пишний намет, безліч скринь з одягом, з їжею та глеків з вином і пивом.

Крім того, за офіцерами подався численний гурт співачок і танцівниць з музикантами, що з них кожна, як поважна пані, хотіла мати при собі віз, запряжений однією чи двома парами волів, та ноші.

Коли вся ця безладна юрба посунула з Мемфіса, вона зайняла на дорозі більше місця, ніж усе військо наступника трону. А пересувалася вона так повільно, що метальні машини, залишені позаду, вирушили на цілу добу пізніше, ніж передбачалося. До того ж співачки й танцівниці, побачивши пустелю, хоч там не було ще нічого страшного, перелякались і почали плакати. Щоб їх заспокоїти, довелось завчасно стати на ночівлю, нап’ясти намети і влаштувати виставу, а після неї бенкет.