Фараон - Прус Болеслав. Страница 33

Майже в центрі вулиці стояв заїзд фінікійця з Тіра Асаргадона, де для полегшення нагляду повинні були зупинятися всі, хто приїжджав з-за кордону. Це був великий квадратний з багатьма вікнами будинок, що стояв трохи осторонь від інших; отже, його зручно було обходити кругом та підглядати з усіх боків. Над головними ворітьми висіла модель корабля, а на передній стіні були намальовані картини, які зображали його святість Рамзеса XII, що приносив богам жертви або приймав чужоземців, з-поміж яких фінікійці вирізнялися високим зростом і яскраво-червоним кольором шкіри.

Вузькі вікна цього будинку були завжди відкриті й тільки іноді заслонялися завісами з тканини або з кольорових прутиків. Оселя господаря та приміщення для подорожніх були розташовані на трьох верхніх поверхах, а внизу містився винний льох і харчівня. Моряки, носії, ремісники та інші бідні подорожні їли й пили на подвір’ї, де була мозаїчна підлога і полотняний намет, напнутий на стовпчики так, щоб можна було бачити відразу всіх гостей. Заможніші й знатніші гості бенкетували на галереї, яка оточувала подвір’я.

На подвір’ї люди сиділи на підлозі, біля плоских камінних брил, що заміняли столи. На галереї, де було прохолодніше, стояли столики, лави й стільці і навіть низенькі м’які ложа, на яких можна було подрімати.

На кожній галереї був великий стіл, заставлений тацями з хлібом, м’ясом, рибою і плодами та великими глеками з вином, пивом і водою. Негри й негритянки подавали гостям страви, забирали порожні глеки й приносили з льоху повні, а писарі, що доглядали за столами, старанно записували кожен шматок хліба, кожну головку часнику й кухоль води.

Серед подвір’я, на помості, стояли два дозорці з киями, які стежили за челяддю та писарями, а також залагоджували з допомогою київ суперечки між біднішими гостями з різних країн. Завдяки такому порядку крадіжки й бійки траплялися тут рідко; частіше навіть на галереях, аніж на подвір’ї.

Сам господар заїзду, всім відомий Асаргадон, чоловік років за п’ятдесят, посивілий уже, у довгій сорочці й серпанковій накидці, походжав поміж гостями, пильнуючи, щоб кожен мав усе, що треба.

— Їжте й пийте, сини мої, — припрошував він грецьких моряків, — бо такої свинини й пива немає в цілому світі. Я чув, що біля Рафії вас захопила буря. Ви повинні принести богам щедру жертву за те, що вони врятували вас!.. В Мемфісі за все життя можна не побачити бурі, але на морі легше знайти блискавку, ніж мідний утен. У мене є мед, борошно, пахощі для священних жертв, а отам, у кутках, стоять боги всіх народів. У моєму заїзді чоловік може бути ситим і побожним за дуже невелику плату.

Він повернувся й пішов на галерею, де сиділи купці.

— Їжте й пийте, шановні панове, — заохочував він їх, уклоняючись. — Часи тепер добрі! Найясніший наступник трону, хай він живе вічно, їде до Пі-Баста з величезним почтом, а з Верхнього Царства прибув караван із золотом. На цьому не один з вас добре заробить. В мене є куріпки, молоді гуси, риба прямо з річки й чудова печеня з дикої кози. А яке вино прислали мені з Кіпру! Щоб я став іудеєм, коли келих цього чудового трунку не вартий дві драхми! Але вам, батькам і добродіям моїм, я віддам сьогодні по драхмі. Тільки сьогодні, на почин…

— Дай по півдрахми за келих, тоді скуштуємо, — озвався один з купців.

— Півдрахми? — повторив хазяїн. — Швидше Ніл попливе назад до Фів, ніж я таке добро віддам по півдрахми. Хіба що… для тебе, пане Белезіс, бо ти окраса Сідона… Гей, раби! Подайте нашим добродіям найбільший жбан кіпрського.

Коли він одійшов, купець, названий Белезісом, сказав до своїх товаришів:

— Хай мені рука відсохне, якщо це вино коштує півдрахми. Але бог із ним!.. Менше клопоту матимемо з поліцією.

Розмови з гостями різних народів і станів не заважали господареві стежити за писарями, що записували наїдки й напої, за дозорцями, які наглядали за служниками та писарями, а найпильніше — за подорожанином, який, схрестивши ноги, сидів у передній галереї на подушках і дрімав над жменею фініків та келихом чистої води. У цього подорожнього, чоловіка років сорока, було буйне волосся й борода, чорні, мов крукове крило, задумливі очі й надзвичайно благородне обличчя, на якому, здавалося, ніколи не відбивались гнів чи тривога.

