Фараон - Прус Болеслав. Страница 66

Нічого дивного не було в тому, що, слухаючи свого володаря, його придворні бідкалися, що не можуть стати няньками й навіть мамками цього малятка, яке, хоч і не мало ніяких династичних прав, було, проте, першим сином майбутнього фараона.

Але ця ідилія скінчилася дуже швидко, бо йшла всупереч інтересам фінікійців. Одного дня достойний Гірам прибув до палацу з великим почтом купців, невільників і бідних єгиптян, яким він роздавав милостиню, і, ставши перед наступником трону, сказав:

— Милостивий наш володарю! Щоб довести свою ласку, якою сповнене твоє серце і для нас, азіатів, ти подарував нам п’ять талантів на ігрища на честь богині Ашторет. Твою волю виконано, ми вже влаштували ігрища і зараз прийшли благати тебе, щоб ти зволив ушанувати їх своєю присутністю.

Кажучи це, сивоволосий тірський князь став навколішки перед Рамзесом і на золотому блюді подав йому ключ від ложі цирку.

Рамзес охоче прийняв це запрошення, а святі жерці, Мефрес і Ментезуфіс, теж не заперечували, щоб царевич взяв участь в ігрищах на честь богині Ашторет.

— Насамперед, Ашторет, — сказав Ментезуфісові достойний Мефрес, — це те саме, що й наша Ісіда чи халдейська Іштар. А якщо вже ми дозволили азіатам збудувати храм на нашій землі, то належить хоч інколи виявляти чемність до їхніх богів.

— Ми навіть повинні зробити цю невеличку приємність фінікійцям, уклавши таку угоду з Ассірією, — додав, усміхнувшись, достойний Ментезуфіс.

Цирк, до якого намісник разом з номархом і найзначнішими сановниками пішов о четвертій годині пополудні, стояв у саду храму Ашторет. Це була кругла площа, обнесена огорожею, заввишки на два людських зрости. Попід огорожею підносились амфітеатром ложі й лави. Даху над цирком не було, і натомість над ложами були напнуті різнобарвні тканини у формі крил метелика, які скроплювали запашною водою й розгойдували, щоб освіжити повітря.

Коли намісник з’явився в своїй ложі, азіати й єгиптяни, що зібралися в цирку, зустріли його голосними вигуками. Потім процесією музикантів, співаків і танцівниць почалася вистава.

Царевич роздивився навколо. Праворуч від нього була ложа Гірама і найродовитіших фінікійців, ліворуч — ложа фінікійських жерців і жриць, серед яких Кама, яка займала одне із перших місць, привертала до себе увагу багатим вбранням і красою. На ній були прозорі шати, оздоблені різнокольоровим гаптуванням, на руках і на ногах — золоті браслети, а на голові — пов’язка з квіткою лотоса, надзвичайно майстерно зробленою з коштовних каменів.

Кама, разом із своїми супутниками, низько вклонилась царевичеві, потім повернулася до ложі ліворуч і почала жваво розмовляти з якимсь чужинцем, в якого була велична постава і вже трохи посивіле волосся. У цього чоловіка і в його товаришів бороди і волосся були заплетені в багато дрібних кісок.

Рамзес, що прийшов до цирку прямо з кімнати свого сина, був у веселому настрої. Але, побачивши, що Кама розмовляє з якимсь чужим чоловіком, спохмурнів.

— Ти не знаєш, — спитав він Тутмоса, — що це за тип, з яким кокетує жриця?

— Це і є той знаменитий вавілонський прочанин, достойний Саргон.

— Але ж він зовсім старий! — зауважив царевич.

— Він і справді старший за нас обох разом, але ще вродливий чоловік.

— Хіба такий варвар може бути вродливий!.. — обурився намісник. — Я певен, що від нього тхне лоєм…

Обидва замовкли: царевич від гніву, Тутмос — від переляку, що насмілився похвалити чоловіка, який не подобається його повелителеві.

Тим часом на арені одне видовище змінювалося іншим. Виступали гімнасти, приборкувачі змій, танцівниці, фокусники й блазні, яких цирк вітав вигуками захвату.

Але намісник сидів похмурий. В його душі знову ожили на якийсь час приспані почуття: ненависть до ассірійців і ревнощі до Ками.

«Як може, — думав він, — ця жінка кокетувати із таким старим чоловіком, у якого до того, ж обличчя кольору виправленої шкури, неспокійні чорні очі й цапина борода?..»

Тільки один раз царевич уважніше глянув на арену.

