Емма - Остин Джейн. Страница 15

— Слово честі, Еммо, коли я чую, як ви, з вашим розумом, паплюжите розумові здібності як такі, то сам майже готовий з вами погодитися. Краще не мати глузду взагалі, ніж користуватися ним так зле, як це робите ви.

— Ну звичайно ж! — вигукнула вона грайливо. — Знаю — всі ви так думаєте. Я знаю, що кожен чоловік мріє саме про таку, як Гаррієт — щоб вона і пристрасть у ньому збуджувала, і не надто розумною була. Гаррієт має право обирати і прискіпуватися, будьте певні! Якби вам коли-небудь спадало на думку одружитися, то вона була б для вас ідеальною дружиною. І чи варто дивуватися, що вона, у свої сімнадцять, тільки-но починаючи жити, тільки-но виходячи у світ, відповіла відмовою на першу ж пропозицію, що їй зробили? Ні ж бо — будь ласка, дайте їй час озирнутися довкола себе.

— Я завжди вважав вашу дружбу великою дурістю, — трохи помовчавши, сказав містер Найтлі, — хоча і не висловлював своїх думок, але тепер я розумію, що Гаррієт ця дружба принесе лише нещастя. Від прищеплених вами уявлень про її красу її марнославство — і претензії також — з часом роздуються так, що ніхто з її оточення не буде для неї достатньо гарним. Пиха, справляючи вплив на нетямущу голову, здатна завдати великої шкоди. Молодій дамі дуже легко підняти свої вимоги на недосяжну висоту. Може трапитися так, що пропозиції заміжжя не підуть суцільним потоком — як того хотілося б Гаррієт — попри всю її красу. Чоловікам розумним — що б ви там не казали — дурепи не потрібні. Чоловікам родовитим не надто захочеться пов'язувати себе шлюбними узами з дівчиною такого непевного походження — а чоловіки обачливі злякаються тих негараздів і ганьби, що можуть їх спіткати, коли врешті-решт таємниця її походження розкриється. Дайте їй вийти за Роберта Мартіна — і на все життя їй будуть забезпечені заможність, респектабельність і щастя. Але якщо ви спонукаєте Гаррієт до претензій на блискучу партію і прищепите думку, що їй призначено вийти заміж не інакше як за чоловіка зі становищем та великим статком, то вона довіку може лишитися пансіонеркою у закладі місіс Годдард або перебуватиме там принаймні до того часу, коли зневіриться остаточно і буде рада вхопитися обома руками (бо Гаррієт Сміт — це така дівчина, що все одно вийде за когось заміж) за сина старого вчителя каліграфії.

— Наші думки з цього приводу різняться настільки, містере Найтлі, що краще не піддавати їх детальному розгляду. Ми тільки все більше злитимемо одне одного. Але щоб я дала їй змогу вийти за Роберта Мартіна… це неможливо; вона вже відмовила йому і відмовила так рішуче, що другої такої спроби з його боку, гадаю, вже не буде. Може, вона і вчинила зле, відмовивши йому, але тепер мусить дотримуватися свого рішення. Стосовно самої відмови, то я не буду заперечувати, що трохи вплинула на Гаррієт, але запевняю вас — тут ні мені, ні комусь іншому і не потрібно було сильно старатися. Його зовнішність така непоказна, а манери настільки погані, що, попри свою можливу колишню приязнь, нині вона вже налаштована проти нього. Зрозуміло, що доки не бачила нікого кращого, вона його толерувала. Він — брат її подруг і тому всіляко намагався догодити їй; і взагалі, не зустрівши нікого ліпшого (а це теж неабияк грало йому на руку), вона — доки була в Еббі-Мілл — цілком могла визнати його за приємного молодого чоловіка. Але тепер ситуація змінилася. Вона вже знає, що таке справжній джентльмен; і лише джентльмен за освітою і манерами може розраховувати на те, що йому поталанить із Гаррієт.

— Це казна-що! Такої несусвітної дурниці я ще ніколи не чув! — вигукнув містер Найтлі. — Манерам Роберта Мартіна притаманні й розважливість, і щирість, і доброзичливість, що рекомендує його з найкращого боку; а в його менталітеті — більше істинного аристократизму, ніж Гаррієт Сміт судилося збагнути.

Емма нічого не відповіла і спробувала напустити на себе вигляд бадьорої безтурботності, але насправді почувалася некомфортно і дуже хотіла, щоб він пішов. Вона не розкаювалась у скоєному і залишилася переконаною, що є кращим суддею в питаннях витонченості й жіночого права вибору, ніж він. Але Емма вже якось звикла з повагою ставитися до його думки в цілому, і тому їй не сподобалося, що він так відверто й енергійно заперечував її погляди; а бачити його — розлюченого — поруч із собою було дуже неприємно. Декілька хвилин панувала ця дискомфортна тиша, перервана лише одного разу спробою Емми поговорити про погоду, але містер Найтлі промовчав. Він сидів, заглибившись у думки. Результатом цих роздумів стали, нарешті, такі слова:

— Роберта Мартіна спіткала невелика втрата — хоча наразі йому так не здається; але я сподіваюся, що пройде небагато часу і він це зрозуміє. Вам краще відомі ваші наміри щодо Гаррієт; але оскільки ви не робите таємниці з вашої любові до влаштування шлюбів, то резонно припустити, що подібні наміри, плани і проекти у вас є. Але як друг я просто натякну вам, що коли вони стосуються Елтона, то я гадаю, що все це — марні сподівання.