«Це небезпечний щур, — думав господар, поглядаючи на нього краєм ока. — Має вигляд жерця, а носить темну опанчу. Здав мені золота й коштовностей на цілий талант, а сам не їсть м’яса і не п’є вина. Це або великий пророк, або великий злочинець!..»

На подвір’я зайшли два голі псили — приборкувачі змій, з мішком, повним отрутних гадів, і почали виставу.

Молодший грав на сопілці, а старший почав обвивати себе великими й малими зміями, з яких найменшої вистачило б, щоб розігнати всіх гостей з подвір’я заїзду «Під кораблем». Сопілка озивалась щодалі пискливіше, приборкувач звивався, конвульсивно здригавсь і весь час дратував змій. Нарешті одна змія вкусила його за руку, друга за обличчя, а третю — найменшу — приборкувач сам проковтнув живцем.

Гості й слуги з тривогою споглядали це видовище. Вони тремтіли, коли приборкувач дратував гадюк, заплющували очі, як ті його кусали, а коли псило проковтнув змію — заревли від радості й захвату.

Тільки подорожній з передньої галереї не підвівся зі своїх подушок і навіть не захотів глянути на цю розвагу. А коли приборкувач почав збирати гроші, подорожній кинув йому на підлогу два мідні утни, даючи рукою знак, щоб той не підходив ближче.

Вистава тривала з півгодини. Коли приборкувачі пішли з подвір’я, до господаря підбіг негр, який обслуговував покої гостей, і щось стурбовано зашепотів йому на вухо. Потім, невідомо звідки, в галереї з’явився десятник поліції і, відкликавши Асаргадона у віддалену нішу, довго розмовляв з ним, а шановний господар заїзду бив себе в груди, заламував руки чи хапався за голову. Нарешті, стусонувши негра в живіт, він звелів йому подати десятникові смажену гуску й глек кіпрського вина, а сам підійшов до гостя з передньої галереї, який, здавалося, весь час дрімав, хоч очі в нього були розплющені.

— Смутні маю вісті для тебе, благородний пане, — мовив господар, сідаючи біля подорожнього.

— Боги насилають на людей дощ і смуток, коли на те їхня воля, — байдуже відповів гість.

— Поки ми тут дивилися на псилів, — вів далі господар, смикаючи посивілу бороду, — злодії залізли на третій поверх і вкрали твої речі… Три мішки й скриню, напевно, дуже дорогу!..

— Ти мусиш сповістити суд про мою втрату.

— Нащо суд? — шепнув господар. — У наших злодіїв свій цех… Пошлемо по старшого, оцінимо речі, заплатиш йому двадцять процентів їх вартості, і все знайдеться. Я можу тобі допомогти.

— В моїй країні, — мовив подорожній, — ніхто не домовляється із злодіями, і я не буду. Живу я в тебе, тобі довірив своє майно, отож ти за нього й відповідаєш.

Достойний Асаргадон почав чухати собі спину між лопатками.

— Чужинцю з далекої країни, — мовив він стишеним голосом, — ви, хетти, й ми, фінікійці, завжди були братами, і тому я щиро раджу тобі не звертатись до єгипетського суду, бо він має лише одні двері — щоб увійти, але не має тих, щоб вийти.

— Боги навіть крізь стіну можуть провести невинного, — відповів гість.

— Невинний!.. Хто з нас невинний на землі неволі? — шепнув господар. — Поглянь — там десятник з поліції доїдає гуску, чудову гуску, яку я сам охоче з’їв би. А знаєш, чому я віддав десятникові цю гуску, відірвавши її від свого рота? Бо він прийшов випитувати про тебе…

Сказавши це, фінікієць скоса глянув на подорожнього, але той ні на хвилину не втратив спокою.

— Питає мене, — вів далі господар, — питає мене десятник: «Хто він, цей чорний, що дві години сидить над жменькою фініків?» Кажу йому: «Дуже чесний чоловік, пан Пхут». — «Звідки він?» — «З країни хеттів, — кажу, — з міста Гаррана. У нього там на три поверхи будинок і багато поля. — «Чого він сюди приїхав?» — «Приїхав, — відповідаю, — стягти боргзодного жерця, п’ять талантів, які позичив ще його батько».