Вийшло кілька голих халдейців. Найстарший устромив у землю три короткі списи, вістрями догори, і рухами рук приспав наймолодшого. Потім інші взяли його на руки й поклали на списи так, що один підпирав його голову, другий — плечі, третій — ноги.

Приспаний лежав нерухомо, як дерево.

Тоді старий зробив над ним ще кілька рухів руками і висмикнув з-під нього спис, на який опиралися ноги. За хвилину він висмикнув другий, що підпирав плечі, і, нарешті, відкинув той, на якому лежала голова.

І ось серед білого дня, на очах у кількох тисяч свідків, приспаний халдеєць горизонтально повис у повітрі, без жодної підпори, за кілька ліктів од землі. Нарешті старий попхнув його до землі й розбудив.

Глядачі застигли вражені. Ніхто не зважувався ні крикнути, ні заплескати в долоні. Тільки з деяких лож кинули квіти.

Рамзес був також здивований. Він нахилився до ложі Гірама й сказав йому пошепки:

— А таке чудо ви змогли б зробити в храмі Ашторет?

— Я не знаю всіх таємниць наших жерців, — відповів Гірам, знітившись, — але знаю, що халдейці дуже спритні…

— Але ж ми всі бачили, що той юнак висів у повітрі.

— Якщо нас не зачарували, — відповів неохоче Гірам і втратив добрий настрій.

Після короткої перерви, під час якої по ложах сановників розносили свіжі квіти, холодне вино й солодощі, почалася найважливіша частина видовища — бій биків.

Під звуки труб, бубнів і флейт на арену вивели величезного бика з пов’язкою на очах, щоб він нічого не бачив. За ним вбігло кілька голих людей, озброєних списами, і один — з коротким мечем.

На знак, що його подав царевич, провідники розбіглися, а один з озброєних зірвав з очей бика пов’язку. Тварина якусь мить стояла приголомшена, а потім погналась за списоносцями, які дражнили її уколами.

Ця марна боротьба тривала кілька хвилин. Люди дражнили бика, а він, запінений, залитий кров’ю, ставав дибки і ганявся по всій арені за своїми ворогами, не можучи догнати жодного з них.

Нарешті він упав під регіт глядачів.

Царевич, який уже починав нудитись, замість того щоб дивитись на арену, дивився на ложу фінікійських жерців. Він бачив, що Кама, пересівши до Саргона, про щось із ним жваво розмовляла. Ассірієць пожирав її очима, а вона, усміхнена і засоромлена, то перешіптувалася з ним, нахиляючись так, що її волосся змішувалося з кучерями цього варвара, то одверталась од нього з удаваним гнівом.

Рамзес відчув, як у нього защеміло серце. Це було вперше, щоб якась жінка іншому чоловікові, а не йому, давала перевагу. І до того ж чоловікові геть старому, ассірійцеві!..

Тим часом між глядачами прокотився гомін. На арені чоловік, озброєний мечем, наказав прив’язати собі до грудей ліву руку, інші оглянули свої списи — і вивели другого бика.

Коли один з озброєних зірвав бикові пов’язку з очей, той обернувся й поглянув навколо, ніби хотів порахувати своїх ворогів. А коли його почали колоти списами, він кинувся до огорожі, щоб забезпечити себе з тилу. Потім нагнув голову і спідлоба стежив за рухами людей, що нападали на нього.

Спершу списоносці обережно підкрадалися з боків, щоб вколоти його. Та побачивши, що тварина стоїть нерухомо, вони осміліли і почали перебігати в нього перед очима щораз ближче.

Бик ще нижче похилив голову та стояв ніби вкопаний. Глядачі почали сміятись, та враз веселість їхня замінилася криком страху. Бик, вибравши хвилину, важко метнувся вперед, вдарив списоносця і, підхопивши його на роги, підкинув угору.

Той упав на землю з розтрощеними кістками, а бик побіг на другий бік арени і знову став чекати нападу.

Списоносці знову оточили його й почали дражнити, а тим часом на арену вибігли циркові слуги, щоб забрати пораненого, який стогнав. Бик, незважаючи на часті уколи списів, стояв нерухомо, але коли троє слуг підняли на руки зомлілого бійця, він із швидкістю вихру кинувся на них, повалив на землю і почав страшно топтати ногами.

Серед публіки знялася метушня: жінки плакали, чоловіки лаялись і кидали в бика все, що було напохваті. На арену полетіли киї, ножі й навіть дошки з лав.