Емма посміхнулась і похитала головою. Він продовжив:

— Повірте мені, даремно ви на нього розраховуєте. Елтон — чудова людина, всіма шанований священик гайберійської парафії, але він ніколи не зробить необачного кроку. Він не гірше за інших знає ціну доброго статку. Висловлюватись Елтон може емоційно, але діятиме завжди раціонально. У своїх претензіях він розбирається не гірше, ніж ви — у претензіях Гаррієт. Елтон чудово усвідомлює, що він — красень-молодик і безсумнівний фаворит будь-де; а зі сказаного ним у невимушеній обстановці в суто чоловічому товаристві я зробив висновок, що він зовсім не збирається розмінюватися на будь-кого. Колись я чув, як він із неабияким піднесенням розповідав про велику родину, де є багато молодих дівчат, з якими дружать його сестри, і про те, що на кожну з цих дівчат припадає по двадцять тисяч фунтів.

— Я вам дуже вдячна, — мовила Емма і знову посміхнулася. — Якщо я дійсно налаштувалась одружити містера Елтона з Гаррієт, то ви зробили велику ласку і відкрили мені очі; але наразі я хочу лише залишити Гаррієт зі мною. По правді кажучи, я вже кинула займатися влаштуванням шлюбів. І не сподіваюся, що мені коли-небудь удасться організувати щось подібне моєму успіху в Рендоллзі. На цій високій ноті я й завершу.

— У такому разі — до побачення, — сказав містер Найтлі, рвучко підвівся й вийшов, почуваючись дуже роздосадуваним. Він добре усвідомлював, яке розчарування пережив Роберт Мартін, і був пригнічений тим, що певним чином цьому посприяв, схваливши його намір освідчитися. Особливо дратувала його та роль, котру — як він був переконаний — зіграла у цій справі Емма.

Емма також була роздосадувана, але через причини не настільки виразно окреслені, як у його випадку. Вона не завжди відчувала таке цілковите задоволення собою, таку непохитну переконаність у правильності власної думки і хибності позиції суперника, які були притаманні містеру Найтлі. Він пішов, будучи більше задоволеним собою, ніж Емма. Однак вона не була настільки пригніченою, щоби певного часу і повернення Гаррієт не вистачило для відновлення душевної рівноваги. Тривала відсутність Гаррієт почала турбувати її. Можливість приходу Роберта Мартіна до закладу місіс Годдард того ранку і вірогідність його зустрічі з Гаррієт, під час якої він своїми благаннями переконав би її вийти за нього заміж, давали підстави для побоювань. Згодом страх перед такою невдачею став домінуючим почуттям; але коли з'явилася Гаррієт, та ще й у дуже доброму настрої, і пояснила, що її тривала відсутність була викликана причинами зовсім іншими, Емма відчула задоволення, котре дало їй змогу відновити душевний спокій і зміцнило в переконанні: що б там містер Найтлі не думав і не казав, а вона не зробила нічого такого, чого жіноча дружба та жіночі почуття не могли б виправдати.

Так, він трохи налякав її стосовно містера Елтона; але коли вона взяла до уваги те, що містер Найтлі не мав можливості спостерігати за ним у тій ситуації, в якій могла спостерігати за ним вона, і не міг при цьому виявити ні тієї зацікавленості, ні того вміння, що притаманні такому тонкому знавцю цього питання, як вона (а саме таким знавцем — попри претензії містера Найтлі — Емма себе і вважала), і що він говорив зопалу та роздратовано, то прийшла до переконання, що містер Найтлі сказав те, що хотів би, розгнівавшись, вважати правдою, а не те, про що йому дійсно було відомо. Він, безперечно, міг чути, як містер Елтон про щось говорив більш невимушено, ніж будь-коли у її товаристві; може, містер Елтон і справді є обачливим та розважливим у фінансових справах; цілком природно, що тут він є швидше прискіпливим, аніж навпаки; одначе містер Найтлі не врахував належним чином впливу сильної пристрасті, яка іде врозріз з усіма матеріальними мотивами. Містер Найтлі такої пристрасті не помітив і тому аж ніяк не взяв до уваги її наслідків; зате вона бачила забагато її виявів, аби сумніватись у спроможності цієї пристрасті подолати будь-які коливання, до яких на початку могла спричинити розважлива обережність; а вона була цілковито впевнена, що містеру Елтону не було притаманне щось більше за звичайну міру розважливої обачливості.